Любов прийшла до війська 25 лютого 2022 року.
Про це повдіомляють у 104 бригаді ТрО "Горинь".
До цього жінка майже 20 років працювала в медицині — була патронажною медсестрою, працювала із сімейним лікарем, у кабінеті щеплень та рентген-лаборант.
«Я не мала чіткого плану, до якого саме підрозділу потраплю. Просто знала, що повинна бути там, де потрібна», - говорить Любов.
У війську Любов стала бойовим медиком взводу, а згодом — старшим бойовим медиком роти. За роки служби працювала на Донецькому, Херсонському та Харківському напрямках.
Її робота — це постійна готовність діяти в умовах, де кожна секунда може бути вирішальною.
«Ти просто думаєш: швидше до евакуації, щоб людина вижила».
Одним із найважчих випробувань стала допомога військовому з надзвичайно важким пораненням. Спочатку — холоднокровність і чіткі дії, а вже після виконаної роботи — емоції.
«Все зробила і розумію, що я ухожу. Трохи мене поплавило, реально».
Та найважче для Люби — не поранення, а втрата побратимів.
«Бо це тут вже більше, мабуть, ніж сім'я. З однієї чашки, ложки їв, пив — і тут ти знаєш, людини немає. Це дуже тяжко».
Попри все, військові продовжують підтримувати одне одного, жартувати й знаходити сили повертатися до роботи.
Навіть після найважчих виходів, коли здається, що більше не повернешся на позиції, «Мєлка» знову йде вперед.
«Думаєш: “Я вже не можу, але я ще зможу”. Згадуєш про дітей, про сім'ю, про близьких людей, це мотивує».
Вдома на Любу чекають діти — Іра та Ілля. Саме про них Любов думає, коли говорить про майбутнє після війни.
А найбільша мрія Любові — проста: щоб усі були живі, діти знайшли своє щастя, а вона дочекалася онуків.
«Слава Богу, при мені втрат не було. Були трьохсоті. Були різні, головне що вони всі живі».