19-річна рівнянка в зону АТО поїхала під час першої хвилі мобілізації і збирається рятувати поранених до закінчення війни. Скромно каже: «Хтось має це робити». У Рівному не затрималася. Уже сьогодні ввечері — знову на передову. Тендітна, вагою трохи більше 50 кілограмів, Яна Зінкевич уже майже рік рятує життя бійцям. Вона медик не за професією, а за волею долі. Коли торік у квітні батальйон «Правого сектора» тільки створювався, була в ньому єдиною дівчиною-медиком. А нині - командир медбригади, яка надавала медичну допомогу військовим у найнебезпечніших зонах: Дебальцевому, Маріуполі, Донецькому аеропорту... І нині - «на межі» українських і захоплених сепаратистами територій. - Найтяжчий з усіх, і з психологічного боку теж, був Дебальцівський напрямок, - розповідає Яна Зінкевич. - Було там близько 4800 бійців. Багато з них не вийшли із оточення. Лише за три дні у морзі Артемівська було понад 280 тіл... Всіх поранених на передовій відвозять саме наші санітари. Потім лікарі транспортують їх у інші госпіталі. Нині опікуємося 150 пораненими бійцями. Є такі,
що потребуватимуть реабілітації більше півроку. Частина ніколи не буде дієздатними. А мають сім'ї, дітей - і ніякої допомоги від держави... Тож коли війна закінчиться, потрібно подумати про створення спеціальних реабілітаційних центрів. Ми теж осторонь не будемо. Яна зізнається, що за себе страху, коли під «градами» рятує поранених, вже давно не відчуває. Звикла... До того ж, медик, як і командир, — найбільша ціль снайпера. У цьому терористи на сході України, каже, гірші навіть за нацистів, бо не визнають жодних міжнародних правил, які захищають медпрацівників. - Увесь наш захист — каски та бронежилети, - каже Яна. - Броньованих автомобілів не маємо. Не захищений транспорт від ударів, переворотів. Особливо тяжко зимою. Бувало, не раз влітали в кювет, транспорт перевертався... У Карлівці під наглядом снайпера виносили убитих, у Пісках їхали через міст, який обстрілювався.... Не просто на передовій і з матеріальним забезпеченням, розповідає медик. Усе, що мають - допомога волонтерів. Від них і обладнання, і наповнення для аптечки... Але останнім часом і та поміч зменшилася, бо за ті самі кошти можна купити менше. Частина допомоги, особливо із-за кордону, взагалі не доходить... Сьогодні Яна знову поїхала на передову. - Лікарі, середній медичний персонал бояться їхати на схід. То хто ж, як не ми? - каже медик. - Що буде далі, коли закінчиться війна, передбачити не можу. Але допомагатиму бійцям стільки, скільки мені стане сил. Коли повернуся, вчитимуся на лікаря.
