25-річний Валентин на фронт прийшов, коли йому було 20.
Про це повідомляють на Фейсбук-сторінці рівненської ТрО.
Він був наймолодшим у своєму батальйоні. Так і з’явився позивний — «Молодий».
«Командир каже — будеш “Молодий”, бо найменший серед нас, але запал маєш найбільший».
На службу він пішов одразу після початку повномасштабного вторгнення. Ще до цього встиг пройти строкову — хоча навіть туди його спершу не хотіли брати.
«Сказали, що я без батьків, сирота, не мають права забирати. Але я написав заяву — добровільно. Хотів служити».
Його виховала бабуся.
«З семи місяців — тільки вона. Мама пропала безвісти, її так і не знайшли, тато позбавлений батьківських прав. Бабця мені й мама, і тато, і вся родина».
Каже, саме вона виростила в ньому силу і любов до України. І війну він зустрів не зі страхом, а з відчуттям обов’язку.
«Тоді всі йшли з запалу. Ми не думали про гроші, не знали навіть, чи буде зарплата. Просто треба було йти».
Став навідником СПГ, пройшов Донеччину, Торецьк, навчання в Польщі на сапера.
«Нема в цій війні нічого позитивного. Радію тільки, коли прокидаюсь живим».
Але найважчий момент його служби — не під обстрілами. Він стався вдома. Після ротації Валентин отримав коротку відпустку. У цей час у дружини був день народження, а вдома — дворічний син Макар.
«Я приїхав, і дитина мене не відпускала. До мами не йшов, тільки до мене. Я сам без батька виріс. І от коли він плакав, я зрозумів — не можу знову піти. Хотів дати йому те, чого сам не мав».
Валентин не повернувся до частини. Пів року був у СЗЧ.
«Спочатку дзвонили побратими, питали, коли вернуся. А я соромився. Думав — що скажуть, як подивляться».
Потім усе ж набрав командира.
«Кажу: хочу повернутися. І мені відповіли — якби не хотів, то не дзвонив би. Приїжджай».
Він повернувся. Без відмовок і виправдань.
«Так, шкодую. Але всі можуть оступитися. Головне — зробити висновки й не тікати від них».
Тепер він знову в строю, у 2-му батальйоні 104-ї бригади “Горинь”. І говорить упевнено:
«Я залишуся в армії. Це моє. Тут порядок, дисципліна, справжня мужність. А вдома хай син росте — у мирній країні».
І додає тихо:
«Бабця казала: “Бережись, сину”. Вона мене виховала — тепер я мушу берегти те, за що вона молиться».