З початку окупації – з 25 лютого 2022 року – Мелітополь перетворився на найбільшу в'язницю в Європі, де російські окупаційні війська викрадають та катують сотні місцевих мешканців.
Про це у своїй статті пишуть журналісти видання "Важливі історії" на основі інтерв'ю з людьми, яким вдалося вибратися з живих тортур. Із розмов із журналістами, які пережили тортури, змогли встановити адреси п'яти будівель у Мелітополі, де утримують викрадених.
Подробиці в ефірі Настоящего Времени розповіла автор цього матеріалу Поліна Ужвак.
– У вашому тексті написано, що за цими п'ятьма адресами російські окупаційні війська облаштували тортури. Це саме тортури?
– Це місця, де утримують людей та катують їх. Так, я думаю, їх можна назвати тортурами.
- Що там відбувається?
– Туди привозять людей, яких викрали, бо їх підозрюють у тому, що вони партизани, бо вони просто йшли і сказали щось грубе російським військовим, чи просто тому, що вирішили влаштувати облаву на людей, які вийшли ловити зв'язок на вулицю після комендантської години, а також через величезну кількість інших причин.
Відбувається з ними різне. Це може залежати від того, яка саме зміна знаходиться в комендатурі, і від того, за що затримали людину. Хтось може просто просидіти там кілька днів чи тижнів у жахливих умовах, практично без їжі та води. Від когось намагаються досягти свідчень: видати людей із проукраїнськими поглядами чи видати людей, які співпрацюють із СБУ. Якщо цих людей не видають, починають застосовувати побиття, тортури та моральний тиск, загрожувати тим, що зроблять погано родичам та родині. Досить часто катують струмом. Практично від ранку до вечора там дуже голосно грає жорстка музика. Як нам казали герої, напевно, її мета в тому, щоб, по-перше, морально тиснути на людину, по-друге, щоб спробувати заглушити звук тортур. Хоча, на мою думку, це [заглушити звук тортур] неможливо.
– У вашому тексті є жахливі деталі цих тортур. Тобто музика – це атрибут загалом усіх цих в'язниць, які ви описали?
– У гаражах під Новим Мелітополем мені говорили про музику. Там, на мою думку, це було просто місце, як ми зрозуміли з розповіді героїв, куди привозили людей відразу після затримання і дуже сильно били протягом кількох днів,
щоб довести їх до критичного стану. А потім уже привозили до інших місць, де проводили допити і далі з ними якось взаємодіяли.
У будівлі колишнього ПТУ, як нам відомо лише від одного героя, з осені минулого року тримали людей, але про музику не було зрозуміло, бо цей герой пробув там лише день. І не було зрозуміло, що відбувається далі з рештою людей.
А в інших місцях, де утримують, говорили про цю музику, про жахливі умови утримання в плані, зокрема, температури. Це ж не в'язниці – вони [в'язниці] хоча б призначені для того, щоб там були люди. Це або будинки колишньої ДАІ, або будинки відділу поліції, де знаходили просто якісь приміщення, куди поміщали людей, де вони спали на підлозі, де їх практично не годували. Один із героїв розповідав, що могли кілька ложок каші дати на день та склянку води.
– Вражає жахлива деталь, що катують, зокрема, під Газманова та під гімн Росії. Загалом із російських військових ніхто й не приховує, що вони збираються катувати людей? Привозячи людей у ці згадані місця, їм навіть проводять екскурсії цими тортурами?
– Це один епізод.
Я думаю, що це таки ненормальна практика. Був епізод із людиною, яку намагалися схилити до співпраці. То справді був бізнесмен, якого викрали восени. Він перестав займатися бізнесом, як тільки місто потрапило в окупацію, бо не хотіло співпрацювати з окупаційною владою. Йому спочатку м'яко намагалися натякнути, що треба співпрацювати, а коли він таки відмовився, вранці його викрали і привезли до будівлі, де на той момент влаштувалася Росгвардія, і провели по підвалах, щоб показати, у якому стані там перебувають люди. Але в результаті його, слава богу, не затримували. Від нього вимагали викуп у шість тисяч доларів і сказали виїхати з міста, і він зміг виїхати.
З рештою таки відбувається інакше. Частіше людей викрадають і вони не знають, що з ними відбуватиметься і як взагалі все повернеться.
Дуже часто сценарій такий: людину можуть викрасти на вулиці чи вдома, провести обшук, забрати всі речі, які видадуться їм цікавими, потім людину привозять на якийсь допит. Якщо вони підозрюють, що людина – партизан, то намагаються дізнатися, з ким вона і як зв'язувалася,
чи платили їй гроші, як взагалі влаштовано цю систему, коли люди можуть давати координати російської техніки в боти. Найчастіше ті, з ким ми спілкувалися, відмовлялися це говорити, після чого починалися побиття, тортури.
Але найстрашніше – про це взагалі не знають родичі. Для них це виглядає так, що людина або просто вийшла в магазин і зникла, або її забрали з дому. І потім починається цей обхід: родичі йдуть до поліції, комендатури, Слідчого комітету. І скрізь кажуть: "Ми про цю людину нічого не знаємо, ми взагалі не знаємо, де вона. Давайте ми заведемо справу про те, що вона нібито пропала". У нас така історія з Леонідом Поповим, який досі перебуває в полоні, і Слідчий комітет вдає, що він веде розслідування про його нібито зникнення, хоча його викрали на очах його батька вкотре. Але при цьому йдеться про зникнення людини безвісти. І улюблена фраза російських військових та силовиків: "У нас все цивілізовано. Слово офіцера, що з вашим рідним усе буде гаразд". А потім ми бачимо, що насправді відбувається.
– Виходить, там на окупованих територіях працюють якісь російські органи на кшталт Слідчого комітету?
– Це колишній мелітопольський Слідчий комітет. Ми до кінця не знаємо, які зараз там працюють співробітники, але дуже багато колишніх українських співробітників пішли на колаборацію. Плюс там, звичайно, є російські спецслужби: про феесбешників говорили дуже багато героїв.
