Суддя Дубенського міськрайонного суду Олександра Жуковська поділиласьріздвяною історією.
За її словами. кілька років тому до суду звернувся чоловік, який просив, аби йому дали змогу бачитись з дитиною та виховувати її.
Натомість жінка відкладала свою появу до суду понад пів року. Вона ще вигодовувала кількамісячну доньку грудьми і поки не було на кого залишити дівчинку.
- Від органу опіки прийшов чоловік зі шкіряною папкою під пахвою. Він сів навпроти мене на лаві, а не поряд з кимось із сторін, і був готовий відстоювати інтереси дитини. Подружжя, яке не жило разом 9 місяців, дивилось одне на одного з-за столів з різних боків. Зліва вона - тендітна і неймовірно красива мадонна з войовничим поглядом. Справа він - виструнчено-напружений, з підборіддям задертим вгору, але на обличчі читалось полегшення: нарешті, судний час настав. Я сиділа по центру в шерстяній чорній мантії, 2,5 кг тканини тисли, буквально нагадуючи про весь тягар відповідальності за долю цієї сім?ї, а чолом уже стікав піт. В скронях стукотіло два питання: чому в суді немає психолога і кондиціонерів?..
Ми без перерви працювали дуже довго. Мати визнала, що вона навіть не показує доньку батьку, ніби він її зрадив у час, коли була найвразливіша, – після пологів. Чоловік наполягав, що це неправда і хоче бачити свою дитину, бути частиною її життя, незважаючи ні на що.
Я почекала, поки вони виговоряться. Про всі свої непорозуміння, чому життя не склалось, хто кого і як образив. А тоді почала їх повертати до реальності, звернувшись спершу до жінки, - пиише суддя.
- Ви весь свій виступ присвятили тому, який поганий чоловік позивач. Очевидно, маєте купу претензій та образ до нього досі, хоч минуло вже багато місяців. Це зрозуміло, в обох був складний період. Я вам скажу навіть більше: для багатьох пар народження дитини стає випробуванням стосунків на міцність. Але ж ми тут зібрались не для процесу розлучення і не для поділу майна. Чому не розповідаєте, який же він батько?
Здавалось, що в спертому повітрі це складне питання зависло, а час неймовірно уповільнився. Відповідачка дивилась на мене зі щирим нерозумінням.
- Я - мати, а який він батько, то звідки мені знати?
- Дещо ніяково відповіла вона. - Ми жили як сім?я лише два місяці.
- Добре, я вам допоможу. Давайте разом подумаємо. Чи забрав він вас із дитиною з пологового? Чи підготував кімнату для потреб дитини? Коли ще жили разом, чи допомагав вам чоловік дбати про дитину? Чи купав її ввечері разом з вами, чи ходив на вихідних або після роботи гуляти з колясочкою? Чи купував донечці одяг, засоби гігієни, перші іграшки сам або разом з вами?
Жінка підняла погляд вгору і замислилась на кілька секунд, ніби перебираючи в пам?яті спогади, а потім видихнула тихе “Так…”
- Так на всі питання?
- Так.
- Гаразд. Чи поводився він в присутності дитини агресивно? Може кричав, лаявся при ній? - Уточнюю картину короткого сімейного життя.
- Ні, ніколи. Він спокійний, ще колискові малій співав. А коли почали сваритись, то робили це так, щоб дитина не чула.
- О, бачте, ви обоє дбали в той момент про свою дівчинку, незважаючи на взаємовідносини. То зараз ми і намагаємось розібратись, що ж змінилось і як це виправити. Він допомагав вам уночі з дитиною?
- Знаєте, потреби не було. Я ж грудьми годую,
то що він допоможе? Розвернулась, цицю дала і все. Просто не висипалась дуже, спершу складно було. Він зранку на роботу, а я ніч не спала і вдень сама, нікому було допомогти... А це ж перша дитина… я нервувала страшенно. Та вже режим налагодився, сплю по 6 годин підряд.
- Це чудово, я вас вітаю і розумію, як ніхто, сама таке переживала кілька разів, а з першою дитиною ще й жила в гуртожитку далеко від родини. Це одночасно і найпрекрасніші дні та ночі, і дуже складні. Але простіше, коли ви в парі. На жаль, ваша розпалась. Проте, скажіть мені, він запевняє, що фінансово вас з дитиною забезпечує. Це так?
- Він двічі на місяць присилає на картку кошти нам на життя. Я ж працювати не можу, донька ще для садочка дуже мала, а нам їсти щось треба. Допомоги по народженню дитини навіть на памперси на місяць не вистачає. Це ще добре, що ми на грудному вигодовуванні і суміші купувати не треба, бо коштують вони космос.
- Вам вистачає того, що він дає?
- Здебільшого, так. Було ото, що дитина захворіла, а ліки дорогі, та я йому не дзвоню і не спілкуюсь взагалі. Але його матір допомогла.
Свекруха іноді приходить, я їй даю з малою погратися, от і зараз вона з нею, поки ми тут. Мені просто шкода бабцю.
- У вас добре серце. Але я хочу, щоб ви знали: за півроку до суду надійшло три сотні заяв про стягнення аліментів від жінок, яким батьки їх дітей взагалі фінансово не допомагають. Уявляєте, батько вашої донечки кращий за інших трьохсот йому подібних. А ще, він не покинув дитину навіть тоді, коли ви його вигнали і намагались повністю викреслити зі свого життя. Він не кричав, не вимагав судового засідання тут і зараз, коли ви не раз просили відкласти розгляд, поки дитинка маленька і надзвичайно потребує мами. Він не просив призначити судову психологічну або психолого-психіатричну експертизу вам чи дитині. Уявляєте, є такі позивачі, які просять подібного і навіть платять за це немалі кошти спеціалістам. Він чекав, поки ви будете готові прийти сюди і вільно говорити. То який він батько? Не ваш чоловік, а саме батько вашій дитині? Поганий чи хороший?
- Хороший… – Здивовано поглядаючи перед собою на чоловіка, від якого пустила на світ нову людину, відповіла вражена жінка.
–Виявляється, він хороший батько…
Після чого я звернулась до чоловіка, який незвично притих.
- Ви розповідали про те, якою нервовою стала дружина після народження дитини, як повертались додому не в затишок, а до купи претензій. Ви заперечуєте подружню зраду, яка розбила вашу сім?ю. Але, насправді, мене все це не цікавить. Ваші відносини як чоловіка і жінка – це не предмет цього судового розгляду. Скажіть мені, яка вона мати?
- Чудова, - одразу відповів чоловік. - Вона дуже хороша мати. Може тому ми і розійшлись, бо для неї існувала в житті лише дитина. Вона дихає дитиною. Дбає, годує, робить все для нашої донечки. Але я теж хочу бути з дитиною. Це несправедливо, що мене не допускають до доньки, що я не бачу як вона росте. Я хочу радіти першому зубу і бачити перший крок… Я вже так багато пропустив, але хочу надолужити.
- А ви готові перестати з?ясовувати відносини між собою?
- Нам не вдається… щоразу сварки. Вона мене звинувачує в тому, чого не було, а я вже втомився все заперечувати. - Сумно відповів чоловік. - Вона мене виводить на емоції, я ні на кого так не реагую гостро,
не знаю чому, але їй вдається зробити так, що мене трясе. Я хочу бачитись з дитиною, але так, щоб її поряд не було.
- Брехун, я бачила, як ти цілувався з тією шалавою в той час, як я няньчила твою дитину! - Знову зірвалась відповідачка.
- Це не я її цілував, а вона на мене накинулась! Скільки разів одне і те ж, - загарчав у відповідь позивач.
Стоп, стоп, стоп! Я зупинила новий виток з?ясування відносин між дорослими людьми, які забули, що в цій історії головна дитина та її інтереси, а не вони самі.
Неважливо, які відносини між чоловіком та жінкою були і чи будуть ще. Подумайте не про себе, а про доньку. Їй краще жити лише з матір?ю, яка не відпускає образу на чоловіка, чи мати можливість спілкування з обома батьками? Яку манеру поведінки вона скопіює? Жінки, яка не підпускає до себе чоловіків, щоб не поранитись ще більше, одинокої і закритої жінки, яка самотужки долає всі труднощі? Чи модель, в якій є чоловік, який дбає і підтримує свою дитину, не цурається її матері?
Для дитини надзвичайно важливо бачити як поводяться чоловіки та жінки, спілкуватись і з батьком,
і з матір?ю. У дівчат дуже сильний зв?язок з татами, вони їх принцеси і не можна цього в дитини забирати, бо матір ображена! Ви розумієте, що ви матір і батько однієї дитини і цей факт не зміниться ніколи?! Вам доведеться з цим змиритись і впоратись, якщо ви обоє любите свою дитину і бажаєте їй всього найкращого.
Поставте в центрі інтересів те, що для вас спільне і має надзвичайно важливе значення, - вашу дівчинку, а не самих себе. Життя складна штука. Ви не впорались в певний момент обоє. Але дитина тут до чого? Схаменіться. Ви двоє - нормальні люди і любите спільну доньку. І прийшли сюди, щоб я, чужа тітка, вирішила як вам з нею спілкуватись? То моє рішення вам обом може не сподобатись.
Ви готові дати шанс своїй дитині на нормальне життя? На Різдво в колі великої сім?ї, з татом, бабусею і дідусем, дядьками і тітками та їх дітками, з родиною? З подарунками під ялинку не лише від мами і невідомого дядька? Ви готові змінитись і пожертвувати трохи власним комфортом, але щоб ваша дитина була щаслива? Чи може слова про любов до дитини - то брехня, і ви любите лише самих себе?
Бо якщо любите її, то маєте трохи змінитись!
- Ви розумієте, що батько має такі ж права відносно дитини, як і матір? - Поставила я риторичне питання відповідачці, яка після монологу дивилась на мене широко розплющеними очима.
- Це правда…
- А чи розумієте ви, що порушили права батька на спілкування з його дитиною?
- Так…
- Будете далі себе так поводити чи готові змінитись і не перешкоджати, а сприяти спілкуванню доньки з її батьком, навіть якщо вам особисто це не дуже приємно?
- Так. Чесно. Я все зрозуміла. Я більше так не буду поводитись. Люблю доньку і хай в неї буде батько. Ми щось придумаємо, щоб це було достатньо комфортно для всіх.
Фух, більша половини справи зроблена. Чудово. Жінка виявилась розумною, емпатичною і люблячою.
- А ви розумієте, що 11-місячна дитина, яка вас не знає, без матері просто перелякається в присутності чужого для неї дядька? Якщо вами рухає бажання бачити дитину, а не насолити її матері, то спілкування з жінкою не уникнути. І доведеться докладати зусиль, щоб не було ніяких конфліктів, контролювати емоції і дарувати дитині радість спілкування.
Бо для дівчинки її мама ще кілька років буде центром світу. - Звернулась вже до принишклого чоловіка.
- Так, я теж все зрозумів. Ми свої відносини більше не будемо з?ясовувати. Я хочу бачити дитину і мама поряд не стане проблемою. Якщо треба, я можу і в ігрову, і в парк, і на море їх повезти обох, взяти на себе всі витрати і навіть не буду сваритись, але щоб донька була поряд.
Дуже добре. І батько адекватний, здатний слухати та робити правильні висновки. Я поставила на обговорення оголошення короткої перерви для укладення мирової угоди, адже є реальний шанс досягти взаємоприйнятної домовленості.
Представник органу опіки і піклування все це підтримав:
- Ваша честь, вони обоє були на засіданні органу опіки та піклування і ми намагались їх переконати, що для дитини важливо мати і маму, і тата. Але не вдалось. В суді ж творяться дива. Я щасливий, що є шанс врегулювати цей спір в якнайкращих інтересах дитини. У нас в сільській раді є юрист. І якщо ви дасте нам зо три години, ми допоможемо цій сім?ї прописати угоду про схему спілкування з дитиною, враховуючи побажання обох батьків.
Прекрасно. Неймовірно. Всі “за” і є небайдужий захисник інтересів дитини. Я оголосила перерву, відпустивши учасників оформляти домовленості. І хоч робочий час скінчився, увечері ми всі зайшли в зал та суд затвердив мирову угоду, в якій було чітко розписано як спілкується батько з дитиною і що до 3 років це відбуватиметься лише в присутності матері.
Сама ж втомлено зняла важку мантію. Піт стікав по спині, голова гуділа від надмірного тиску, щоки розпашілися від надлишку емоцій, але серце билося щасливо. Мені хотілось вірити, що в суді сьогодні сталась важлива подія: на одне маленьке щасливе життя буде більше!
Кілька років я згадувала цю історію, запитуючи себе, чи все добре в тієї родини? І заспокоювала, що раз не заходить в суд нових позовів, скарг чи адміністративних матеріалів відносно них, то має бути все гаразд.
І якось напередодні Різдва я стояла біля вікна свого кабінету з філіжанкою запашної кави. В ці хвилини короткого перепочинку дивилась на сяючу ялинку посеред площі та щасливих людей поряд. Мені так хотілось, як і вони, взяти своїх дітей та й разом із чоловіком прогулятись новорічним базарчиком,
випити гарячого какао чи глінтвейну, посміятись біля ялинки та покататись на каруселі. Хотілось жити нормальним життям. Але я працювала… Без вихідних і свят. Як безліч інших українських суддів.
Бо кому свята, а в судах найспекотніша пора кінця року. Адже поряд із гуляннями та випивкою в парі завжди йдуть хуліганство одурманених алкоголем людей, крадіжки і насильство. Та ще й всі підприємства, установи і організації, адвокати намагаються до суду принести побільше справ, поки не настав Новий рік і не виріс судовий збір. У всіх житлово-комунальних організацій звіти та різко зростає надходження заяв про стягнення комунальних послуг. В поліції та прокуратурі теж свої показники, то до суду направляється максимум кримінальних проваджень. І в суді зведення статистики за рік, перереєстрація справ - це складний тривалий процес. Інші гуляють - суд ще більше працює. Завжди. Та мої рефлексії перервала поява однієї пари.
Зверху мені було чудово видно дівчинку років чотирьох, яка трималась за руки мами і тата, та й весело стрибала вище і далі, знову й знову. Коли відкрила шибку вікна, я почула її щасливий сміх і люблячий голос мами, а ще тата, який казав, як же йому пощастило, бо він король, в якого чарівні королева та принцеса! Вони їли пряники і фотографувались біля ялинки, а я стояла зверху і плакала. Вже не було суворої жінки в чорній мантії, зникли думки, чи комусь треба моя робота. Лише сльози щастя котились щоками, бо я впізнала сім?ю, яку намагалась врятувати.
Це справді щасливе Різдво!