Олександр із Рівненщини, позивний «Столяр», у мирному житті був майстром своєї справи. Проте з перших днів повномасштабного вторгнення він став до лав 104-ї бригади ТрО «Горинь», 5-го батальйону. За цей час воював на найгарячіших напрямках — у Бахмуті, Куп’янську, нині ж обороняє Сумщину.
«Хто має йти захищати, якщо не ми? Щоб діти не бачили того всього», — каже він.
Боєць зізнається, що найтяжче у війні — постійна напруга. «Ротацій як таких нема. Але вже звикли: сходиш у відпустку на кілька днів, побачиш рідних — і знову тягне назад до побратимів».
Втрати друзів стали для нього найбільшим болем. Та водночас він відзначає й позитив — на рідній землі поки тихо, і військові роблять усе, щоб так залишалося. «Це ті, на кого можна покластися. Перевірені часом і боєм», — коротко і щиро говорить «Столяр» про своїх побратимів.
У мирному житті він найбільше цінує родину. Дружина та діти чекають його вдома: старша донька Софія вже доросла, а син Костик — школяр. «Діти питають лише одне: коли це все закінчиться. Я кажу: скоро. Бо маю надію, що на наступний рік…»
Свої мрії військовий формулює просто: після Перемоги повернутися до улюбленої роботи, обійняти рідних і жити звичайним, мирним життям. В армії залишатися не планує, адже бачить своє майбутнє поруч із сім’єю.
До молоді він звертається з порадою: «Найперше — фізична підготовка. У війську дуже важко, коли ти слабкий. Все інше навчать інструктори. Працюйте над собою».
А для цивільних бажає простого й найціннішого: «Мирного неба. І трохи більше розуміння до військових. Бо армія — це народ. Звичайні люди, які стали на захист країни».
«Мирне життя — на першому плані. Сім’я, діти. А все інше — вже другорядне», — підсумовує «Столяр».
Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”