Стоматолог Василь Свистяк із позивним "Зуб"? родом із Надвірної? має понад 20 років професійного досвіду.
У лютому 2022 року він пішов до війська. Нині Василь — ординатор евакуаційного відділення 104-ї бригади ТрО Рівненщини «Горинь». І навіть на фронті продовжує лікувати зуби побратимам.
Історію військовослужбовця оприлюднили у пресслужбі бригади.
«Я не втомився від медицини — я нею живу»
«У мене тато був військовий лікар, інфекціоніст, мама — медсестра. Медицина — це з дитинства. З 1996 року я вчився, працював, розвивався — й досі не шкодую про вибір. Бо коли рятуєш — ти живеш».
«Ще до повномасштабного вторгнення я хотів іти. Але тоді стоматологи не були потрібні. А в 2022-му просто перестав думати — пішов туди, де був потрібен».
Складний шлях до медичної посади
«У 102-й бригаді працював у персоналі — медичних посад не було. Хоч комп’ютера майже не знав, довелося вчити Excel і Word — щоб писати накази й нараховувати зарплати».
«Коли з’явилася можливість перейти в медичну службу, не вагався. Навіть коли мою посаду скоротили — залишився в медицині. Це моє».
У 104-й бригаді чоловікові запропонували перейти в медслужбу. Він не думав жодної секунди, бо мріяв знову займатися стоматологією.
Стоматологія під обстрілами
«Жили в підвалі на заводі. Боєць із флюсом — а стоматолога поруч нема. Брав анестетик, скальпель, дренаж — і працював у польових умовах».
«Кожен зуб інший. Навички не забуваються. Це як у музиці — кожна імпровізація нова, але з досвідом».
Родина й тил
«Чекають син, мама, сестри, племінники. Сину вже 20, навчається на філолога. Під час вторгнення був в Італії, але вирішив повернутися й навчатися вдома. Бо тут — дім».
Мрія після перемоги
«Я просто хочу поспати. Не 10 днів у відпустці, коли треба всіх побачити. А отак — вдома, щоб ніхто не смикав. А потім — знову до пацієнтів».
Про страх і покликання
«Не буду брехати — страшно. Але страшніше втратити себе. Якщо відчуваєш поклик — треба йти. В армії є багато посад, не всі на нулі».
«Я міг би вже двічі списатися. Але залишився. Бо тут я роблю те, що вмію. І знаю, що це важливо».
Про підтримку й удячність
«Усі мої колеги-стоматологи — навіть конкуренти, навіть ті, кого я не знаю особисто — згуртувалися й допомогли. Передали все, що треба. Навіть те, про що я не встиг попросити».
«Це мене розчулило до сліз. Ми — єдині, поки тримаємося одне за одного».
Слово «Зуба» тим, хто вагається:
«Ви можете бути не ідеальними. Але якщо ви щирі, не боїтеся вчитися й допомагати — вам тут знайдеться місце».
«Війна — це не лише фронт. Це система, де кожен гвинтик має значення».