Рівне

Вони стали нашим янгольським щитом: в Острозі вшанували полеглих Героїв та вручили посмертні нагороди їхнім родинам

29 сер•Район.in.ua

Напередодні Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за її незалежність, суверенітет і територіальну цілісність, в Острозі відбувся реквієм «Пам’ять, що не згасає».

Меморіальний захід провели в п’ятницю, 28 серпня, у сквері «Молодіжна столиця».

«29 серпня – день, коли ми згадуємо не лише гіркі уроки історії, як Іловайську трагедію 2014 року, а й кожного сина та доньку України, які віддали свої життя за наш спокій. День пам'яті – це наш спільний біль, наша глибока вдячність і наш священний обов'язок перед тими, хто віддав найдорожче – своє життя за майбутнє України, за кожний наш день, за кожний схід сонця над нашою землею» – звертаючись до присутніх, говорила ведуча реквієму пам’яті Наталія Вегнер

Ведуча також наголосила, що кожне ім'я, згадане того дня – це недописана історія, це нездійснені мрії, це невимовна туга для родин і незагоєна рана для всієї країни. Вони стали нашими ангелами-охоронцями, нашою совістю та нашою силою.

– Сьогодні ми відзначаємо День пам’яті захисників України, які віддали свої життя за незалежність нашої держави, – говорив під час виступу заступник міського голови Олександр Харчук,

звертаючись до присутніх. – У цей день слова даються особливо важко. Адже серце переповнює біль і смуток за втраченими життями. Поряд із цим серце наповнюється гордістю за їхній подвиг. Адже справжній патріотизм – це не лише яскраві гасла. Справжній патріотизм – це свідомий вибір між особистим і любов’ю до рідного краю. Наші захисники та захисниці стали між мирним життям і жорстоким ворогом і об’єднали свої серця в незламний щит оборони нашої незалежності. Вони віддали найдорожче, що мали – свої нездійсненні мрії, свої недоотримані обійми. Вони віддали своє майбутнє заради того, щоб подарувати майбутнє для нас. Наша пам’ять про них – це не лише молитви й смуток. Наша пам’ять про них – це наші дії й учинки, які ми здійснюємо для оборони нашої держави. Ми повинні це робити так само віддано, як вони тримали стрій. Шановні рідні й близькі наших загиблих. Низький уклін вам за подвиг героїв. Вічна шана, пам’ять і слава героям України! Слава Україні!

Продовжуючи реквієм пам’яті Наталія Венгер говорила, що є ціна, яку неможливо виміряти жодною мірою у світі. Це ціна нашого мирного світанку,

нашої можливості жити, дихати та виховувати дітей. Подвиг не має терміну придатності, а вдячність громади й усієї країни – безмежна. Кожна нагорода, яку ми тримаємо в руках, – це не просто метал і стрічка – це символ титанічної сили, невимовного болю та безмежної любові до рідної землі.

– Сьогодні ці ордени та медалі переходять до найрідніших людей – тих, хто зростив, кохав і чекав – мовила ведуча з біллю в голосі, ледь стримуючи гіркі емоції, які переповнювали її та майже всіх присутніх на тій сумній події. – Жодна нагорода не поверне матері сина, дружині – чоловіка, а дітям – батька. Проте державні відзнаки – це свідчення того, що подвиг наших воїнів закарбований в історії України навічно. Це вияв нашої глибокої шани перед ціною, яку сплачено за свободу нашої держави. Відповідно до Указу Президента України, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, посмертними державними нагородами відзначено наших земляків-героїв.

Урочисто-скорботну церемонію вручення посмертних нагород родинам загиблих Героїв проводив згаданий уже Олександр Харчук та представник Територіального центру комплектування та соціальної підтримки капітан

Олексій Абрамович

Орденом «За мужність» III ступеня та Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Комбатанський Хрест» посмертно нагороджений Єлістратов Володимир Миколайович Відзнаку отримала дружина – Людмила Павлівна та дочка. Відзнакою Міністра Оборони України «Хрест Сухопутних військ» нагороджено посмертно Мартинюка Дмитра Олександровича Її отримала мама спочилого воїна Тетяна Олегівна Відзнаку начальника регіонального управління Сил територіальної оборони «Захід» нагороджено посмертно Петрушина Михайла Степановича Нагороду отримала дружина – Тетяна Адамівна Відзнакою «Хрест воїна – єгеря I ступеня» нагороджено посмертно Смаглюка Михайла Миколайовича Нагороду отримала дружина – Наталія Станіславівна

– Низький уклін батькам, які виховали справжніх патріотів, – говорила від мікрофона ведуча після вручення відзнак. – Глибока шана родинам, які несуть цей важкий хрест втрати. Подвиг ваших рідних – безсмертний. Пам'ять про тих, хто пішов у безсмертя, живе доти, доки ми пам'ятаємо їхні імена, їхні обличчя. Вони живуть у нашій свободі, у нашому синьо-жовтому прапорі, у кожному подиху вільної України. Ми схиляємо голови перед їхньою стійкістю. Герої не вмирають, вони стають нашим янгольським щитом.

Логічним,

на мій погляд, було продовження сказаного сумна пісня «Солдат України». Її виконала Наталія Венгер. Після останніх акордів твору ведуча говорила, що є тиша, яка говорить гучніше за будь-які слова. Це тиша нашої пам'яті, нашої вдячності та нашого болю.

– Хвилина мовчання – це момент найвищої шани, коли слова мають бути стриманими, глибокими та сповненими гідності, – говорила Наталія Венгер. – Вони не пішли у небуття – вони стали нашим тихим оберегом, і нашою совістю. Кожне ім’я полеглого воїна викарбоване в історії нашої держави та у серці кожного з нас. Згадаймо тих, чий стук серця зупинився, щоб продовжували битися наші. Вічна слава тим, хто дав нам можливість бачити новий день. Вічна пам’ять героям Острожчини та всіє України.

Присутні під звуки метронома та церковних дзвонів ушанували хвилиною мовчання пам'ять усіх загиблих захисників і захисниць України, а також мирних громадян, чиї життя забрала війна, у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України.

– Коли слова втрачають силу перед величчю подвигу, починається молитва, – зазначила ведуча перед наступною частиною тогоденного дійства в сквері «Молодіжна столиця».

– Для спільної молитви, аби вшанувати пам’ять полеглих воїнів та попросити спокою їхнім душам у Царстві Небесному, запрошуємо духовенство міста Острога.

Панахиду за невинно вбитими українськими воїнами в боях за свободу й незалежність нашої Батьківщини – України від кацапських агресорів очолив настоятель студентсько-викладацького храму преподобного Федора Острозького Національного університету «Острозька академія» Православної церкви України (ПЦУ голова Острозької ради християнських церков, протоієрей Василь Жуковський Разом із ним молилися священники та пастори ПЦУ (Володимир Шевчук української православної церкви (Олександр Максимюк греко-католицької та протестантських церков Острожчини (Олег Цимбалістий іподиякон Назарій церковний хор і майже всі присутні на тамтешній події. Під час спільної молитви духівники зачитували імена всіх полеглих і померлих від хвороб і поранень захисників та захисниць з Острожчини.

– Сьогодні ми зібралися з вами на цьому священному віче, яке називається «Пам’ять, що не згасає» не задля історичного обов’язку, не просто задля людської традиції, – говорив під час проповіді Василь Жуковський.

– Ми прийшли сюди з’єднані великим спільним болем і щирою спільною молитвою, щоб піднести наші серця до престолу Всевишнього Бога за тих, хто віддав найдорожче. Хто віддав своє життя за нашу свободу. За кожну дитину, за мирне небо над Острогом і над усією Україною. … Наші полеглі воїни й героїні виконали заповідь Божу буквально, піднявшись на вершину християнської жертовності. Вони стали взірцем тієї любові, яка перемагає смерть, яка руйнує плани темряви. У християнському розумінні пам’ять – це не просто згадування подій і особистостей минулого. Слово «пам’ять» у церкві має глибоку молитовну та дієву силу. Коли ми виголошуємо «Вічна пам’ять» то просимо Бога, щоб він назавжди тримав душі наших захисників у своєму вічному житті, де нема ні болю, ні печалі, ні зітхання. Ця пам’ять згасає у людських архівах, в людській пам’яті, але вона ніколи не згасає у Бога. Воїни, які загинули на полі бою з молитвою та праведним гнівом проти загарбників, переходять до небесного Небесного воїнства, стаючи нашими духовними молитовниками перед нашим Творцем. Сьогодні у війні цієї жорстокої, несправедливої війни Острожчина відчуває цей біль кожною своєю вулицею, кожним серцем, кожним селом, кожною родиною, яка отримала страшну звістку з фронту.

Василь Жуковський також зазначив,

що ворог прийшов, щоб знищити нашу юридичність, забрати нашу землю і позбавити нас майбутнього. Священник говорив про велику жертовність захисників і захисниць України, про те, що кожний загиблий і загибла – це жива рана на тілі нашого краю, наголошував на необхідності безперестанної підтримки тих, хто тепер тримає фронт, закликав тримати стрій, просив Бога оселити душі всіх загиблих і померлих українських воїнів в оселях праведних, дарувати їм вічний спокій, цитував Біблію.

Також виступав пастор «Церкви спасіння» в Острозі Олег Цимбалістий. Він розмірковував, про те, що в житті людини є найціннішим, найдорогоціннішим, висловлював співчуття тим присутнім, чиї рідні та близькі загинули під час цієї кацапської-української війни, говорив про втрати України на війні. .

– Наш захід завершується, а ми нагадуємо, що соняхи на наших грудях і в наших руках – це не просто квіти – говорила Наталія Вегнер, завершуючи віче пам’яті. – Це застиглий промінь сонця для тих, хто пішов у темряву, аби ми жили у світлі. Нехай кожна ця золота пелюстка береже пам’ять про їхній подвиг, а насіння, що падає в землю, розквітає новим життям у вільній Україні. Поки живе пам'ять про Героїв – живе й Україна. Ми просимо покласти квіти та символічні соняхи до Меморіалу нашої пам’яті. Висловлюємо глибоку вдячність усім присутнім, хто розділив цей важкий, але надзвичайно важливий день. Ваші квіти, ваші сльози та ваша присутність доводять: ми єдина громада і ми пам'ятаємо ціну нашої свободи. Дякуємо за вашу підтримку родин полеглих, за спільну шану та небайдужість. Вічна слава та пам'ять кожному захиснику та захисниці України! Слава захисникам України! Слава Україні! Героям Слава!

Присутні розбирали з двох кошиків квітки соняхів і під сумну музику покладали, прикріплювали до банерів загиблих захисників і захисниць України. Більшість учасників і учасниць вшановуючи спочилих схиляли голови у скорботі, дехто хрестився, молився, плакав. Навіть через роки біль втрати й досі ятрить глибокі рани від втрати рідних і близьких…

Щиро дякую за допомогу в написанні цієї статті авторці сценарію дійства, працівниці Центру культури, дозвілля та туризму Зої Систалюк і волонтеру редакції Олександру Юрчуку

Тихий, Батьки, Дмитре, пцу, Абрамович

Читайте ще