Віталій — сапер із досвідом, який добре знає, що таке небезпека на відстані подиху.
Про це повідомляють у 104 бригаді ТрО "Горинь".
До війни — звичайний чоловік, батько, майстер своєї справи. Нині — воїн, який навчився не боятись і дивитися смерті в очі. У березні 2022 року він пішов до війська добровільно.
«Щоб ворог не прийшов сюди. У мене є донька. За неї — і пішов».
З того часу — сотні днів на бойових завданнях. Запорізький, Дніпровський, Сумський напрямки. Обстріли, вибухи, мінування, евакуації. І момент, який розділив життя на «до» і «після» — поранення.
Під вогнем
«Я сапер. Мінували, знешкоджували, усе, що з цим пов’язано».
Під час бойового завдання Віталій отримав кульове поранення. Куля й досі залишається в тілі.
«Пробила ногу, зачепила нерви. Стопу не контролюю, пальці не рухаються. Але я живий — це головне».
Попереду — складна операція та довга реабілітація. Після кількох місяців у шпиталі він уже жартує:
«Тепер я багатий — з титаном ходжу».
За цими словами — сила, терпіння і здатність не втрачати гідності навіть тоді, коли біль стає щоденним фоном.
Боротьба за ногу — і за себе
«Лікарі кажуть — треба час. І я даю цей час. Мені не треба жалості. Треба сила».
Його чекають тривале лікування, операції, відновлення нервів. Але “Сивий” налаштований твердо: «Як тільки стану на ноги — повернусь у свою бригаду. До своїх хлопців. На свою посаду».
Для нього це не просто робота. Це — обов’язок і братерство, яке не зникає навіть після шпиталю.
Його тил — 16-річна донька. Підтримує, допомагає, не відпускає.
«Коли я був удома після операції — усе робила. Їсти нагріє, чаю зробить, допоможе взутися. Добра, розумна, співчутлива. За неї — і живу».
Її турбота — те, що тримає краще за будь-які ліки.
«Я не рвуся за зірочками та погонами. Для мене головне — чесно зробити свою роботу. Є наказ — виконав».
Так само твердо він говорить і про тих, хто ховається від війни:
«Негативно ставлюсь. Бо якщо всі втечуть — хто залишиться? А потім, коли буде перемога, ті ж самі бігатимуть по парадах, кричатимуть, що воювали».
Про головне
«Перемоги. Мирного неба. Віри й терпіння. Ми вистоїмо».
Попереду в нього — операція, лікування й довгий шлях відновлення. Але Віталій не сумнівається:
«Я ще повернусь до своїх. Бо там — моя сім’я. І моя робота».