Рівне

Матері й дружини загиблих і полонених захисників з Рівного передадуть на фронт хліб, спечений власноруч

7 трв•7 днів

У Рівному матері й дружини загиблих, полонених, зниклих безвісти Захисників України і військовослужбовців, які боронять рідну землю, пекли хліб для тих, хто досі на фронті

У залі парку сімейного відпочинку «Sky UP» пахло борошном і свіжим тістом. Тут зібралися двадцять жінок, яких об’єднало не знайомство, а війна. Кожна принесла із собою свій біль, своє чекання або свою втрату. За плечима – особиста історія. Син, якого вже немає. Чоловік, на повернення якого чекають із полону. Рідна людина, про яку місяцями чи роками немає жодної звістки. Напередодні Дня матері вони місили хліб для Захисників, які нині боронять країну, тримають передову – і для кого ця випічка стане не просто гостинцем, а знаком підтримки й людського тепла.

Їх об’єднала війна, а втримала підтримка

Захід організувала Людмила Стригунова – керівниця відокремленого підрозділу Всеукраїнської громадської організації «Об’єднання матерів і дружин Захисників України» в Рівненській області, мама Героя України, офіцера 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Миколи Стригунова з Рівного.

Ця спільнота створена після Іловайської трагедії й за роки виросла у всеукраїнську мережу підтримки.

Сьогодні вона об’єднує понад три тисячі жінок і має вісім осередків – у Миколаєві, Дніпрі, Хмельницькому, Житомирі, на Волині, у Сумах, Рівному та Вінниці. Також об’єднання має консультативний статус при ООН із соціальних та економічних питань.

Тут згуртувалися лише рідні захисників – мами, дружини, сестри, чиї близькі воюють, перебувають у полоні, зникли безвісти або загинули.

– Ми об’єднуємо мам і дружин захисників – тих, чиї рідні воюють, у полоні, зникли безвісти або загинули. У нас немає поділу за статусами. Ми всі – одна родина, родина Захисників України, – каже Людмила Стригунова.

Осередок у Рівненській області – наймолодший у мережі, він запрацював у грудні 2024 року. Та за цей час тут уже встигли провести ретрити, писанкові майстер-класи, спільні походи до театру, філармонії та інші заходи. Учасниці також їздили на психологічні зустрічі в Житомир і Тернопіль, долучалися до забігів пам’яті.

– Такі зустрічі дуже потрібні мамам і дружинам захисників. Тут вони отримують підтримку, відчувають, що про їхніх синів, чоловіків, про їхню жертву пам’ятають.

І що вони самі не залишилися наодинці, – говорить пані Людмила.

Спершу згадали тих, кого бракує

Перш ніж узятися до тіста, учасниці вшанували пам’ять полеглих. Згадували кожне ім’я – сина, доньки, чоловіка, брата. Капелан Руслан Олексієвич прочитав «Отче наш» і благословив жінок. А вже після молитви жінки повернулися до столів, де чекали заздалегідь підготовлені інгредієнти для хліба.

Майстер-клас провів Руслан Краплич – голова Ради директорів Фундації імені князів-благодійників Острозьких і один з авторів методики «Ділимося хлібом». Каже: йдеться не просто про випічку.

– Ця методика допомагає людині знову відчути себе частиною громади, повернутися до суспільного й економічного життя через просту, зрозумілу дію – спекти хліб і поділитися ним, – пояснює він.

Поки місили тісто, говорили про своєЗа столами не було тиші. Жінки ділилися тим, що зазвичай носять у собі, малювали асоціації на присипаних борошном дощечках, говорили про те, що для них означає поділитися хлібом із незнайомою людиною. Поруч із розмовами народжувалися калачі – сформовані й прикрашені руками,

які добре знають і біль, і турботу.

Тетяна Сінькова прийшла сюди вперше. На війні вона втратила сина Сергія. Каже, довго шукала місце, де не треба пояснювати свій біль.

– У цей хліб ми вкладаємо любов і турботу про наших захисників. Завдяки їм ми сьогодні можемо бути тут. Хліб – це теж спосіб робити добро. І кожен шматочок важливий, – говорить жінка.

Поруч із нею вперше взялася до тіста й Ірина Данилішина. Її чоловік Михайло загинув на фронті.

– Прийшла, щоб вшанувати пам’ять тих, хто вже не повернеться. Дуже важливо бути серед людей, які можуть вислухати й зрозуміти. Бо не всі знають, із чим насправді живуть родини загиблих і зниклих безвісти, – каже вона.

Разом із хлібом – слова, яких хтось чекаєКожна учасниця залишила у крафтовому пакеті для випічки кілька теплих слів для бійців. Уже за день-два спечені в Рівному калачі вирушать на передову.

Разом із хлібом захисникам передадуть й дитячі малюнки.

Так звичайна випічка стала чимось більшим за гостинець. Для когось – знаком підтримки. Для когось – нагадуванням про дім. Для когось – кількома словами, які в потрібний момент можуть важити більше,

ніж здається. Двадцять жінок, у кожної своя історія війни, того дня ділилися не лише хлібом – тим теплом, яке попри втрати вони зберегли.

Василь ГЕУС

Василь ГЕРУС

Журналіст із понад тридцятирічним досвідом роботи в регіональній пресі. Працює з темами місцевого самоврядування, суспільного життя, історії, культури та розвитку громад. З 2018 року головний редактор газети “Сім днів”

У різні роки був кореспондентом, завідувачем відділу, заступником головного редактора та головним редактором у виданнях «Вільне слово», «Рівне», «Літопис Заходу», «Рівненська газета» та «Сім днів». У 2018–2023 роках очолював редакцію газети «Сім днів» і керував діяльністю ТОВ «Рівненська газета “Сім днів”».

У 2013 році отримав звання Заслуженого журналіста України.

7dniv.rv.ua/

Запис Матері й дружини загиблих і полонених захисників з Рівного передадуть на фронт хліб, спечений власноруч спершу з'явиться на 7 днів.

Громада, фронт, Дія, Культура, рада

Читайте ще