Анатолій Котенко – директор Олексіївського опорного ліцею Запорізької області. Чоловік 2 роки був у окупації.
Пережив залякування, погрози розстрілом але він так і не взяв російський паспорт. Пізніше нескореного вчителя привезли у Мелітополь і звідти вже депортували у Грузію.
Вплинула історія Бучі Анатолій відзначає, що вже на початку березня 2022-го року у село Олексіївка зайшла велика колона окупантів, близько 600 одиниць техніки. Тому село було взято без бою. Місцеві жителі намагалися затримати їх і не пустити у населений пункт, але сили були дуже нерівними.
«Але, звичайно, це були марні надії. Заходила величезна колона. Біля 600 одиниць лише техніки. І наша громада була окупована без бою. На кінець березня-початок квітня велика кількість жителів громади почала виїжджати. Насамперед, виїжджали молоді люди, родини із дітьми. На жителів села вплинули повідомлення про те, що відбувалося в Бучі… Тому, формувалися колони і люди їхали з села…».
Фото з сайту Радіо Свобода. Одна з центральних вулиць Бучі, березень 2022-го року.
Батіг та пряник Анатолія Котенко змушували почати працювати на окупантів двома методами:
батогом та пряником. У ролі «пряника» був комендант. Він приїздив до чоловіка та вмовляв його почати працювати у школі.
«Говорив, що потрібно навчати. Що це наші діти. Ті самі діти, які навчались і до цього. Що їм необхідні знання. Говорив про те, що вчителі будуть шкодувати про те, що не пішли на співпрацю. Адже заробітну платню обіцяли достатньо велику. Але на початок навчального року 2022-2023 з 70-и працівників школи на співпрацю пішов 1 працівник, і той технічний».
А ось представники окупаційних спецслужб такими ввічливими не були.
«…А от із спецслужбами… Напередодні 1 вересня 2022-го року приїхали 2 автівки із озброєними людьми у балаклавах. До речі, всі візити були саме такими. Озброєні люди у балаклавах, без розпізнавальних знаків, які ні разу не представились, не сказали, яку спецслужбу представляють. І діяли вони з позиції сили… 14 вересня під вечір приїхали, передивилися ноутбуки, мій телефон, телефон дружини. Шукали, як ми відкрили школу онлайн, як читаємо уроки дистанційно. Але ми не читали, тому вони нічого не знайшли. Але з метою залякування відібрали всю техніку,
вивезли мене серед ночі за межі села, десь на 10 кілометрів в степ. Оточили, пересмикували затвор пістолету за спиною. Питали, чому вони не повинні мене розстріляти. А потім там і залишили. Довелося йти пішки. Поки я дійшов додому, вони вже були там, забрали у дружини телефон».
На цьому візити окупантів не закінчилися. Погрожували і попереджали, щоб він навіть не думав кудись їхати, бо він невиїзний.
Потім було ще декілька візитів. Деякі з них говорили лозунги про «дітей потрібно навчати», «Росія тут назавжди». Також пропонували очолити сільську раду. А інколи казали, що вивезуть до Василівки та змусять йти по мінному полю.
Депортація А закінчилися усі ці візити окупантів депортацією Анатолія та його дружини.
«16 квітня до нас знову приїжджають 2 автомобіля із озброєними людьми. Вони дали нам документ, у якому було написано, що ми підлягаємо депортації. Причина – адміністративний проступок. У нас із дружиною не було російських паспортів, тому нам сказали, що ми «незаконно потрапили на територію РФ». Дали годину на збори. До речі, у документі було написано,
що нам 20 років заборонено з`являтися на «території РФ».
Спочатку Анатолія вивезли у Бердянськ і протримали там 6 днів. Після цього відвезли до Мелітополя. Саме в Мелітополі у так званій міграційній службі по вулиці Чернишевського йому та дружині оформили всі документи на депортацію і фотографували.
«Потім до нас приєднали ще двох чоловіків, один з Мелітополя, один з Пологів. О 12 годині ми сіли у машину – четверо нас і шестеро озброєних людей. Всі вони росіяни. І нас повезли через Бердянськ, Маріуполь, Ростов – до Грузії. Довгий час стояли на російському кордоні, бесіда із прикордонником – фсбшником. Нам віддали документи, телефони. А от довідку про примусову депортацію не віддали. Хоча обіцяли це зробити…».
Втім, після важкої «подорожі» по Грузії, перельоту у Молдову, зараз Анатолій Котенко разом із дружиною знаходяться в Україні, проживаючи в Дніпропетровській області.
Схожі методи Перевірка телефонів, документів, перевірка на наявність «заборонених» татуювань – це все будніна тимчасово окупованих територіях півдня України.
Представники окупаційних військ забирали мобільні телефони на перевірку просто серед вулиці.
І нерідко ці телефони з «перевірки» не поверталися власникам – а що ти скажеш до зубів озброєному окупанту?
Анатолій Котенко у своєму інтерв`ю OBOZ UA розповів, які репресивні методи окупанти використовували у його селі.
«Арешти у перші місяці окупації були дуже частим явищем. Шукали учасників ТРО, учасників Майдану, військових з АТО. І частина з них побували на підвалі. У тому числі, побував і мій колега із іншої школи. Його і били, і застосовували струм. Деякі фермери, деякі представники поліції, які не погодились на співпрацю…
Я знаю людину, яка спробувала виїхати через Крим. Його зняли з автобусу, привезли у Мелітополь, протримали до 23:00. Потім вивезли у центр міста и відпустили. Відразу приїхали представники ДПС, заарештували, віддали під суд за порушення комендантської години. За це 20 днів арешту. На 20-й день його відвозять у гараж, тримають до 23:00, знову відвозять у центр міста, де його знову заарештовують на 20 днів. І так було 4 рази! За 85 днів людина так і не побувала вдома».
Такими самими методами російські окупанти неодноразова користувалися і у тимчасово окупованому Мелітополі. Якщо жителя міста потрібно “закрити”, а причини нема, то йому влаштовують ось таки “арешти” по 20 днів - за “порушення комендантської години”.
