Історичні джерела стверджують, що давнім передвісником українського театру був вертеп. У давнину для християнських свят створювали маленькі фігурки, об'єднані сюжетом Різдва Христового, - новонародженого Христа, Діви Марії, інших біблійних персонажів. Приводили їх у рух за допомогою мотузок, тому й називали «маріонетками». Використовуваний спочатку для демонстрації біблійних сюжетів, цей маленький вертепний театр ляльок поступово набував соціального, навіть протестного значення. Кількість персонажів, де ролі виконували уже не фігурки-ляльки, а живі актори, зростала, а сюжети набували дедалі більш світського і гострого звучання. Поступово вертеп перемістився з приміщень церков на міські площі та ярмарки, перетворюючись на публічні народні майданчики, а згодом — й на театральні підмостки.
Від княжого театру — до професійних театральних колективів
Покровителька сцени Мельпомена любить Рівне здавна. За всю його віковічну історію у ньому було стільки театрів, що позаздрило б і будь-яке велике місто.
Відомості про найдавніші театральні постановки дійшли до нас із книг дослідників Волині ще княжої доби.
Наприклад, Тадеуш Єжи Стецький описував, як ще у 1778 році володар Рівного князь Юзеф Любомирський дозволяв містянам у тополевому гаю на території свого родового маєтку влаштовувати народні гуляння з елементами театралізації. Саме цей заможний польський князь започаткував у Рівному постійні театральні сезони, віддавши під театр приміщення манежу. Своїм кріпосним театром вельможа полюбляв хизуватися перед численними гостями, що не переводилися при рівненському дворі Юзефа Любомирського.
Новозбудований на місці театру Зафрана лекторій товариства "Знання" (тепер Народний дім)
Спочатку такий придворний театр був тимчасовим, але згодом пан Юзеф, аби потішити свої амбіції, забажав мати постійний театр. Для цього з обдарованих кріпаків було створено акторську трупу, яку на запрошення князя очолив відомий на той час польський актор Мілевський. До участі у виставах залучали й дітей заможних містян, які навчалися у початковій школі, створеній у другій половині ХVIII cтоліття. На сцені княжого театру вряди-годи дозволяли виступати й мешканцям міста з вертепною скринькою.
Оскільки Рівне до 1939 року перебувало у складі Польщі, то, на відміну від радянських міст, де театри створювали за державними указами, у Рівному такого не було. Однак розвиток театрального драматичного мистецтва у нашому місті був бурхливим. Уже на початку ХХ століття у місті нараховувалося п'ять сценічних майданчиків - театрів, клубів, циркових приміщень тощо. У 1925 році було організовано театр залізничників, який мав власне
дерев’яне літнє приміщення у залізничному парку. Тепер на цьому місці - привокзальна площа і залізничний вокзал. Цей театр очолив емігрант з Росії антрепренер Олександр Бояров. У першій половині ХХ століття у Рівному функціонував і єврейський театр, який також мав своє приміщення на вулиці Замковій. На жаль до наших днів будівля не збереглася.
Руїни театру Зафрана, 1944 рік
Рівне було переповнене мандрівними театральними трупами з Москви, Петербурга, Києва, Одеси. Користувалася популярністю театральна студія Анатолія Демо-Довгопільського, яка славилася виставами-одноактівками з української класики. Недовго (з 1900-го по 1902-й), але яскраво,
проіснував аматорський театр Благородного зібрання. Практично кожен навчальний заклад міста мав театральний гурток.
Надзвичайно пожвавили театральне життя Рівного Великі Торги Волинські, що відбувалися щорічно восени з 19З0-го по 1938-й роки на території нової садиби князів Любомирських на Гірці (теперішній парк імені Шевченка). На Торгах гастролювали театральні трупи з Польщі, Литви, Росії.
Театр Зафрана
Рівне початку ХХ століття належало до міст Волинського регіону, де будували перші спеціалізовані театральні будівлі. Другого лютого 1908 року в Рівному відбулася неабияка подія - на тодішній вулиці Гоголівській (нині Петлюри) урочисто відкрилося збудоване місцевим багатієм і власником численної нерухомості Лейбою Зафраном приміщення театру.
За свідченнями сучасників, це була одна з найкрасивіших будівель старого Рівного, зведена у стилі модерн. Розташовувався театр на місці, де нині височіє так званий Народний дім (Петлюри,1). Ця будівля на тодішній Гоголівській була не просто першим рівненським стаціонарним театром, а й улюбленим місцем відпочинку та зібрань рівнян,
центром культурного життя міста першої половини ХХ століття.
Кінотеатр "Партизан", де у 1944 році тимчасово розмістився рівненський театр
На ті часи приміщення театру було й одним із найкраще облаштованих театральних приміщень усієї Волині. Зручна глядацька зала мала 17 лож, 18 рядів крісел, 2 ряди балконів і 3 ряди галереї — усього 400 місць. До партеру вели кам'яні сходи, бо розміщувався він нижче нульового рівня по відношенню до навколишньої території. Зроблено це було задля збільшення простору зали, адже в ті часи у Рівному зводити будинки вище двох поверхів було заборонено. Приміщення мало чудову акустику, що дозволяло добре чути акторів навіть із останніх рядів. Адміністрація театру дбала й про комфорт глядачів. Наприклад, на афішах, що сповіщали про вистави узимку, обов'язково дописували:”Зал театру добре напалений”. У театрі Зафрана проводилися також головні міські урочистості. А численні гастрольні колективи змагалися за престижне право виступати на сцені театру Зафрана.
Сам власник театру Лейба Зафран називав своє дітище концертним залом. І в 30-і роки переобладнав приміщення під кінотеатр.
Відтоді не лише театральні постановки, а й усі найкасовіші кіноновинки можна було подивитися там. Кінотеатр Зафрана був поза конкуренцією.
У 1939 році радянська влада, прийшовши до Рівного, відібрала у родини Зафранів усе нерухоме майно. І вже у грудні 1939-го націоналізувала й приміщення його театру, перейменувавши його у будинок Червоної Армії. І вулицю (у 30-і роки вона носила назву 13-ї Дивізії) назвала Червоноармійською. Міський театр знову повернувся туди лише під час фαшиcτської окупації.
У 1944 році, після визволення Рівного, влада передала приміщення Рівненському обласному музично-драматичному театру. Однак раділи актори недовго. У ніч на 9-е липня 1944 року під час бомбардування німецька бомба влучила у самісінький центр будівлі, зруйнувавши несучі стіни. Небайдужим рівнянам, які збіглися після бомбардування на порятунок театру, вдалося винести з палаючого приміщення частину декорацій, костюмів та бутафорії. Ще цілих п'ять років потому руїни улюбленого рівнянами мистецького закладу на тодішній Червоноармійській краяли серця мешканців міста.
Попри величезне бажання громадськості відбудувати приміщення,
міська комісія визнала його таким, що не підлягає відбудові. Комунальники склали аж шість актів, у яких ішлося про те, що “коробка не підлягає відновленню через тріщини в фундаменті, має відхилення у вертикалі 40 см, і може обвалитися”. Відтак, рішенням виконкому від 28.05.1949 року “О разборке разрушеного здания театра на Красноармейской” залишки приміщення було знесено. Цеглу віддали на ремонт житлового фонду і вулиць. У 1950 році на місці театру виросло приміщення “Облпроекту”, перший поверх якого віддали під місцеву філію Всесоюзного товариства “Знання”. За часів Незалежності будівля стала Народним домом. До речі, як твердять старожили, будинок, спроектований відомим рівненським архітектором Борисом Андрєєвим, зовні дещо нагадує зруйнований театр Зафрана.
Театр залізничників у залізничному парку
Рівненський обласний музично-драматичний театр змушений був тимчасово розміститися у приміщенні кінотеатру “Партизан” (колишній кінотеатр “Емпір” Берндта). Однак тамтешні умови не дозволяли повноцінно налагодити творчий процес. Відтак керівництво театру звернулося до влади з проханням дозволити переобладнати під театр приміщення колишньої дерев'яної німецької офіцерської їдальні на вулиці Новий світ (тепер Поштова,
йдеться про приміщення сучасного центру “Інваспорт”). Реконструкцію провели дуже швидко. А тодішній директор театру Костянтин Козачук, користуючись добрими зв'язками з військовими, перевіз до нового приміщення обладнання з німецького театру у Магдебурзі, чимало костюмів та 600 розкішних, оббитих червоним оксамитом глядацьких крісел. Там трупа рівненського театру й дочекалася нового збудованого у 1960 році стаціонарного приміщення.
Театр під час війни
Під час фαшиcτської окупації театральне життя в місті не завмерло. Зокрема, діяв так званий міський український театр та невеликі кабаре-групи, які працювали у місцевих ресторанах та казино, а також численні мобільні міні-трупи, що роз'їжджали з імпрезами по військових гарнізонах та госпіталях окупованої Волині.
У 1941 році окупаційна влада навіть відреставрувала приміщення театру Зафрана у європейському стилі. Як згадують старожили, у театрі зробили нове гарне освітлення, розширили сцену, розкішно оформили лоджії й вестибюль. На першому поверсі облаштували ресторан з назвою “Театральний”. Щоправда, відвідувати його могли виключно німці.
Колишня німецька їдальня (деякі дослідники вважають, що це було казино) на сучасній Поштовій, переобладнана у 1945 році під театральне приміщення для рівненського театру, тепер - "Інваспорт"
Слід зазначити, що у роки війни актори рівненського театру, що не виїхали з міста, намагалися зберегти міський театр і відновити постановки, щоб хоч так підтримати земляків у годину лихоліття. Однак змушені були, виконуючи окупаційну повинність, обслуговувати й німецьких військових. Нерідко окупаційна влада змушувала акторів припиняти спектаклі, забираючи приміщення театру під різноманітні потреби окупаційної адміністрації. А кошти від реалізованих квитків нерідко вилучали на користь німецького Червоного Хреста.
В'їзд на вулицю Поштову, де до 1960 року розміщувався рівненський театр, обабіч - театральні афіші
Власне діяльність рівненського театру під час окупації — одна із трагічних сторінок історії нашого міста, але це вже тема окремої публікації.
Світлана Калько, спеціально для сайту "ВСЕ"
