Думаю, що всі батьки зі мною погодяться, що коли хворіють діти – вони потребують особливої батьківської уваги та піклування. Ще з радянських часів було прийнято, що в реанімацію, тим більше дитячу, заходити не можна. Цей страшний атавізм в Україні зберігається досі. Діти лікуються всередині, а батьки очікують назовні. Почитайте соцмережі та інтернет і ви знайдете багато жахливих історій про те, що відбувається за дверима реанімації: діти, вмирають в повній самоті, батьки, які цілодобово чергують під дверима відділення заради кількох хвилин візиту, і які не можуть бути поруч зі своїми дітьми до кінця. Варто було лікарю-анестезіологу Рівненської обласної дитячої лікарні Павлу Сікорському написати в Facebook пост про українські реанімації, як в коментарях висипалася сотня подібних історій: чергування під дверима відділень, хабарі медперсоналу за позаурочний пропуск в палату, прив'язані до ліжка налякані діти.
Причому закон не забороняє батькам перебувати з дітьми, але існують обмеження закріплені внутрішніми правилами лікарень. Ці правила - спадок радянської системи охорони здоров'я.
