Від рук російських окупантів загинули ще шестеро воїнів з Вінниччини. В громади прийшли жахливі звістки про загибель Олександра Чернути, Ярослава Колісника, Віктора Вітовича, Ігора Лобасенка, Миколи Гречуна та Олега Гончара, повідомляє I-VIN.INFO.
На Вінниччині в останню путь провели двох мужніх воїнів – прикордонників Могилів-Подільського загону, які віддали своє життя за незалежність та свободу нашої держави. Їхні імена залишаться в пам’яті як символи мужності та відданості Батьківщині. Про це повідомили на фейсбук-сторінці загону.
Олександр Чернута із перших днів війни став на захист рідної землі. Він проявив себе як відважний і непохитний боєць. Навіть отримавши поранення в одному з боїв, Олександр відмовився від госпіталізації та залишився разом із побратимами, допомігши відбити позиції ворога. Його героїзм, відданість обов’язку та незламна воля не раз ставали прикладом для інших. Однак наступного разу ворожа куля виявилася фатальною. 15 вересня чоловік отримав поранення не сумісне з життям. У Олександра залишились дружина, сини, матір і брат. Йому назавжди 43.
Ярославу Коліснику було лише 25 років, але його рішучість і відповідальність вражали всіх, хто його знав. Після строкової служби в Могилів-Подільському загоні він вирішив присвятити своє життя військовій справі. З початком повномасштабного вторгнення Ярослав в складі бойового підрозділу вирушив на захист країни. Він пройшов крізь запеклі бої в найгарячіших ділянках, дивлячись смерті в обличчя, але ніколи не відступав. Його холоднокровність і відповідальність у боях стали тією силою, яка допомогла врятувати багатьох. Але доля забрала його занадто рано. 19 вересня ворожа куля обірвала життя молодого чоловіка. Він загинув героєм, віддавши своє життя заради нашого мирного завтра. У Ярослава залишились дружина, батьки та брат.
З глибоким сумом та скорботою Агрономічна громада повідомила про важку втрату, загибель старшого солдата Вітовича Віктора Михайловича, 1976 р.н., жителя села Агрономічне.
23 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання загинув у н.п. Миролюбівка Покровського району Донецької області.
Поховання відбудеться 28 вересня.
На фронті загинув солдат з Тульчинської громади,
який служив водієм механізованого батальйону. Про це інформує Тульчинська районна військова адміністрація.
«До лав Небесного війська доєднався Лобасенко Ігор Юрійович, 1971 року народження, житель села Клебань Тульчинської громади», - йдеться у повідомленні.
Призваний на військову службу за мобілізацією, солдат Лобасенко Ігор Юрійович служив водієм 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
«Життєва зірка нашого Героя-захисника згасла 20 вересня внаслідок вогневого ураження ворожих артилерійських та мінометних систем, FPV-дронів в районі населеного пункту Козача Локня Курської області російської федерації», - читаємо у некролозі.
Вінниця знову у скорботі: 24 вересня громада прощалась з полеглим Захисником Гречуном Миколою Васильовичем. Про це повідомляє Вінницька міська рада.
Микола Гречун добровольцем долучився до захисту України на початку повномасштабного російського вторгнення. Боронив Батьківщину у лавах 24-го прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова, а після другого поранення та реабілітації – його новою військовою родиною став 105-й прикордонний загін імені князя Володимира Великого.
Бойові шляхи сержанта Миколи Гречуна пролягали Чернігівщиною, Сумщиною та Донеччиною. За героїчний внесок у справу захисту України та самовідданість, проявлені під час виконання військових завдань, був нагороджений, зокрема нагрудним знаком «Золотий Хрест», медаллю «Захиснику Вітчизни» та медаллю «За мужність в охороні державного кордону України». Загинув Микола Гречун 19 вересня в районі міста Новгород-Сіверський, де перебуваючи на бойовій позиції, до останнього – героїчно та мужньо прикривав вогнем своїх побратимів. Життя воїна обірвалося у 53 роки…
Народився Микола Гречун у селі Вендичани Могилів-Подільського району Вінницької області у сім’ї, в якій окрім нього зростали ще двоє дітей. Усім дуже рано довелось пережити втрату матері, відтоді лише батько був для них опорою та підтримкою. По закінченні місцевої школи Микола здобув професійну освіту у Вінницькому технікумі залізничного транспорту. І після служби в армії своє життя пов’язав із містом над Бугом. У Вінниці створив сім’ю, де разом із дружиною плекав донечку. Свого часу працював на різних підприємствах.
А останнє десятиліття перед повномасштабним вторгненням присвятив роботі на будівельних майданчиках як в Україні, так і за її межами.
«Микола був дуже працьовитим. Він практично не вмів відпочивати – завжди знаходив собі справу. В оселі все зроблено його руками. Хист до майстрування, а ще глибоке відчуття справедливості він перейняв від свого батька, – розповідає дружина полеглого Героя Світлана. – Напередодні великої війни Микола саме повернувся з Чехії, де завершився черговий будівельний проєкт. Про те, щоб пересидіти лихоліття вдома, він навіть і не думав. Від початку казав, що має бути там, що готовий робити все від нього залежне, щоб захистити країну».
В боротьбі за незалежність та суверенітет України загинув Гончар Олег Миколайович, 07 лютого 1988 року народження, житель села Клебань Тульчинської громади. Про це повідомляють на сайті Тульчинської РВА.
Старший солдат Гончар Олег Миколайович служив оператором протитанкового відділення протитанкового взводу механізованого батальйону.
Відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, 21 березня 2022 року, в районі населеного пункту Мар'їнка Донецької області, наш Герой-захисник загинув.
Читайте також, на благодійниому спіч-вечорі з воїнами Третьої ОШБр збирали на дрони.
Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.
Фото: зі сторінок громад
