Рівне

"Слава Богу, при мені втрат не було", - старша бойова медикиня рівненської ТрО

31 сер•Rivne Media

Любов прийшла до війська 25 лютого 2022 року.

Про це повдіомляють у 104 бригаді ТрО "Горинь".

До цього жінка майже 20 років працювала в медицині — була патронажною медсестрою, працювала із сімейним лікарем, у кабінеті щеплень та рентген-лаборант.

«Я не мала чіткого плану, до якого саме підрозділу потраплю. Просто знала, що повинна бути там, де потрібна», - говорить Любов.

У війську Любов стала бойовим медиком взводу, а згодом — старшим бойовим медиком роти. За роки служби працювала на Донецькому, Херсонському та Харківському напрямках.

Її робота — це постійна готовність діяти в умовах, де кожна секунда може бути вирішальною.

«Ти просто думаєш: швидше до евакуації, щоб людина вижила».

Одним із найважчих випробувань стала допомога військовому з надзвичайно важким пораненням. Спочатку — холоднокровність і чіткі дії, а вже після виконаної роботи — емоції.

«Все зробила і розумію, що я ухожу. Трохи мене поплавило, реально».

Та найважче для Люби — не поранення, а втрата побратимів.

«Бо це тут вже більше, мабуть, ніж сім'я. З однієї чашки, ложки їв, пив — і тут ти знаєш, людини немає. Це дуже тяжко».

Попри все, військові продовжують підтримувати одне одного, жартувати й знаходити сили повертатися до роботи.

Навіть після найважчих виходів, коли здається, що більше не повернешся на позиції, «Мєлка» знову йде вперед.

«Думаєш: “Я вже не можу, але я ще зможу”. Згадуєш про дітей, про сім'ю, про близьких людей, це мотивує».

Вдома на Любу чекають діти — Іра та Ілля. Саме про них Любов думає, коли говорить про майбутнє після війни.

А найбільша мрія Любові — проста: щоб усі були живі, діти знайшли своє щастя, а вона дочекалася онуків.

«Слава Богу, при мені втрат не було. Були трьохсоті. Були різні, головне що вони всі живі».

Люта, Дія

Читайте ще