Рівне

Без могили, але з пам’яттю – як мама Кості Юзвюка виконує останню волю сина

7 вер•7 днів

Післясмертна історія військового Кості Юзвюка нагадує давньоєгипетський міф про Осіріса, частини тіла якого після смерті було розкидано по всьому світу. Потім Осіріс став богом потойбічного світу – але це сталося після того, як Ісіда зібрала його докупи…

Авторка — Ірина Рачковська-Баковецька, письменниця.

Не знаю, чи колись Ользі, мамі військового на псевдо «Стамбул», вдасться зробити так само, але поки вона робить інше – роздає сина світові, у прямому значенні цього вислову.

Костя загинув у дуже молодому віці, але ще за кілька років до смерті написав «по приколу» заповіт, де зазначив обов’язкову кремацію, а ще – в жодному разі не робити поховання та інших релігійних дій із його прахом. Він був атеїстом, але жартував, що колись створить свою церкву, як Марадона. Десь у чомусь, аналізує Ольга, йому це вдалося. І ось чому.

Костю кремували, а більшу частину праху розібрали його друзі, друзі друзів, друзі друзів інших друзів – для розвіювання у найгарніших місцях України і світу: в горах, по морю, в лісах, над водоспадами, у печерах і гротах. Колбочка із прахом нещодавно поїхала і на станцію Вернадського в Антарктиду.

Навколо Костиного праху сформувалася ціла спільнота – зі своїми ритуалами, обрядами, правилами і ролями.

– А що робити з урною? – жартома ще тоді, після заповіту «по приколу», запитала Ольга в сина.
На що він їй так само жартома відповів:
– Насиплеш кави або бісеру для рукоділля.

Але, як згадує Ольга, коли дійшло до справи, то про кремацію її мусила вмовляти Костина дівчина Саша – мати не могла припустити, що свідомо відмовляється від могили сина. Дехто, як би цинічно не звучало, може тільки мріяти про це.

Сьогодні Ольга вже переосмислила свою думку і бачить проблему в тому, що родичі часто не виконують передсмертних прохань покійного – а як же їхні обіцянки дотриматися свого слова?

На Рівненщині лише двоє кремованих військових. Переважно родини полеглих захисників керуються загальною суспільно-релігійною позицією, зокрема християнським баченням. Проте трупоспалення було однією з перших в історії поховальних форм. Для прикладу, спалення тіла й захоронення решток у глиняних урнах – основний поховальний обряд Трипільської культури.

Різні практики кремації були поширені аж до приходу християнства,

адже такий обряд у слов’ян був тісно пов’язаний із вірою у священний вогонь, культом Сонця. Наші предки вважали, що він очищав померлих від гріхів, а через дим душа якнайшвидше могла піднятися до Ірію, на Луки Сварожі. Дещо пізніше поширеним було трупоспалення у човнах, які переносили тіла мертвих у загробний світ – до острова мертвих.

Кодекс канонічного права 1917 року прямо відкинув кремацію як форму поховання. Адже християнство сповідує ідею воскресіння мертвих і повернення душ у свої тіла під час Страшного суду. Тому церква здійснює поховання вірян у цілісному вигляді – омитими, нарядно одягненими і готовими зустріти друге пришестя Христа.

Костя був противником будь-яких релігійних проявів, тому на похороні – виключно військовий церемоніал, а ще його особисті доповнення: дрес-код у вишиванках і віджимання присутніх від землі 23 рази – за числом Костиних років.

Виявляється, традиція віджиматися під час поховання військовослужбовця – це неформальний ритуал, який зустрічається в арміях деяких країн, зокрема в Україні та США. Значення його – віддати честь загиблому побратиму не лише словами, а й дією, показати єдність: живі воїни демонструють, що вони продовжують нести службу, фізично й морально готові до боротьби.

Міф про Осіріса – історія про можливості після смерті. Серед них є місце мандрівкам. Хоч Ольга і не любить релігійні символізми, але її історія мені видається дещо по-євангельською: прийшовши рано на кладовище омити сльозами могилу, як тіло, почує «Його тут немає»…

І це буде не про релігію.

7 dniv

7dniv.rv.ua/

Запис Без могили, але з пам’яттю – як мама Кості Юзвюка виконує останню волю сина спершу з'явиться на 7 днів.

суд, Лука, Луки, Культура, марадона

Читайте ще