Йому лише 31 рік. Ще кілька років тому він стояв біля дошки й пояснював школярам основи інформатики, а сьогодні його робота — невидимий, але надзвичайно важливий фронт.
Іван Мельчук із Рівненщини, позивний «Вурдалака», служить у підрозділі радіоелектронної боротьби (РЕБ) та разом з побратимами глушить ворожі безпілотники, рятуючи життя українських бійців.

Від школи до війниДо повномасштабного вторгнення Іван мав зовсім інші плани на життя. Він працював учителем інформатики, будував плани на майбутнє, і навіть коли підписав контракт у січні 2022 року, війна видавалася ще чимось далеким.
«Умови тоді були хороші, — згадує він. — Працював майже як на звичайній роботі: вранці їдеш, увечері повертаєшся. Субота-неділя — вихідні. Та й недалеко від дому».
Але вже за місяць спокійне життя закінчилося: на Україну посунули російські війська, і Івану довелося швидко звикати до зовсім інших реалій.
Нове завдання — прикривати від небаЗараз Іван служить у новоствореному підрозділі РЕБ 3-го батальйону «Поліська Січ» 104 бригади ТРО. Його робота невидима для сторонніх очей, але життєво важлива для побратимів.
«Ми прикриваємо хлопців від неба. Коли вони виходять на роботу — ми разом із ними. Наше завдання — щоб над ними нічого не літало. Виявляємо й глушимо ворожі безпілотники, координуємо роботу з іншими», — пояснює він.
Кожен сигнал, кожна хвилина злагодженої роботи — це шанс зберегти життя цілої групи бійців. Адже ворожі дрони сьогодні — це одна з головних загроз на полі бою.

Випробування війноюРазом із батальйоном Іван пройшов гарячі точки: Донецьк, Очеретине, Запоріжжя, Куп’янськ. Каже, що особливо зупинятися на спогадах не хоче:
«В принципі, нічого мене не вразило. Тут головне — витримка. З часом нерви добре загартовуються».
Його позивний «Вурдалака» з’явився ще на службі — придумали побратими. І тепер це ім’я стало частиною його військового шляху.
Сила тилуВдома на Івана чекають батьки. Сам він не одружений, тож весь тягар чекання несуть найближчі родичі.
«Раз у кілька днів виходить зв’язатися. Підтримують, переживають», — зізнається він. Кожен дзвінок — це короткий ковток спокою для рідних і для нього самого.
Про плани після війни Іван говорить скупо:
«Чесно, я про це не думав. Подивіться, що зараз робиться. Не факт, що все швидко закінчиться. Головне — повернутися. А далі буде видно».
Попри невизначеність, він щиро вірить у перемогу. Для нього це не лише військове завдання, а й особиста місія — повернутися додому живим і знову бути поруч із тими, хто чекає.
Запис Вчитель інформатики з Рівненщини став воїном РЕБ та глушить ворожі дрони спершу з'явиться на ОГО.ua.