Рівне

Із госпіталю – на баскетбольний майданчик: ветеран із Рівного після поранення став капітаном команди

22 бер•7 днів

Шви ще не зажили. Таксі зупинилося біля спортшколи, він вийшов, пересів у колісне крісло – і вперше після поранення взяв до рук баскетбольний м’яч. Липень 2024 року. Два місяці після того, як Андрій Собурай втратив ногу на Харківському напрямку.

Сьогодні він – капітан БК «Рівне Victory», яка щойно повернулася з «Кубку Титанів-2026» у Львові – найбільшого турніру з баскетболу на кріслах колісних в Україні.

На цих змаганнях рівненська команда дебютувала. Гравці здобули перемогу над командою з Києва, а також поступилися майбутнім чемпіонам з Харкова. У підсумку – четверте місце серед дев’яти команд.

Андрій Собурай (№2) під час матчу БК «Рівне Victory» на «Кубку Титанів-2026»
Поранення і повернення на майданчикУ травні 2024 року під час боїв на Харківському напрямку він отримав тяжке поранення і втратив ногу. А вже за кілька тижнів після операції вперше приїхав на тренування.

– Мені подзвонив знайомий і запитав: «Андрію, не хочеш спробувати баскетбол на кріслах колісних?» Я відповів: «Де і коли?» – згадує він. – Я тоді ще з лікарні приїхав. Шви були свіжі. Це був липень.

Приїхав на таксі на майданчик біля спортшколи, розвантажився і сів у крісло. Таке моє перше тренування було.

Так почалося його знайомство з новим для себе видом спорту. Баскетболом Андрій займався і раніше, ще з дитинства. Та гра на кріслах колісних виявилася зовсім іншим викликом.

Найважче – навчитися керувати кріслом– Найтяжче – це саме крісло. Треба їхати й одночасно вести м’яч. Це дуже непросто, – пояснює він.

За словами ветерана, навіть через кілька місяців тренувань ця частина гри залишається складною. Рухатися майданчиком, маневрувати між суперниками і при цьому контролювати м’яч значно тяжче, ніж здається збоку.

На тренуванніОсобливо це відчувається під час кидка. У звичайному баскетболі гравець відштовхується від підлоги ногами, отримує інерцію і вже з висоти спрямовує м’яч у кільце. У кріслі такої можливості немає.

– У здорової людини дві ноги – це як дві пружини. Відштовхнувся і пішов угору. А в кріслі ти пристебнутий, працюють тільки корпус і руки, – каже Андрій.

Як з’явилася командаБаскетбольна команда в Рівному сформувалася не відразу. Спочатку кілька ветеранів просто приходили на тренування – для себе.

Потім до них почали приєднуватися інші хлопці, згодом підтягнулися й цивільні гравці. Так поступово виникла команда, яка нині виступає під назвою БК «Рівне Вікторія».

– Ми просто приходили тренуватися. Потім ще хлопці почали підходити, і так потрошки все зібралося в команду, – розповідає Андрій.

Згодом гравці вирішили, що в команди має бути капітан, і обрали його.

Сьогодні в команді вже сформувався свій «кістяк». Постійно тренується дев’ять гравців, які добре знають один одного і підтримують під час тренувань і змагань.

Тренування команди БК «Рівне Victory», у якій грають ветерани після поранень– Ми вже тримаємося один за одного. У кожного є робота, сім’я, справи, але команда тримається, – говорить він.

Від простих крісел до професійнихПерші тренування проходили на звичайних інвалідних кріслах, які зовсім не пристосовані для баскетболу. Гравці згадують, що тоді доводилося буквально наздоганяти м’яч і постійно контролювати рух крісла.

– Уявіть собі: на звичайному кріслі треба їхати, зупинитися, ударити м’яч і знову рушити. Ми навіть жартували між собою, як це виглядало,

– усміхається Андрій.

Згодом завдяки підтримці благодійників команда отримала спеціальні спортивні крісла. Вони значно маневреніші, але й потребують обережного використання.

– Крісло дороге. Тому постійно переживаєш: колесо проб’ється чи щось зламається.

Спорт як повернення до життяПопри всі труднощі, спорт поступово змінює життя ветеранів. Тренування допомагають відновлювати фізичну форму і водночас дають відчуття руху та команди.

– Це реабілітація, яка колосальна. Ти працюєш над собою і кожен день вдосконалюєшся, – каже Андрій.

Поруч із баскетболом він займається й футболом. Каже, що головне після поранення – чесно відповісти собі на одне питання: чи готовий рухатися далі.

– Спочатку треба почати з себе. Сісти і подумати, чи ти готовий до цього. А вже потім працювати і рухатися вперед.

Читайте також: Найважче було не вижити. Історії ветеранів з Рівненщини про повернення до життя після війни

Світлана Пікула

Журналістка та медіаменеджерка з багаторічним досвідом роботи у регіональних медіа. Працює з темами соціальної політики, життя громад, комунальних рішень та створює матеріали про сучасні історії Захисників України. З 2023 року — директорка редакції газети «Сім днів» і головна редакторка сайту 7dniv.rv.ua.
У різні роки працювала редакторкою сайту, головним бухгалтером, заступницею головного редактора та управлінською ланкою видань «Сім днів» і «Літопис Заходу». Має досвід реалізації медійних та суспільно важливих проєктів у співпраці з українськими та міжнародними партнерами.

7dniv.rv.ua/

Запис Із госпіталю – на баскетбольний майданчик: ветеран із Рівного після поранення став капітаном команди спершу з'явиться на 7 днів.

Змагання, Громада, футбол, баскетбол, Перемога

Читайте ще