На Рівненщині чоловік хотів через суд розірвати договір оренди землі з агрофірмою.
Про це повідомляють у пресслужбі Рівненського апеляційного суду.
Як зазначається, апеляційний суд встановив, що позивачеві, Миколі Якимчуку, згідно з розпорядженням Здолбунівської РДА виділили 1,694 га для ведення особистого селянського господарства, право власності на яке він зареєстрував у відповідності до норм чинного законодавства.
У матеріалах справи міститься Інформаційна довідка про внесення державним реєстратором запису про право оренди спірної земельної ділянки, що належить позивачеві, строком на 7 років на підставі договору оренди землі, а також копії квитанцій про сплату орендарем орендної плати за її користування.
Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Західна агровиробнича компанія», заперечуючи укладення між ними договору оренди землі, посилаючись на те, що він цей договір не підписував, оскільки на дату укладення правочину не набув права власності на спірну земельну ділянку.
Задовольняючи позов про витребування у відповідача земельної ділянки та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,
суд першої інстанції послався на те, що твердження позивача про неукладеність правочину відповідачем не спростовані, і це є підставою вважати неукладеним договір оренди землі.
Колегія суддів, переглядаючи апеляційну скаргу, подану представником аграрної фірми на це судове рішення, прийшла до висновку про її задоволення за наступних підстав.
Суд попередньої інстанції, стверджуючи, що договір між сторонами не укладався та не підписувався, мав врахувати, що саме позивач повинен доводити те, що він не підписував договір як результат домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення певних цивільних прав та обов’язків, відповідно — що між сторонами не виникли правові відносини з договору оренди землі, оскільки позивач не виявив своєї волі на укладення таких правочинів. Натомість відповідач має доводити виникнення між сторонами правовідносин з договору оренди землі, виконання такого договору сторонами внаслідок досягнення домовленості з приводу користування земельною ділянкою орендодавця та отримання останнім орендної плати.
На спростування доказів позивача про те,
що договір оренди належної йому земельної ділянки не укладався, відповідач надав суду першої інстанції докази визнання позивачем факту укладення договору — квитанції про виплату передбаченої договором орендної плати, яку позивач отримував.
Зазначені докази вказують на те, що між сторонами існують договірні відносини, які свідчать про наявність волевиявлення позивача на укладення спірного договору, незважаючи на заперечення ним факту підписання цього правочину.
У зв’язку з наведеним, висновок суду першої інстанції про неукладеність між сторонами договору оренди землі, та, як наслідок, наявність підстав для повернення земельної ділянки, є помилковим, оскільки місцевий суд обмежив предмет доказування у справі лише встановленням факту підписання чи не підписання договору.
Помилковим є також висновок суду попередньої інстанції про неукладеність договору на підставі твердження позивача про те, що кадастровий номер спірній земельній ділянці присвоєний пізніше, аніж був укладений договір оренди землі.
На думку апеляційного суду, зазначені факти можуть свідчити про допущену при укладенні договору помилку в даті договору, але жодним чином не вказувати на неукладеність правочину. Крім цього, право оренди на вказану ділянку зареєстроване за відповідачем на день набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку.
Враховуючи те, що суд попередньої інстанції неповно з’ясував фактичні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, Рівненський апеляційний суд скасував оскаржуване рішення й ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову про витребування земельної ділянки та скасування рішень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.