У дитинстві вона мріяла стати продавчинею, щоб торгувати цукерками. Тоді, на її дитяче переконання, можна було б куштувати їх чи не щодня. Втім, після перших уроків у школі Марія БАЛАКІНА забажала вчителювати. Без особливих перешкод опанувала професію педагога відразу після закінчення дев’ятирічки і з великим успіхом та бажанням присвятила 30 років свого життя дітям.Професія вчителя останнім часом не надто приваблює молодь, сучасні випускники мріють стати банкірами, юристами та журналістами. У часи молодості Марії Михайлівни опанувати вчительську справу було престижно, не лякало навіть те, що кілька років після закінчення вузу працювали далеко від дому, у найвіддаленіших від обласного центру селах. – Закінчивши восьмий клас, я вступила до Дубенського педучилища. Після випускного мене направили на роботу в село Дерть Рокитнівського району, де я пропрацювала три роки, – пригадує Марія Балакіна. На молодих спеціалістів, розповідає пані Марія, у сільських школах покладали багато обов’язків, адже місцеві вчительки завше обтяжені домашніми турботами та господарством.
– Я працювала дуже багато: мала клас, всю вечірню школу. Раніше при клубах були ідеологічні кабінети, я завідувала одним з них, тому й отримувала на той час досить багато – на 100 карбованців більше, ніж директор школи. Фінансово забезпечена молода красива вчителька привертала увагу чоловічої частини села, серед якої знайшовся той, хто покликав заміж. Після одруження вирішили обживатись у Дерті та будувати власний дім. – Ми мали змогу побудувати велику хату. Коли будинок був ще не закінчений, у нас народилася донька. Пригадую, з 3 на 4 серпня грім ударив у хату і вона згоріла. Я змушена була переїхати до мами, – каже пані Марія. З цього моменту хвиля розчарувань та неприємностей у житті Марії Михайлівни тільки розпочалася. У Кутянці Острозького району, де проживали її батьки, роботи не було, довелося працевлаштовуватись у сусіднє село Ілляшівка, з яким взагалі не було транспортного сполучення. Тому й ходила пішки 7 кілометрів через ліс у школу, де працювала директором. Хоча сільська школа була невеликою, роботи завжди вистачало, і не тільки педагогічної,
пригадує пані Марія. То дах протікає, то підлогу час ремонтувати. Через постійні затримки у школі сім’ї майже не бачила. – Я вступила до інституту, коли їздила на сесію, чоловік мені зраджував. Тому звільнилася посеред навчального року і приїхала в Рівне. Жила спочатку в брата, але ж у нього сім’я, тому згодом переїхала на орендовану квартиру, – пригадує Марія Балакіна. Господиня, у котрої винаймала помешкання Марія Михайлівна, відразу полюбила молоду вчительку. Оскільки вона не мала ні родичів, ні дітей, то переписала квартиру на неї. Так Марія Балакіна стала рівнянкою і змогла забрати доньку до міста, влаштувати її на навчання до школи, зрештою, і сама знайшла роботу у новій школі №25. Про роки вчительської праці Марія Василівна згадує тільки з посмішкою. Пам’ятає ще й досі усі випуски та кращих учнів у класі, їхні імена та цікаві випадки. Успішна та піднесена жінка завжди з особливим трепетом ставилася до кожної дитини. Учні її поважали, любили і навіть захоплювалися її терпінням. Що ж до сімейного життя, то багато років виховувала доньку Валю самостійно.
Вже у зовсім зрілому віці спробувала ще раз одружитися, народила дитину, та чоловік теж довго не затримався у її житті. Нині дві доньки та трійко онуків – єдина її розрада та втіха. Коли Марія Василівна опинилася на пенсії, важко стало не лише фізично, а й фінансово, бо на її мізерні гроші довелось утримувати себе і молодшу доньку-школярку. Зі звичайної побутової травми хребта розпочалася хвороба, яка нині змушує жінку все рідше покидати стіни квартири, а головне – шукати гроші на оперативне втручання. Під час обстеження в лікарні у жінки виявили кісту. Столичний лікар, що оглядав пані Марію, запропонував їй відразу лягти на операцію, адже пухлина досить великих розмірів і знаходиться у капсулі, яка може розірватись у будь-яку мить. Утім, вартість, яку він озвучив, нереальна для пенсіонерки з мізерною пенсією. – Я була в розпачі: 35 тисяч операція і 10 тисяч передопераційний пакет, дві тисячі палата. А вчительська пенсія – 1100 гривень… Зараз цієї суми вистачає, щоб розрахуватися за квартиру і щоб прожити... – розповідає Марія Михайлівна. Проживає Марія Балакіна з донькою, котрій тільки 17 років. Рідні у пенсіонерки теж небагато, тож нині вона звертається до усх небайдужих. Ціна життя Марії Балакіної – 40 тисяч гривень. Перерахувати кошти можна через відділення Приватбанку на картку 4149 4978 0965 2821 (Балакіна Марія Михайлівна). Не будьмо байдужими, допоможемо разом!Валентина ІЛЛІНА
