Острозька міська територіальна громада огорнута смутком – у засвіти край провів полеглого на фронті російсько-української війни захисника Анатолія Степанюка жителя села Мощаниця.
Повернення 55-річного Анатолія Митрофановича родина чекала понад півтора року, адже він загинув 10 листопада 2024 року, а на вічний спочинок повернувся лише в четвер, 28 травня.
Уранці полеглого воїна спершу зустріли в Острозі. При в’їзді на майдан Свободи були розгорнуті прапори України та стяг Острога, пов’язані чорними стрічками. Сотні людей уклякали на коліна, коли кортеж під пісню-реквієм «Плине кача» повільно проїздив центральною вулицею міста.
Після того чорний катафалк повіз воїна на щиті додому – у рідну Мощаницю. Краяни зустрічали кортеж навколішки, а останній шлях воїна був устелений квітами.
Після прощання вдома траурна хода в супроводі священників, почесної варти, церковного хору, духового оркестру ЦКДТ (керівник Сергій Бережнюк) попрямувала до місцевого Свято-Троїцького храму. Попереду колони крокували жінки, які встеляли шлях півоніями, ірисами та ін.
Також несли коровай,
убраний синіми і жовтими прикрасами – символ того, що померлий не створив своєї сім’ї.
Як і на шляху, перед заупокійною літією сумні мелодії виконував духовий оркестр.
За спочинок невинно вбитого воїна у Царстві небеснім у храмі молилися семеро священників, окрема благочинний церков ПЦУ на Острожчині Юрій Лукашик і настоятель протоієрей Микола Свістак
Від імені громади квіти до домовини підніс секретар, в.о. голови Острозької міської ради Костянтин Кирилюк Також участь у сумній церемонії взяв староста сіл Мощаниця, Волосківці, Кургани Віталій Тищенко.
«Не встигло стихнути одне горе, як інше прийшло в наше село, у нашу громаду. На щиті повернувся загиблий воїн Анатолій. Довгий час він вважався безвісти зниклим. І ми молилися і сподівалися, що він живий десь у полоні. Але не так сталося, як ми хотіли. З волі Божої він загинув, віддав своє життя за нашу державу, за наш народ, за свою родину, за рідних і близьких. І ось він виконав заповідь Божу, де казано: «Нема більшої любові, якщо душу свою віддасть за друзів своїх». Він виконав свій обов'язок. Тепер він повернувся,
щоби знайти спокій і мир ось тут, біля нашого храму», – говорив у проповіді отець Микола.
Священник також підкреслював, що полеглий воїн Анатолій Степанюк був дуже добрим, спокійним, завжди відгукувався на прохання про допомогу.
«Не можна дібрати таких слів, які могли би заспокоїти серце кожного з нас у ці страшні дні, коли проливається кров, коли проливаються сльози не тільки воїнів, але і нашого мирного населення. Бо ворог роду людського послав на нашу землю орду, яка нищить нашу землю, нищить наш народ, хоче знищити цілу нашу державу Україну як таку. І тому і віддають своє життя наші воїни. Гинуть на по бою, захищаючи кожного з нас. Ми повинні завжди їх пам'ятати, молитися за них. І це дуже важливо», – додав духівник.
Отець Микола також говорив, що Україна та її народ проходять зараз свій хресний шлях, свою Голгофу, після якої має засяяти сонце правди, сонце істини, сонце процвітання.
Після прощання в церкві до родини та всіх краян звернувся Костянтин Кирилюк.
Спершу Костянтин Миколайович розповів про полеглого воїна. Анатолій Степанюк народився 15 серпня 1969 року в селі Мощаниця,
тут зростав, отримав середню освіту в рідній Мощаницькій школі. Тоді вступив до ветеринарного інституту, де отримав фах. Коли Анатолій повернувся в рідне село, він розпочав свою професійну діяльність на КСП «Світанок», де працював за фактом. Після закриття КСП трудився ситуативно
«Після початку повномасштабного вторгнення Анатолій був мобілізований до лав Збройних Сил України і став на захист нашої держави. Але сталося так, що 10 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Покровськ на Донеччині Анатолій загинув. Світла пам'ять про Анатолія назавжди залишиться в серцях рідних, близьких, друзів, знайомих і всіх, хто знав нашого героя особисто. Тож вічна пам'ять полеглим героям і слава Україні!» – відзначив Костянтин Кирилюк.
Завершився чин похорону на сільському цвинтарі. Там воїнові були віддані останні почесті. Військові дали три залпи з автоматів, духовий оркестр зіграв Гімн України. Родині передали державний прапор як символ країни, яку до останнього подиху захищав Анатолій Степанюк.