Є люди, які вміють перевернути своє життя та життя оточуючих. Не жезлом чи неправдою, в своєю щирістю та впевненістю у діях. Саме серед таких наш сьогоднішній герой – людина, яка в одну мить змінила звичне життя в Європі на холодні бліндажі рідної країни. А все тому, що сюди прийшла жорстока війна…
52-річний Олег Анатолійович, відомий побратимам під позивним «Дід Козак», сьогодні командує відділенням одного з підрозділів 23 інженерно-позиційного полку. Його історія — це приклад відданості рідній землі, коли навіть роки життя за кордоном не змогли зупинити прагнення стати до лав захисників України.
Вчитель, мисливець, заробітчанинНародився «Дід Козак» на Дубенщині, у Рівненській області. У мирному житті здобув педагогічну освіту, працював учителем. Любив спорт, риболовлю та полювання. Як і багато українців, одного дня вирішив виїхати за кордон у пошуках роботи. Чотирнадцять років він жив і працював за межами України. Там же здобували освіту й його діти.
Але все змінилося у лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Олег не вагався: покинув усе й повернувся додому,
щоб боронити рідну землю.

Рішення, яке змінило життя«Спершу я впевнився, що моя дружина у безпеці. Вона приїхала до Польщі, і вже наступного дня я вирушив в Україну. Вона навіть не знала про мій намір, бо не відпустила б. Тоді ми попрощалися — і наступна зустріч відбулася лише через два роки війни», — згадує військовий.
Разом із двома друзями з Ірландії та Німеччини він вирушив на Батьківщину. Дорога була сповнена символічних моментів: польські поліцейські супроводжували їхню машину, бажали перемоги, дарували гроші «на шлях»; митник на кордоні, почувши, що зброї вони не мають, лише відповів: «А зараз треба».
Становлення воїнаПриїхавши додому, Олег одразу звернувся до військкомату, мріяв потрапити у розвідку. Але через відсутність попереднього досвіду його спершу не взяли. Деякий час він тренувався у складі місцевої тероборони, здобуваючи необхідні навички.

22 березня 2022 року чоловіка призвали до Збройних Сил України. Він став до лав 23 інженерно-позиційного полку, де й служить досі.
«Хоча досвіду армійського не мав, але швидко навчався. Спершу здавалося, що нас занадто довго тримають на навчаннях з фортифікації.
Та зараз я розумію — це врятувало нам життя. Ми стали сильнішими й професійнішими. Наші оборонні роботи, без перебільшення, одні з найкращих у світі», — переконаний воїн.
«Дід Козак» на передовійПобратими дали йому позивний через вік, але повага до «Діда Козака» — беззаперечна. Його підрозділ виконує складні завдання: охороняє побратимів під час будівництва укріплень, виставляє системи РЕБ, спостерігає за небом та дає сигнал тривоги.
«Ми не лише будуємо, ми воюємо. Кожен день — це виклик, але й гордість за нашу роботу», — каже він.
Шлях воїна був важким. Восени 2023 року під Покровськом він отримав контузію. Пізніше — серйозне поранення руки із загрозливою втратою крові. Лише швидка евакуація та допомога поліцейських врятували йому життя.
Життя після пораненняОперації, госпіталі, реабілітація — усе це «Дід Козак» пройшов із думкою лише про одне: повернутися до строю.
«Бо побратими — це більше, ніж брати. Ми розуміємо один одного без слів. І справжня сила не лише у зброї, а у вірі та підтримці», — підкреслює воїн.

Попри біль і випробування, він не втрачає віри у Перемогу.
«Мрію, щоб Україна була вільною. Хочу повернути час із родиною, надолужити з дітьми й виховати онуків. А головне — зберегти країну, бо вона в нас єдина».
Визнання і нагородиЗа мужність і героїзм, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, Олег отримав Президентську відзнаку «За оборону України», медалі «За зразкову службу», «Захиснику України», а також відзнаку рідного полку — «Надійний захист у бою».
Його історія — це приклад того, що Батьківщина починається в серці. І навіть після багатьох років за кордоном «Дід Козак» довів: справжня любов до України не має кордонів.
Запис Рівненчанин покинув 14 років життя за кордоном, щоб стати на захист України спершу з'явиться на ОГО.ua.