Пам'ятник Уласу Самчуку в центрі РівногоУ Рівному відбулось урочисте покладання квітів, присвячене 39-м роковинам від дня смерті одного з найвизначніших українських письменників ХХ століття – Уласа Самчука
Захід пройшов 9 липня біля пам’ятника письменнику, де зібралися науковці, музейники, лауреати літературної премії імені Уласа Самчука, письменники, представники громадськості та шанувальники його творчості. Серед них і журналістка Район.Культура.
Після церемонії учасники заходу вирушили до музею Уласа Самчука, де відбулася тематична лекція «Перебування Уласа Самчука у пансіоні Пастернаків». Її провів працівник музею, культуролог Микола Федоришин а допомагав і ділився своїм життєвим досвідом під час зустрічі Сергій Козак
Улас Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Рівненщині. Саме звідси розпочався шлях автора романів «Волинь», «Марія», «Гори говорять», десятків повістей, оповідань і публіцистичних творів.
Він став одним із перших українських письменників, який художньо розповів світові про трагедію Голодомору 1932-1933 років у романі «Марія».
За трилогію «Волинь» його навіть висували на Нобелівську премію, однак процес так і не був завершений.
Після Другої світової війни письменник емігрував до Канади, де продовжив літературну та громадську діяльність. Помер Улас Самчук 9 липня 1987 року в Торонто.
Центральною темою лекції стали останні роки життя письменника, проведені у спеціалізованому пансіоні, створеному українським подружжям Євгенії та Євгена Пастернаків
За словами Миколи Федоришина, Євгенія Пастернак, уродженка Тернопільщини, після еміграції до Канади створила систему пансіонів для людей похилого віку. Спочатку вони були призначені для українців, які опинилися далеко від Батьківщини, а згодом відкрилися і для представників інших національностей.
«Пощастило Уласові Самчуку, що саме він опинився в цьому пансіоні, де цю систему створила його добра знайома Євгенія Пастернак. Останні роки життя він провів не десь покинутим, а в нормальному людському середовищі», – зазначив Микола Васильович.
Наприкінці життя письменник майже повністю втратив зір, однак мав належний догляд, комфортні умови проживання та постійну підтримку дружини.
Його також відвідували друзі та знайомі. Водночас із листування Уласа Самчука та мовознавця Юрія Шевельова відомо, що письменник дедалі рідше хотів приймати гостей.
Під час лекції згадали й постать Євгенії Пастернак, яка після проголошення незалежності України неодноразово приїжджала на Батьківщину, підтримувала українські культурні проєкти та була відзначена численними нагородами за свою діяльність.
Окрему увагу приділили збереженню спадщини письменника. За словами лектора, значна частина особистих речей Уласа Самчука нині перебуває в музеї у Дермані. До 20-річчя літературного музею Уласа Самчука в Рівному планують звернутися до Шумської громади із пропозицією організувати тимчасову виставку експонатів з Дермані.
Під час зустрічі директор музею також представив власну концепцію створення Національного історико-культурного заповідника імені Уласа Самчука, до якого могли б увійти музей у Рівному, музей у Дермані, Дерманський монастир та інші пам’ятки, пов’язані з життям письменника.
Він зазначив, що у Білій Криниці проживає онука молодшої сестри Уласа Василини,
яка має ключі від родинного маєтку Самчуків. Проте, на жаль, поки що йти на контакт з культурологами і провести екскурсію в будинку вона не хоче.
«Ім’я Уласа Самчука заслуговує національного значення. Якби держава об’єднала всі місця, пов’язані з його життям і творчістю, ми отримали б потужний історико-культурний центр», – переконаний лектор.
Під час обговорення також пролунала пропозиція звернутися до органів влади, щоб налагодити співпрацю між музеями Рівненщини та Тернопільщини й організувати спільні виставкові проєкти.
Згадали і про місце творчості Уласа Самчука в українській освіті. Після здобуття незалежності його твори повернулися до українського читача та почали вивчати у школах. Водночас у період президентства Віктора Януковича романи «Марія» та уривки з трилогії «Волинь» вилучили з обов’язкової шкільної програми.
На завершення Микола Федоришин наголосив, що пам’ять про письменника живе не лише в музеях чи пам’ятниках, а насамперед у його творах.
«Доки живе пам’ять – живе і Улас Самчук», – підсумував він.
Вероніка ОСИПЧУК