Міжнародна правозахисна організація Amnesty International опублікувала доповідь про те, як проходить процес навчання на окупованих територіях. У Мелітополі дітей зомбують щодня і дуже агресивно.
Після окупації Мелітополя та інших українських міст і сіл, українські прапори та цитати Тараса Шевченка на стінах навчальних закладів швидко змінилися портретами нових російських героїв і триколорами.
«Один з учителів у Запорізькій області розповідав, що в них були великі фотошпалери в кольорах прапора у формі серця. Перше завдання їм дали - здирати їх шпателями зі стіни, настільки неприйнятною була наявність символіки", - каже дослідник Amnesty International Анна Райт.
Потім прибрали українські підручники та книжки. Їх просто викинули, як розповідають вчителі. Окупаційна влада завезла до шкіл російську літературу. Школярам у різних регіонах також роздали набори з книжками про учасників «СВО» (так у Росії називають війну проти України).
Щоб прищепити дітям любов до нових героїв, російська влада на захоплених територіях відкриває меморіальні дошки на честь російських військових і влаштовує хвилини мовчання.
У багатьох навчальних закладах стали з'являтися музеї так званої «СВО».
На окупованих територіях залишилися викладати й ті, хто погодився перейти на бік Росії. Таких вчителів теж небагато.
Основне, на чому концентруються в російських школах, - це, звісно, історія. Їй приділяють особливу увагу. У нових підручниках за 11-й клас є окремий розділ про війну проти України.
14-річна Надія разом із мамою якийсь час жили в окупації. Просять не називати місце і не показувати їхні обличчя - на захопленій території залишилися їхні родичі. У рідному місті Наді довелося вчитися в російській школі.
«У нас щопонеділка була лінійка і нам вмикали гімн Росії, а потім нам показували різні відео про Росію. Як там добре жити і всяке таке", - згадує Надія.
Ще один спосіб, щоб закріпити в дітей любов до нової батьківщини, - регулярні екскурсії в Росію. На окупованих територіях для цього створили окрему програму.
З тими дітьми чи батьками, хто чинить опір і не хоче навчатися за російською програмою, окупаційна влада робить те саме, що і з українськими вчителями, - погрожують і залякують,
примушуючи йти в російську школу. Відмовитися, перебуваючи в окупації, неможливо.
«Люди, які там філософствують багато і говорять про те, що можна відмовитися, так там не можна. Там приходили повідомлення ось так: якщо ви не прийдете завтра в ліцей, вас заберуть в армію РФ", - каже вчителька з Мелітополя Ганна Бут.
«Приходили озброєні люди, давали попередження: або він у школу, або ми заберемо і позбавимо вас прав, або вас на підвал, або заберемо дитину на всиновлення», - каже дослідниця Amnesty International Анна Райт.
Але навіть в умовах тотальних заборон і контролю на окупованих територіях є ті, хто таємно продовжують навчатися в українських школах. Фізично це неможливо - діти навчаються онлайн. Перерахувати, в яких саме населених пунктах відбувається таке навчання, ми не можемо з міркувань безпеки цих людей. Батькам, каже Анна Райт, доводиться винаходити різні методи, як підключатися до таких занять:
«З нами поспілкувалася одна сім'я, яка розповіла, що в них є ціла система, коли дитина відвідує заняття онлайн. Тато стоїть на вулиці й дивиться, щоб машин не було.
Якщо їде підозріла, дає сигнал мамі біля вікна, вони придумали знаки, а мама біжить до дитини, і вони ховають або закривають».
Відпрацьована система навчання дітей на окупованих територіях, як розповіла вчителька з Мелітополя Ганна Бут, є і в самих учителів: «Ми їм готуємо матеріал, надиктовуємо, щоб вони чули наш голос, щоб вони знали, що ми з ними, а вони нам у відповідь надсилають завдання на електронну пошту».
Серед викладачів є й ті, хто перебуває на захоплених територіях. Викладати в таких умовах вкрай небезпечно, кажуть правозахисники. Вчителі офіційно влаштовуються на іншу роботу і викладають потайки.
«Про це на окупованих територіях ніхто з рαшиcτів не знає. Вони знають, що всі звільнилися, що ніхто не працює. Якщо дізнаються таку інформацію, не дай боже хтось скаже, що там хтось викладає в українському якомусь закладі, то все, людину ніхто не знайде", - розповідає Ганна Бут.
Анна Райт, дослідниця Amnesty International, розповідає історію вчительки, якій її знайомі залишили ключі від покинутих квартир, і вона по них «мігрує». «Вона не ночує двічі в одній квартирі,
не виходить двічі з одного місця на проведення уроків, комп'ютер залишає в одному місці, сама живе в іншому», - каже Анна.
Окремий вид пропаганди - різні дитячі організації. Таких на окупованих територіях безліч - приміром, кадети чи «Юнармія». Діти читають присягу на вірність Росії і готуються її захищати.
Голова російської громадської організації «Альянс учителей» Данило Кен розповідає, що на окупованих територіях подібні рухи діють набагато агресивніше, ніж у самій Росії: «На цих територіях особливо гостро стояло політичне завдання русифікації в плані мови, історії, наративів, пояснення військової операції, вторгнення. Це було дуже агресивно. Якщо, скажімо, по всій країні є певна формула, що 90 відсотків активностей цих молодіжних шкільних організацій - вони зовні не політичні, це турпоходи, спорт, краєзнавство, і 10 відсотків - це політичні флешмоби, акції на підтримку військових і привітання Путіна».
«Вони поділили дітей на цільові категорії, - каже заступник мера захопленого Маріуполя Петро Андрющенко. - І для кожної напрацьовують свої громадські організації. Є «Юнармія». Ці придурки, яких вони одягають, вибачте, ця коричнева форма, такий «путінюгенд» конкретний. Хто потрапляє в «Юнармію»? Це місце для дітей із маргінальних сімей, неблагополучних. Є наступна ніша - для дітей старшого віку, «Молода гвардія». Це комсомол, грубо кажучи. Крім того, є рух перших, думаю, всі про нього знають. Це еліта і надія російської політики. Це навіть не комсомол, немає аналогії. З цього вони кують свій управлінський актив для РФ».
