Масштабування і розвиток засобів радіоелектронної боротьби, м’ясні штурми, допомога таких країн як Іран та КНДР і значно більші демографічні та економічні ресурси порівняно з Україною — це ті переваги, на які спирається у війні армія РФ.
Такою думкою в інтерв'ю NV поділився ексголова ЦРУ Девід Петреус, відповідаючи на запитання про те, які слабкості має сьогодні російська армія і в чому вона все ще є сильною.
Чотиризірковий американський генерал у відставці нагадав, що під час повномасштабної війни росіяни продемонстрували здатність навчатися, найбільше в різних технологічних аспектах — зокрема використовувати радіоелектронну боротьбу і навіть окопні засоби РЕБ. «Фактично [використовують їх] просто в окопах, щоб виводити з ладу високоточні боєприпаси — деякі з наданих Заходом, деякі з тих, що Україна виробляє сама. На жаль, Росія використовує плануючі бомби з жахливою ефективністю. Росіяни зробили інші їх адаптації», — перерахував такі переваги окупантів Петреус.
Він також нагадав про очевидний факт, «що росіяни отримали безпілотники з Ірану, іранські ракети,
величезну кількість боєприпасів із Північної Кореї, компоненти для військово-промислового комплексу з Китаю, і вони справді розкрутили свій військово-промисловий комплекс». «Росія витрачає, можливо, 8 % свого ВВП на відновлення всього того, що вона втратила за перші два з половиною роки цієї війни, але на полі бою це не так вражає», — додав колишній голова ЦРУ.
«Насправді, на відміну від українців, у яких ви бачите індивідуальну ініціативу, інновації і справді креативну та ефективну тактику, росіяни багато в чому просто кидають солдатів на українську лінію фронту, — нагадав він про тактику «м’ясних штурмів».
Окремо Петреус виділ ще дві сильні сторони росіян. «Одна з них полягає в тому, що вони, очевидно, мають втричі, вчетверо чи навіть більше населення, ніж Україна, на яке вони можуть спиратися. А друга — це те, що їхня економіка у понад 10 разів більша за українську. І вони можуть викидати величезні кошти на вербування солдатів у сільській місцевості. І солдати записуються, — констатував Петреус. — Моє запитання полягає в тому, чи настане момент, коли російські батьки і дружини почнуть казати: „Тільки не мій син і не мій чоловік“?»
На жаль, цього ще не сталося, зауважив генерал. «Але я сподіваюся, що станеться», — додав він.
