У Вараші, що на Рівненщині, живе мисткиня, що поєднує нелегку роботу мами із письменницькою кар’єрою. Марія Солтис-Смирнова – автор більше шести сотень чарівних історій, художниця і мама двох дівчаток. Казкарка вже багато років живе у Вараші, куди переїхала з чоловіком. Про творчість і те, як поєднувати її з сімейним побутом, письменниця розповіла кореспонденту Північ-інфо.
Марія Солтис – письменниця, що має за плечима доробок з декількох друкованих окремих казок і серію «Крольчиних історій». Крім того, казкарка публікує чарівні оповідання на сайті, де їх нараховується вже більше шести сотень. Поринути у цей світ можна, натиснувши сюди.
Мисткиня народилась у Долині, що на Івано-Франківщині. Коли майбутній письменниці було 5 днів, вона потрапила в аварію. Розповідає, що саме везли з пологового будинку польовою дорогою після дощу:
Знайшли згорток в 5 метрах від машини і 10 днів боялись мене рухати. Головний травматолог області казав, що якщо виживу, буду інвалідом, а я ходжу, бачу, чую, розвиваюся і сподіваюсь, що допомагаю в розвитку іншим.
Марія розповідає, що з майбутнім чоловіком познайомилась в Києві,
в університеті:
Він став новим сусідом моїх старих сусідів, поруч з якими ми прожили рік.
З посмішкою розповідає, що чоловік її письменництво сприймає ледь не серйозніше за неї саму:
Юра (чоловік) і підтримає, і покритикує за неуважність. Все питає, коли я власного «Гаррі Поттера» напишу. Хоча ідея збірника «Крольчиних історій» теж йому цікава.
Подружжя спочатку жило в Києві, а потім переїхали у Вараш.
Чи важко було наважитись переїхати в інше місто?
Переїзди у нас спонтанні. У Кузнецовськ ми переїхали за три дні, а ще за день до того дізналися, що чоловіка візьмуть працювати на РАЕС. Друге питання, наскільки довго я звикала з думкою, що тепер житиму тут. Остаточно зжилася з нею після того, як прийшла у МАК і «Творчу Кузню» (вараський клуб творчої молоді, що збирає художників, декораторів лялькарів тощо – прим.) тобто, знайшла не лише своє покликання, а й людей, схожих на мене.
У подружжя дві донечки і кіт. Марія розповідає:
Любці 12. Справжній підліток, що бунтує. Хоча іноді горнеться і обіймається, як в 2. Ані 8. Вперта, вічно кудись поспішає.
Чи є якийсь секрет,
щоб вистачало часу і на сім’ю, і на творчість?
Головне – розставити пріоритети, тоді або часу вистачатиме, або вже делегую свої повноваження чоловіку чи дітям, як то прибрати, приготувати їсти. А, якщо серйозно, можу писати тільки у повній тиші. Тобто, або коли всі у школі і на роботі, або коли вчаться чи сплять. Тобто, коли їжа вже готова, ігри пограли, кіно подивились. Чи складно написати казку?
Казки, наче діти. Деякі приходять несподівано і лягають на папір дуже легко, за півгодини-годину казка готова. А інші треба виношувати і народжувати вже довше. Мені написати казку не складно, але є теми, яких я уникаю. Наприклад, смерть чи війна.
Марія розповідає, що писати почала, коли старша донечка активно пізнавала світ:
Їй у рік і два місяці не сиділося на місці, тому читати не виходило. А мамині пізнання напам’ять народних казок швидко закінчилися. Тому прийшла на допомогу фантазія. Чоловік через півроку після першої казки запустив сайт «Світ казки», щоб я мала, де ділитися написаним.
Чи оцінюють казки Ваші діти?
Поки були менші, цінили більше. Зараз вже залюбки читають самі.
Меншій періодично підсовую власні казки.
Якщо брати до уваги чужих дітей, вони читають, і слухають. Разом зі мною і складають казки. Протягом листопада-грудня я разом зі школярами двох других і одного п’ятого класу у міських школах написала три казки. Для меншеньких навіть оформила по міні-книжці на клас з їхніми малюнками. Письменниця ділиться, що найскладніше у виданні книги – навіть не написання тексту:
Це навіть не пошук художника, як виявилося. Готуючи до друку «Звідки взялася новорічна коробочка?» я навіть верстку сама освоїла. А найскладніше – знайти видавництво і гроші на друк.
Марія не лише учасник творчих студій. Одну з них – МАК – вона вже майже два роки очолює. Назва – абревіатура від «Мистецька асоціація Кузнєцовська»:
При заснуванні в ній були і художники, і композитори з співаками, і майстри прикладного мистецтва. Тепер там, на жаль, лише поети, я одна прозу пишу.
Як про себе може заявити молодий автор, письменник, на вашу думку?
Погано, що ми так далеко від обласного центру. Там стільки культурних подій! Нам, на Півночі, залишається лише писати,
шукати спонсорів і друкуватися власним коштом. Іноді проскакуючи в газеті «Володимирецький Вісник», бо власної газети у нашому місті вже 4 роки нема. Мені подобається активність більших міст, коли проводяться не лише заходи з письменниками у бібліотеці (з цим проблем нема), а й запрошують у школи до дітей.
Окрім письменництва, у Марії є ще одне захоплення – живопис. Про нього розповідає із захватом, каже, що малювання розвантажує голову і заспокоює, як ніщо інше. У мисткині багато картин, деякі з них ожили і розлітаються по світу на листівках:
Малювати почала трішки більше трьох років тому, коли Мирослава Волощук почала проводити у «Творчій Кузні» майстер класи. Спочатку це були подарунки обом мамам, потім пітчинг каналу 1+1 «Україна шукає свого героя», де з’явився гномик Тимошко. Щоб йому не було сумно на стіні, додалися ще дві картини. Після цього малювала обкладинку для сайту і захопилася. Намалювала серію «Казкові будиночки», весна, літо, осінь та зима.
З них і розпочалась моя історія з листівками. Хтось зі знайомих сказав, що «Казкові будиночки» гарно дивитимуться на листівках, ми і їх і зробили.
Скільки всього маєте картин?
Навіть не знаю. Частина з них вже оселилися в нових домівках. Серія «Подорожі», що має стати основою календаря, подорожує бібліотеками. Була у Івано-Франківську, Рівному, тепер ці 10 картин у Львові.
Світлини з фейсбук-акаунту мисткині
Дізнатися більше:
Лауреатка престижної премії розкаже про знущання над дівчатами (ФОТО)
«Я не торгую Богом, Майданом і Війною», або чому книга поета Павла Кучера не продається (ФОТО)
Рівненським дітям показали «Казки на шафі» (ФОТО)
