Із перших днів повномасштабної війни Ігор Федоренко долучився до війська. Він боровся з загарбниками на найскладніших ділянках фронту. У 28 років життя воїна обірвалося на полі бою.
У чому сутьІгор народився в Глухові 24 жовтня 1995 року. Він вчився у ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, кадетському корпусі в Сумах. Закінчив та випустився у доросле життя з глухівської ЗОШ №3.
Після здобував фах юриста в Київському університеті права НАН України. Водночас продовжував активно займатися спортом, який супроводжував його все життя. Любив бокс, пейнтбол.
Після навчання Ігор продовжив своє життя за кордоном. Він жив і працював у Німеччині, Швеції. У вільний час подорожував цими країнами, щоби краще познайомитися з ними. Згодом переїхав у Португалію, де й трудився до повномасштабної війни. Там у нього був налагоджений побут, стабільна робота.
24 лютого 2022 року, дізнавшись, що на його рідну країну напала рф, Ігор пішов до роботодавця та сказав його негайно розрахувати. Він не зволікав ні дня й чітко розумів, де хоче бути і де він потрібен. Із мінімумом речей Ігор був в аеропорту,
й уже за кілька днів – у Києві.
Там він долучився до війська, згодом підписав контракт з ВМС ЗСУ – став до лав 36-ї окремої бригади морської піхоти. Служив у 501 окремому мотопіхотному батальйоні.
На питання, чому обрав саме цю бригаду, пояснював, що хоче бути там, де ведуться найжорстокіші бої. За понад два роки пройшов безліч “гарячих” точок. Був на Запорізькому та Херсонському напрямках, під Авдіївкою, коли там точилися криваві битви. Коли почався активний наступ на Харківщині, Ігоря та його побратимів перекинули туди. Він воював під Вовчанськом.
Ігор мав позивний “Арктика”. І через те, що свого часу жив у холодних країнах, і через його суворий та стійкий характер. Він жив війною і майбутньою перемогою, мріяв колись звільнити Крим. Він був штурмовиком, старший лейтенант ішов завжди попереду та вів за собою інших.
Він був відважним, хоробрим, цілеспрямованим, щирим, розумним. Мав відзнаки “За хоробрість у бою”, “Срібний хрест” від Головнокомандувача ЗСУ. Але пишався не відзнаками, а можливістю бути у вирі бойових дій. Для нього було честю та гордістю зі зброєю захищати свою країну.
1 серпня життя воїна, командира роти обірвалося під час виконання бойового завдання. Він повертається додому на щиті.
В Ігоря залишилися мати, батько, молодші брати, багато рідних.
Редакція висловлює щирі співчуття рідним Героя! Вічна пам’ять!
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
