Леонід Безбах, 47-річний військовослужбовець із Костополя Рівненської області, який служить під позивним «Пастор», залишив мирне цивільне життя заради фронту. Від перших днів війни він долучився до волонтерської допомоги, а згодом — пройшов навчання та кілька ротацій на передовій. Він згадує втрати побратимів, нічні чергування на аеродромі та найважчі дні на Луганщині, а також моменти, коли маленькі перемоги тримали його на ногах.

Початок війни та боротьби на передовій
Ранок 24 лютого 2022 року для Леоніда Безбаха розпочався о 4:30 дзвінком від сина з Одеси, який повідомив про звуки прольотів та початок війни. Вже в перший день чоловік із групою друзів організував виготовлення коктейлів Молотова та протитанкових їжаків у Костополі.
Спроби записатися до тероборони з другом Андрієм Корнійчуком (нині також загиблим на фронті – авт.) спочатку не увінчались успіхом: їх не прийняли без пояснень. Тоді чоловіки самостійно займались волонтерською діяльністю: замовили 100 метрів тканини для бронежилетів, пошили плитоноски та стали всіляко допомагати військовим.

Через три місяці волонтерської роботи Леонід пішов до військкомату.
“Перші два рази мене не брали через проблеми зі здоров’ям та посаду заступника міського голови, на якій я працював свого часу й з якої пішов ще до початку повномасштабки. Казали, що більше користі від мене буде в цивільному житті”, – пригадує військовослужбовець.
За третім разом його таки мобілізували та направили до навчального центру “Старичі”.
Після навчання новобранців направили до 203-ї авіаційної навчальної бригади в Чугуєві (нині імені Владислава Рикова).
Через місяць Леонід отримав перше відрядження в зону бойових дій на охорону та оборону аеродрому, де перебували майже місяць.
«Зимою 2023–2024 років я служив поблизу селища Новопокровка Чугуївського району на першій лінії оборони Харкова. Моє друге відрядження почалося 7 грудня 2023 року — в день народження мого старшого брата. А 12 квітня 2025 року, в день народження молодшого брата, я перевівся до третьої штурмової бригади, де зараз служу сержантом і командиром відділення», – пригадує військовий
Останнє відрядження Леоніда Безбаха проходило на Луганщині, де він брав участь у прямих контактах та утримував позиції.
Сьогодні чоловік з легкою усмішкою згадує, як за п’ять днів без води в липні він схуд приблизно на 10 кілограмів…

Віра та випробування
Леонід Безбах зізнається, що війна не просто змінила його світосприйняття, погляди, цінності, а й вплинула на духовне пробудження.
Захисник пригадує, як під час останнього відрядження на Луганщині в липні 2025 року переживав найважчі випробування, коли йшлося про боротьбу за життя.
“Найскладнішим моментом тоді став відхід з нульової позиції малою групою з трьома бійцями. Взявши на себе РПГ і кулемет, я під обстрілом FPV-дронів зміг добігти до укриття. Під час переміщення ледь не наступив на нерозірваний скид з дрона. Зараз розумію, що тоді дивом залишився живим” – розповідає.

Втрати та підтримка
За час служби, розповідає Леонід Безбах, він втратив багатьох побратимів. Зізнається, що на війні важко переживати втрати близьких товаришів.
“Мабуть, тому й вчать, що на війні дружити не можна. Близьких людей в рази важче втрачати”, – розмірковує.

Дружина військового повністю обізнана про його службу та місцеперебування, тоді як батькам він не розповідає про участь у бойових діях. Востаннє вдома він був пʼять місяців тому, в червні ,на день його народження,дружина відвідувала його на сході.
Наразі Леонід Безбах перебуває на Харківщині , де долучається до підготовки новобранців та передає свій досвід виживання в бойових умовах.
Військовий звертається до родин загиблих та всіх, хто підтримує армію, із закликом не падати духом і продовжувати боротьбу, наголошуючи, що жертви героїв дозволяють мирному населенню жити звичайним життям.

Запис Від заступника міського голови до сержанта на передовій: історія захисника з Костополя спершу з'явиться на ОГО.ua.