Кожна війна має своїх героїв, і кожен із них має свою особливу історію. Для побратимів із 3-го батальйону «Поліська Січ» 104-ї бригади Сил територіальної оборони ЗСУ «Горинь» таким героєм став Артур – військовослужбовець з Костополя. Тут його знають під позивним «Лев» — не через гучність чи суворість, а за спокій, витримку і справедливість. Він не командує зверхньо — він веде.
Перший день, що змінив усе24 лютого 2022 року Артур, як і тисячі українців, прокинувся від новин про повномасштабне вторгнення.
«Я збирався на роботу. Побачив новини — і зрозумів: робота почекає. А от захищати дітей і дружину — більше нікому», — пригадує він.
Так Артур узяв до рук зброю. Спершу став командиром мінометного розрахунку, а згодом — цілого взводу. Його позивний «Лев» закріпився за ним не випадково: сила цього чоловіка не в крику, а в здатності приймати рішення, брати на себе відповідальність і вести за собою.
Випробування фронтуБойовий шлях «Лева» пролягає крізь найгарячіші точки: Запорізький, Харківський, Донецький, Сумський напрямки. Та найважче, зізнається він, було в Очеретиному.
«Кожна позиція має властивість виявлятися ворогом. Відпрацював — і вже розумієш: довго там не залишишся, бо прилетить. І ти знову копаєш. Знову облаштовуєш. Це виснажує, але по-іншому не можна. Тут виживає не той, хто сильніший, а той, хто вчасно закопався і зробив усе правильно. Це вже не просто навичка — це інстинкт», — каже Артур.
Щоденне копання нових позицій, постійні обстріли, дрони-камікадзе й артилерія — це будні, які він і його хлопці пройшли разом.

Кіт Максим і людяність війниПопри пекло фронту, життя іноді дарує несподівані символи надії. У бліндаж «Лева» одного дня прийшов маленький сірий кіт. Побратими назвали його Максимом. Чому саме так — ніхто не пояснив, але він став талісманом підрозділу.
«Тепер він живе своє найкраще котяче життя, але й досі боїться гучних звуків. І ми його розуміємо», — усміхається Артур.
Для Артура головною мотивацією завжди була сім’я. Дружина, дві доньки й мама чекають його вдома.
«Перші два дні після повернення з ротації діти від мене не відходять ні на хвилину. І це найбільша нагорода», — каже воїн.

«Лев» завжди любив спорт.
Турнік, бруси, прості вправи — це те, що тримає тіло й голову в тонусі.
«Якщо ти в формі, якщо можеш себе змусити — значить, зможеш і хлопців зібрати, і рішення вчасно прийняти. Спорт — це як зарядка для характеру. Тримаєш себе — тримаєш підрозділ», — пояснює він.
Відповідальність командираДля Артура бути командиром — це не посада, а щоденна праця і відповідальність за тих, хто поруч.
«У нас є зброя, техніка, знання. Але не вистачає людей — фахівців. Хлопців, які не бояться. А страх — це нормально. Головне — діяти. Навчити є кому. Було б бажання», — впевнений він.
Про Перемогу «Лев» говорить стримано, але впевнено. Він мріє поїхати з родиною в Карпати, а, можливо, й у звільнений Крим.
«Головне — з родиною, без війни та зі спокоєм у душі», — каже воїн.
Запис Військовослужбовець з Костополя розповів про головну навичку на передовій спершу з'явиться на ОГО.ua.