Рівне

Суддя з Рівненщини розповіла, як їй вдалось примирити батьків заради дитини

30 грд•Rivne Media

Суддя Дубенського міськрайонного суду Олександра Жуковська поділиласьріздвяною історією.

За її словами. кілька років тому до суду звернувся чоловік, який просив, аби йому дали змогу бачитись з дитиною та виховувати її.

Натомість жінка відкладала свою появу до суду понад пів року. Вона ще вигодовувала кількамісячну доньку грудьми і поки не було на кого залишити дівчинку.

- Від органу опіки прийшов чоловік зі шкіряною папкою під пахвою. Він сів навпроти мене на лаві, а не поряд з кимось із сторін, і був готовий відстоювати інтереси дитини. Подружжя, яке не жило разом 9 місяців, дивилось одне на одного з-за столів з різних боків. Зліва вона - тендітна і неймовірно красива мадонна з войовничим поглядом. Справа він - виструнчено-напружений, з підборіддям задертим вгору, але на обличчі читалось полегшення: нарешті, судний час настав. Я сиділа по центру в шерстяній чорній мантії, 2,5 кг тканини тисли, буквально нагадуючи про весь тягар відповідальності за долю цієї сім?ї, а чолом уже стікав піт. В скронях стукотіло два питання: чому в суді немає психолога і кондиціонерів?..

Ми без перерви працювали дуже довго. Мати визнала, що вона навіть не показує доньку батьку, ніби він її зрадив у час, коли була найвразливіша, – після пологів. Чоловік наполягав, що це неправда і хоче бачити свою дитину, бути частиною її життя, незважаючи ні на що.

Я почекала, поки вони виговоряться. Про всі свої непорозуміння, чому життя не склалось, хто кого і як образив. А тоді почала їх повертати до реальності, звернувшись спершу до жінки, - пиише суддя.

- Ви весь свій виступ присвятили тому, який поганий чоловік позивач. Очевидно, маєте купу претензій та образ до нього досі, хоч минуло вже багато місяців. Це зрозуміло, в обох був складний період. Я вам скажу навіть більше: для багатьох пар народження дитини стає випробуванням стосунків на міцність. Але ж ми тут зібрались не для процесу розлучення і не для поділу майна. Чому не розповідаєте, який же він батько?

Здавалось, що в спертому повітрі це складне питання зависло, а час неймовірно уповільнився. Відповідачка дивилась на мене зі щирим нерозумінням.

- Я - мати, а який він батько, то звідки мені знати?

- Дещо ніяково відповіла вона. - Ми жили як сім?я лише два місяці.

- Добре, я вам допоможу. Давайте разом подумаємо. Чи забрав він вас із дитиною з пологового? Чи підготував кімнату для потреб дитини? Коли ще жили разом, чи допомагав вам чоловік дбати про дитину? Чи купав її ввечері разом з вами, чи ходив на вихідних або після роботи гуляти з колясочкою? Чи купував донечці одяг, засоби гігієни, перші іграшки сам або разом з вами?

Жінка підняла погляд вгору і замислилась на кілька секунд, ніби перебираючи в пам?яті спогади, а потім видихнула тихе “Так…”

- Так на всі питання?

- Так.

- Гаразд. Чи поводився він в присутності дитини агресивно? Може кричав, лаявся при ній? - Уточнюю картину короткого сімейного життя.

- Ні, ніколи. Він спокійний, ще колискові малій співав. А коли почали сваритись, то робили це так, щоб дитина не чула.

- О, бачте, ви обоє дбали в той момент про свою дівчинку, незважаючи на взаємовідносини. То зараз ми і намагаємось розібратись, що ж змінилось і як це виправити. Він допомагав вам уночі з дитиною?

- Знаєте, потреби не було. Я ж грудьми годую,

то що він допоможе? Розвернулась, цицю дала і все. Просто не висипалась дуже, спершу складно було. Він зранку на роботу, а я ніч не спала і вдень сама, нікому було допомогти... А це ж перша дитина… я нервувала страшенно. Та вже режим налагодився, сплю по 6 годин підряд.

- Це чудово, я вас вітаю і розумію, як ніхто, сама таке переживала кілька разів, а з першою дитиною ще й жила в гуртожитку далеко від родини. Це одночасно і найпрекрасніші дні та ночі, і дуже складні. Але простіше, коли ви в парі. На жаль, ваша розпалась. Проте, скажіть мені, він запевняє, що фінансово вас з дитиною забезпечує. Це так?

- Він двічі на місяць присилає на картку кошти нам на життя. Я ж працювати не можу, донька ще для садочка дуже мала, а нам їсти щось треба. Допомоги по народженню дитини навіть на памперси на місяць не вистачає. Це ще добре, що ми на грудному вигодовуванні і суміші купувати не треба, бо коштують вони космос.

- Вам вистачає того, що він дає?

- Здебільшого, так. Було ото, що дитина захворіла, а ліки дорогі, та я йому не дзвоню і не спілкуюсь взагалі. Але його матір допомогла.

Свекруха іноді приходить, я їй даю з малою погратися, от і зараз вона з нею, поки ми тут. Мені просто шкода бабцю.

- У вас добре серце. Але я хочу, щоб ви знали: за півроку до суду надійшло три сотні заяв про стягнення аліментів від жінок, яким батьки їх дітей взагалі фінансово не допомагають. Уявляєте, батько вашої донечки кращий за інших трьохсот йому подібних. А ще, він не покинув дитину навіть тоді, коли ви його вигнали і намагались повністю викреслити зі свого життя. Він не кричав, не вимагав судового засідання тут і зараз, коли ви не раз просили відкласти розгляд, поки дитинка маленька і надзвичайно потребує мами. Він не просив призначити судову психологічну або психолого-психіатричну експертизу вам чи дитині. Уявляєте, є такі позивачі, які просять подібного і навіть платять за це немалі кошти спеціалістам. Він чекав, поки ви будете готові прийти сюди і вільно говорити. То який він батько? Не ваш чоловік, а саме батько вашій дитині? Поганий чи хороший?

- Хороший… – Здивовано поглядаючи перед собою на чоловіка, від якого пустила на світ нову людину, відповіла вражена жінка.

–Виявляється, він хороший батько…

Після чого я звернулась до чоловіка, який незвично притих.

- Ви розповідали про те, якою нервовою стала дружина після народження дитини, як повертались додому не в затишок, а до купи претензій. Ви заперечуєте подружню зраду, яка розбила вашу сім?ю. Але, насправді, мене все це не цікавить. Ваші відносини як чоловіка і жінка – це не предмет цього судового розгляду. Скажіть мені, яка вона мати?

- Чудова, - одразу відповів чоловік. - Вона дуже хороша мати. Може тому ми і розійшлись, бо для неї існувала в житті лише дитина. Вона дихає дитиною. Дбає, годує, робить все для нашої донечки. Але я теж хочу бути з дитиною. Це несправедливо, що мене не допускають до доньки, що я не бачу як вона росте. Я хочу радіти першому зубу і бачити перший крок… Я вже так багато пропустив, але хочу надолужити.

- А ви готові перестати з?ясовувати відносини між собою?

- Нам не вдається… щоразу сварки. Вона мене звинувачує в тому, чого не було, а я вже втомився все заперечувати. - Сумно відповів чоловік. - Вона мене виводить на емоції, я ні на кого так не реагую гостро,

не знаю чому, але їй вдається зробити так, що мене трясе. Я хочу бачитись з дитиною, але так, щоб її поряд не було.

- Брехун, я бачила, як ти цілувався з тією шалавою в той час, як я няньчила твою дитину! - Знову зірвалась відповідачка.

- Це не я її цілував, а вона на мене накинулась! Скільки разів одне і те ж, - загарчав у відповідь позивач.

Стоп, стоп, стоп! Я зупинила новий виток з?ясування відносин між дорослими людьми, які забули, що в цій історії головна дитина та її інтереси, а не вони самі.

Неважливо, які відносини між чоловіком та жінкою були і чи будуть ще. Подумайте не про себе, а про доньку. Їй краще жити лише з матір?ю, яка не відпускає образу на чоловіка, чи мати можливість спілкування з обома батьками? Яку манеру поведінки вона скопіює? Жінки, яка не підпускає до себе чоловіків, щоб не поранитись ще більше, одинокої і закритої жінки, яка самотужки долає всі труднощі? Чи модель, в якій є чоловік, який дбає і підтримує свою дитину, не цурається її матері?

Для дитини надзвичайно важливо бачити як поводяться чоловіки та жінки, спілкуватись і з батьком,

і з матір?ю. У дівчат дуже сильний зв?язок з татами, вони їх принцеси і не можна цього в дитини забирати, бо матір ображена! Ви розумієте, що ви матір і батько однієї дитини і цей факт не зміниться ніколи?! Вам доведеться з цим змиритись і впоратись, якщо ви обоє любите свою дитину і бажаєте їй всього найкращого.

Поставте в центрі інтересів те, що для вас спільне і має надзвичайно важливе значення, - вашу дівчинку, а не самих себе. Життя складна штука. Ви не впорались в певний момент обоє. Але дитина тут до чого? Схаменіться. Ви двоє - нормальні люди і любите спільну доньку. І прийшли сюди, щоб я, чужа тітка, вирішила як вам з нею спілкуватись? То моє рішення вам обом може не сподобатись.

Ви готові дати шанс своїй дитині на нормальне життя? На Різдво в колі великої сім?ї, з татом, бабусею і дідусем, дядьками і тітками та їх дітками, з родиною? З подарунками під ялинку не лише від мами і невідомого дядька? Ви готові змінитись і пожертвувати трохи власним комфортом, але щоб ваша дитина була щаслива? Чи може слова про любов до дитини - то брехня, і ви любите лише самих себе?

Бо якщо любите її, то маєте трохи змінитись!

- Ви розумієте, що батько має такі ж права відносно дитини, як і матір? - Поставила я риторичне питання відповідачці, яка після монологу дивилась на мене широко розплющеними очима.

- Це правда…

- А чи розумієте ви, що порушили права батька на спілкування з його дитиною?

- Так…

- Будете далі себе так поводити чи готові змінитись і не перешкоджати, а сприяти спілкуванню доньки з її батьком, навіть якщо вам особисто це не дуже приємно?

- Так. Чесно. Я все зрозуміла. Я більше так не буду поводитись. Люблю доньку і хай в неї буде батько. Ми щось придумаємо, щоб це було достатньо комфортно для всіх.

Фух, більша половини справи зроблена. Чудово. Жінка виявилась розумною, емпатичною і люблячою.

- А ви розумієте, що 11-місячна дитина, яка вас не знає, без матері просто перелякається в присутності чужого для неї дядька? Якщо вами рухає бажання бачити дитину, а не насолити її матері, то спілкування з жінкою не уникнути. І доведеться докладати зусиль, щоб не було ніяких конфліктів, контролювати емоції і дарувати дитині радість спілкування.

Бо для дівчинки її мама ще кілька років буде центром світу. - Звернулась вже до принишклого чоловіка.

- Так, я теж все зрозумів. Ми свої відносини більше не будемо з?ясовувати. Я хочу бачити дитину і мама поряд не стане проблемою. Якщо треба, я можу і в ігрову, і в парк, і на море їх повезти обох, взяти на себе всі витрати і навіть не буду сваритись, але щоб донька була поряд.

Дуже добре. І батько адекватний, здатний слухати та робити правильні висновки. Я поставила на обговорення оголошення короткої перерви для укладення мирової угоди, адже є реальний шанс досягти взаємоприйнятної домовленості.

Представник органу опіки і піклування все це підтримав:

- Ваша честь, вони обоє були на засіданні органу опіки та піклування і ми намагались їх переконати, що для дитини важливо мати і маму, і тата. Але не вдалось. В суді ж творяться дива. Я щасливий, що є шанс врегулювати цей спір в якнайкращих інтересах дитини. У нас в сільській раді є юрист. І якщо ви дасте нам зо три години, ми допоможемо цій сім?ї прописати угоду про схему спілкування з дитиною, враховуючи побажання обох батьків.

Прекрасно. Неймовірно. Всі “за” і є небайдужий захисник інтересів дитини. Я оголосила перерву, відпустивши учасників оформляти домовленості. І хоч робочий час скінчився, увечері ми всі зайшли в зал та суд затвердив мирову угоду, в якій було чітко розписано як спілкується батько з дитиною і що до 3 років це відбуватиметься лише в присутності матері.

Сама ж втомлено зняла важку мантію. Піт стікав по спині, голова гуділа від надмірного тиску, щоки розпашілися від надлишку емоцій, але серце билося щасливо. Мені хотілось вірити, що в суді сьогодні сталась важлива подія: на одне маленьке щасливе життя буде більше!

Кілька років я згадувала цю історію, запитуючи себе, чи все добре в тієї родини? І заспокоювала, що раз не заходить в суд нових позовів, скарг чи адміністративних матеріалів відносно них, то має бути все гаразд.

І якось напередодні Різдва я стояла біля вікна свого кабінету з філіжанкою запашної кави. В ці хвилини короткого перепочинку дивилась на сяючу ялинку посеред площі та щасливих людей поряд. Мені так хотілось, як і вони, взяти своїх дітей та й разом із чоловіком прогулятись новорічним базарчиком,

випити гарячого какао чи глінтвейну, посміятись біля ялинки та покататись на каруселі. Хотілось жити нормальним життям. Але я працювала… Без вихідних і свят. Як безліч інших українських суддів.

Бо кому свята, а в судах найспекотніша пора кінця року. Адже поряд із гуляннями та випивкою в парі завжди йдуть хуліганство одурманених алкоголем людей, крадіжки і насильство. Та ще й всі підприємства, установи і організації, адвокати намагаються до суду принести побільше справ, поки не настав Новий рік і не виріс судовий збір. У всіх житлово-комунальних організацій звіти та різко зростає надходження заяв про стягнення комунальних послуг. В поліції та прокуратурі теж свої показники, то до суду направляється максимум кримінальних проваджень. І в суді зведення статистики за рік, перереєстрація справ - це складний тривалий процес. Інші гуляють - суд ще більше працює. Завжди. Та мої рефлексії перервала поява однієї пари.

Зверху мені було чудово видно дівчинку років чотирьох, яка трималась за руки мами і тата, та й весело стрибала вище і далі, знову й знову. Коли відкрила шибку вікна, я почула її щасливий сміх і люблячий голос мами, а ще тата, який казав, як же йому пощастило, бо він король, в якого чарівні королева та принцеса! Вони їли пряники і фотографувались біля ялинки, а я стояла зверху і плакала. Вже не було суворої жінки в чорній мантії, зникли думки, чи комусь треба моя робота. Лише сльози щастя котились щоками, бо я впізнала сім?ю, яку намагалась врятувати.

Це справді щасливе Різдво!

Пологи, какао, рада, Доля, космос

Читайте ще