Рівне

"У мене є донька. За неї — і пішов", — боєць рівненської ТрО

23 жов•Rivne Media

Віталій — сапер із досвідом, який добре знає, що таке небезпека на відстані подиху.

Про це повідомляють у 104 бригаді ТрО "Горинь".

До війни — звичайний чоловік, батько, майстер своєї справи. Нині — воїн, який навчився не боятись і дивитися смерті в очі. У березні 2022 року він пішов до війська добровільно.

«Щоб ворог не прийшов сюди. У мене є донька. За неї — і пішов».

З того часу — сотні днів на бойових завданнях. Запорізький, Дніпровський, Сумський напрямки. Обстріли, вибухи, мінування, евакуації. І момент, який розділив життя на «до» і «після» — поранення.

Під вогнем

«Я сапер. Мінували, знешкоджували, усе, що з цим пов’язано».

Під час бойового завдання Віталій отримав кульове поранення. Куля й досі залишається в тілі.

«Пробила ногу, зачепила нерви. Стопу не контролюю, пальці не рухаються. Але я живий — це головне».

Попереду — складна операція та довга реабілітація. Після кількох місяців у шпиталі він уже жартує:

«Тепер я багатий — з титаном ходжу».

За цими словами — сила, терпіння і здатність не втрачати гідності навіть тоді, коли біль стає щоденним фоном.

Боротьба за ногу — і за себе

«Лікарі кажуть — треба час. І я даю цей час. Мені не треба жалості. Треба сила».

Його чекають тривале лікування, операції, відновлення нервів. Але “Сивий” налаштований твердо: «Як тільки стану на ноги — повернусь у свою бригаду. До своїх хлопців. На свою посаду».

Для нього це не просто робота. Це — обов’язок і братерство, яке не зникає навіть після шпиталю.

Його тил — 16-річна донька. Підтримує, допомагає, не відпускає.

«Коли я був удома після операції — усе робила. Їсти нагріє, чаю зробить, допоможе взутися. Добра, розумна, співчутлива. За неї — і живу».

Її турбота — те, що тримає краще за будь-які ліки.

«Я не рвуся за зірочками та погонами. Для мене головне — чесно зробити свою роботу. Є наказ — виконав».

Так само твердо він говорить і про тих, хто ховається від війни:

«Негативно ставлюсь. Бо якщо всі втечуть — хто залишиться? А потім, коли буде перемога, ті ж самі бігатимуть по парадах, кричатимуть, що воювали».

Про головне

«Перемоги. Мирного неба. Віри й терпіння. Ми вистоїмо».

Попереду в нього — операція, лікування й довгий шлях відновлення. Але Віталій не сумнівається:

«Я ще повернусь до своїх. Бо там — моя сім’я. І моя робота».

Перемога, парад, Посад

Читайте ще