Хлопці, які тримали кругову оборону на Авдіївському коксохімі, розповіли про відхід із заводу. Багато хто відходити не хотів, але наказ є наказ. Як розповів командир батальйону 47 ОМБр, їм навіть вдалося евакуювати з заводу всіх "двохсотих" та "трьохсотих".
Як повідомляє Цензор.НЕТ, про це йдеться у новому сюжеті проєкту "Український Свідок".
У сюжеті командир та військовослужбовці 26 окремого стрілецького батальйону 47 ОМБр детально зупиняються на тому, як вони тримали оборону на Авдіївському коксохімі. Вони розповіли, як розвивалися події, коли виросла інтенсивність боїв, про "м’ясні штурми" та відхід з міста.
"Якщо порівнювати з "Азовсталлю", то коксохім у рази менший, - розповідає командир 26 ОСБ із позивним "Монгол". - Але як фортецю його використовувати можна".
За словами "Монгола", інтенсивність наступу на завод зросла у січні: тоді росіяни почали наступ з різних напрямків. При цьому дронами по заводу майже не працювали - там дуже багато металу, який створює радіоперешкоди.
Коксохім обстрілювали переважно КАБами (керованими авіабомбами).
"Завод розбирали вщент,
- каже Олексій "Алі", командир роти 47 ОМБр. - Коли прилітає один КАБ, то зі стелі все падає тобі у стаканчик із кавою. А тепер уявіть, що таких КАБів прилітає двадцять, а то й більше".
Під час наступу на завод росіяни застосовували свої традиційні "м’ясні" штурми.
"Багато кинули й багато полягло, - розповідає "Монгол". - Завезли "зеків", навіть без зброї та броні. Багато з них здавались у полон. Були навіть "петухі", як вони самі себе називали. А під кінець у бій йшли і кадрові військові, і контрактники. І теж здавались у полон".
Переломний момент в обороні настав, коли росіяни захопили терикон поруч із заводом.
"Найважче - це виходити, залишати свою землю, - каже "Монгол". - Якби була можливість стояти до останнього, то ми би стояли".
А "Алі" додає, що деякі хлопці не хотіли виходити із заводу.
"Але було відповідне рішення для збереження особового складу, - каже він. - Є наказ зайти і є наказ вийти. Дали наказ - ми відійшли".
