Рівне

Свято-Воскресенському кафедральному собору в Рівному - 130 років

23 жов•Rivne Media

Свято-Воскресенському собору у Рівному виповнилось 130 років.

Про це повідомляють на Фейсбук-сторінці храму.

- Сто тридцять років… Саме стільки у самому серці Рівного стоїть наш Свято-Воскресенський кафедральний собор — душа міста та його серце, що не перестає битися навіть у часи випробувань. Він бачив сльози, усмішки, смерть, і воскресіння. Бачив, як народжується віра, і як вона проходить крізь вогонь — очищаючись, щоб світити ще яскравіше. І сьогодні, через сто тридцять літ, цей храм не старіє — бо стоїть не на камені, а на любові. Не на землі, а на вірі.

Його стіни пам’ятають усе. Як мати стоїть у тиші, пригортаючи до грудей немовля, що спить, не знаючи ще ні війни, ні холоду, ні розлуки. Як жінка проводжає чоловіка на фронт, і в її очах зустрічаються страх і віра, розлука і любов. Як молоде подружжя стоїть перед Богом, коли звучать слова вінчання, і як дитина ставить свічку за тата, який не повернувся з поля бою — а полум’я тої свічки тремтить, немов живе серце, що б’ється між небом і землею, - йдеться у повідомленні протоієрея Василя Рудніцького.

Як зазначається,

у далекому 1881 році вогонь спалив стару церкву Рівного. А вже через кілька років, у 1895-му, з попелу постає новий храм — Собор Воскресіння Христового.

- Це було не просто будівництво — це було воскресіння народу, який не скорився. У кожній цеглині — частинка сліз і рук. У кожному розписі — подих надії. У кожній молитві — голос міста, що воскресло.

Мінялися влади, падали імперії, змінювалися епохи — а собор стояв. Стояв навіть тоді, коли його перетворили на музей атеїзму. Стояв — хоч і мовчав. Та навіть у тому мовчанні звучала молитва. Люди приходили сюди, торкалися холодних дверей, хрестилися, клали руку на камінь — і йшли. І Господь чув їх, бо для Нього навіть мовчазний подих серця — це молитва, - дода священник.

Навесні 989 року храм знову ожив. Знову пролунало: «Господи, помилуй».

- З того часу Свято-Воскресенський собор знову став серцем Рівного. Сюди приходять усі. Ті, хто втратив — щоб знайти. Хто зневірився — щоб повірити. Хто плаче — щоб почути, що Бог чує його. Тут молиться мати Героя, тримаючи свічку і шепочучи: «Хоч би уві сні його побачити…».

І раптом вона відчуває — він поруч. Бо Бог — це Бог живих, і любов сильніша за смерть.

Сюди приходять діти — чисті, світлі, з очима, в яких живе віра. Вони моляться за тата чи маму на фронті, і їхні слова долітають до самого неба. Сюди приходять старці — не просити, а лише дякувати. Бо подяка — теж молитва. Сюди приходять ті, кому нікуди йти. І храм приймає всіх. Бо він — як батько, який завжди чекає, - додає Василь Рудніцький.

- Сьогодні, коли ми відзначаємо 130 років цієї святині, серце наповнюється слізьми вдячності. За тих, хто збудував. За тих, хто зберіг. За тих, хто молився у радості й скорботі. За тих, хто вже відійшов, і тих, хто стоїть тепер перед престолом. За священників, що служать. За хористів, що співають. За старостів, братчиків, сестричок, що дбають. За всіх, хто просто стоїть у тиші й молиться. Бо всі вони — жива душа цього храму.

І тому Свято-Воскресенський собор — це не просто споруда. Це серце, що б’ється вірою. Це любов, яка пройшла крізь вогонь і не згоріла. Це світло, що не згасло навіть у найтемнішу ніч. І поки стоїть цей храм — стоятиме Рівне. Стоятиме наша віра. Стоятиме Україна. Бо в його молитві живе душа народу. І ця душа — безсмертна, - пише він.

фронт

Читайте ще