Минулого четверга до Рівного приїхав Сергій Гайдай, начальник обласної військової адміністрації Луганщини. Його запросили виступити на сесії міськради, а він розповів, що фіксує військові злочини росіян, здивувався «політичним» прапорцям на столах депутатів і зізнався, що із задоволенням пив каву в мирному Рівному та нарешті міг спокійно виспатися, без «прильотів». Коли він зійшов з трибуни, усі присутні в залі аплодували йому стоячи. Сергій Гайдай, начальник Луганської обласної військової адміністрації:
- У нас є така теза, що Луганщина повсюди. На даний момент майже 95% області окуповано. Майже за рік ми побачили, як метр за метром руйнуються наші села, селища і міста. Я сам народився в Сєвєродонецьку, прожив там десять років і далі вже поїхав по Україні - так сталося. Жив рік у Донецьку, з 1986 по 2002 - у Львові, там закінчував школу, там починав працювати, прожив довгий час у Києві, працював на Закарпатті й от знову повернувся на Луганщину. І я бачу, як мій рідний край в прямому сенсі руйнується.
Хотів би подякувати за те, що прийняли наших людей, наші медичні заклади. За те, що у вас чудово працює в Рівному гуманітарний центр, який допомагає жителям Луганської області - дякую, це для нас дуже важливо. Я намагаюся зберегти кожного вчителя, кожного освітянина, кожного лікаря. Тому що нам потім треба буде відновлювати Луганську область. Те, що ми зараз проходимо, від усього серця і кожною клітинкою не бажаю пройти нікому. Я, напевно, і десятої частини не хотів би, щоб ви побачили ті фотографії з фронту: я навмисне це фіксую для майбутніх судових справ над російською федерацією. Зараз в нас іде загострення величезне, накопичилася величезна кількість російських військ, і вони пішли вже в наступ. Стримується ця вся навала дуже-дуже важкою ціною. У нас найважчим днем буде наступний після перемоги, коли ми зрозуміємо, якою ціною ця перемога далася...
Я бачу такі різноманітні прапори у вас,
ваших політичних сил і, чесно кажучи, відвик від такої кількості депутатів і подібних зал, а хотілося б з величезним задоволенням повернутися в це - до прийняття рішень мирних, до планів розвитку міст. Тому що за 2,5 року своєї каденції я вивів Луганську область на третє місце в Україні за 29 показниками і дуже хотів би до цього повернутися. Але зараз ми займаємося тільки тим, що досі евакуюємо людей, досі вивозимо загиблих і допомагаємо нашій армії. Воюють всі: тероборона, прикордонники, поліція, ЗСУ, Нацгвардія.
Дуже хотілося б зараз у кожній сесійній залі, незважаючи на статус - чи це Верховна Рада, чи місцеві ради - бачити всі прапори в одному куточку, щоб було таке залізобетонне об'єднання. Тому що на сьогодні я із задоволенням п'ю каву в мирному Рівному і маю можливість спокійно виспатися - я розумію, що тут не буде прильотів, і слава Богу. Але ми сьогодні зранку вже комунікували з моїм колегою з приводу того, що треба робити, якщо тут піде наступ. Я бачив, як це відбувалося в нас на Луганщині, й дуже не хотів би, щоб щось такого плану зайшло на Рівненщину...
У мене 100% з вами щось пов'язує, з кожною фракцією. До прикладу, Свобода - у Львові працювали з Ігорем Кривецьким, а на Луганщині воювали пліч-о-пліч з Кузиком, ЄС - у свій час з Марією Іоновою заходили в Київраду, досі товаришуємо і вона ще й у Києві моя сусідка. Батьківщина - з Юлією Володимирівною у мене давня історія: через доньку Женю знайомі, а з нею почали спілкуватися, коли мене призначили на Луганщину. За майбутнє: так сталося, що дружина Ігоря Палиці і я - хресні батьки однієї дитини у Львові. Голос - тут і народний депутат кіборг Роман, який зараз воює, і Святослав Вакарчук приїжджав до мене на Луганщину і під обстрілами давав концерт у приміщенні поліції, сидячи на стільцях. От ми з ним тільки поїхали, а приміщення розбили в хлам повністю ракетами, розбомбили - слава Богу, хлопці залишилися живими. Таких прикладів дуже багато.
Я дуже багато чого не можу говорити, тому що не на часі. Але дуже прошу всіх не забувати, що у нас іде війна, зараз іде ескалація, і протягом півтора місяця будуть найважчі часи за останні 8 місяців. Важко уявити, але не люди втомлюються, а зброя вже виходить з ладу: не може стріляти, тому що така кількість росіян лізе на нас з усіх боків. Розумію, що дехто, напевно, говорить, що війна десь далеко і нехай там воюють якісь люди, які чи росію пустили, чи ще щось. Але це наша війна, всієї України. Якщо ми там, в нас, не стримаємо зараз, то росія зупиниться тільки там, де її зупинять. І тоді я вже не зможу, на жаль, приїхати в Рівне і випити в мирному місті чашку кави.
Я дякую ще раз за можливість побачити чудову мирну сесію без обстрілів, без прильотів. Я дякую за підтримку Луганщини. Ви просто навіть не уявляєте, наскільки це цінно для кожного жителя нашої області, які виїхали в евакуацію. Уявіть собі, що в 2014-му люди жили мирним життям і їм довелося упакувати все своє життя в одну валізу. А 24 лютого 2022 їм довелося зробити це вдруге - все, що вони налаштували собі в Сєвєродонецьку, Лисичанську чи ще десь. І виїжджати вдруге: хтось із дітьми, хтось із літніми батьками, хтось з інвалідністю, вагітними, а хтось не встиг... Тому що нас накривали просто всім.
Немає такої зброї, крім ядерної, яка є на озброєнні в рф, якою б нас не знищували: стрілецька, міномети, артилерія, піони, гіацинти, тюльпани, гради, смерчі, урагани, авіабомби 500-ки, від яких колії плавляться, а ще - авіабомби-тисячки, ракети С-300. Оце все прилітало і прилітає до нас. Не дай Боже нікому це пережити, бо це дуже страшно. Я багато чого побачив за цей рік, але перших два тижні було дуже страшно, бо ніхто з нас не готовий був, кажу як є...
Я б дуже хотів зустрітися з вами обов'язково ще раз після перемоги. Можливо, з трибуни, чи за столом, чи просто сидячи поруч. Дякую за допомогу, яку ви надавали і будете надавати не тільки нам, але й усім тим хлопцям, які зараз життя віддають на фронті заради того, щоб тут все було мирно, тихо і спокійно.
Записала Олена РАКС.