11 листопад Шосткинська громада прощалася ще з одним Героєм, справжнім воїном, сином Батьківщини – Заїкою Миколою Івановичем.
Він народився 18 жовтня 1968 року в селі Каліївка Шосткинської громади. Роботу розпочав у місцевому колгоспі на посаді завідувача молочно-товарної ферми та техніка штучного запліднення. Потім працював на різних будівельних підприємствах Шостки.
З Миколою я навчався у школі, в одному класі, потім в технікумі за однією партою сиділи, в гуртожитку разом жили. Гарний хлопець. Жаль, що такі гинуть. З 2014-го року пішов він на контракт у 13-му батальйоні. Оце в нього 18 жовтня день народження був. Не знаю, чи приходив він у відпустку. Ми завжди з ним зустрічалися. А цього разу якось не зустрілися. Говорив мені якось: “Помирати, Саша мені вже не страшно. Є за що”, – розповідає Олександр друг загиблого Героя.
2014 року чоловік підписав контракт на службу у 13 батальйоні 58 ОМПБР ім. гетьмана Івана Виговського. Він на війні від самого її початку. Спочатку Попри контузії вивозив поранених побратимів з позицій. На початку повномасштабного вторгнення захищав Чернігівщину.
Виконував обов’язки водія. На початку служби мав позивний Ветеринар, а згодом – Батя. У свої 56 років він мужньо стояв на захисті Батьківщини.
Коля був воїном, він був чоловіком. Воювали ми, пройшли багато, Бахмут, Соледар, Серебрянський ліс. Потім були завжди разом. Він мене навчив багато чому. Навчив воювати, боротися із цією навалою. Третя штурмова це «Азов», старий «Азов» і туди просто так не потрапити, разом з Колею нас прийшли відібрали, почитали справи. Нас кілька чоловік таких, побратими мої. І він пішов, знаючи, що молоді «зелені» пацани просто підуть зараз на війну, не знаючи і не вміючи нічого. Він за 10 хв одяг каску бронік і пішов. Отакий був Коля, – говорить Юрій побратим загиблого Героя.
Микола Заїко ніколи не боявся труднощів, він витягав з позицій поранених побратимів, завжди без вагань ішов у бій. Героя було нагороджено відзнакою президента України «За участь в АТО», медаллю «За оборону рідної держави», відзначено подяками та грамотами військового керівництва. Він був спокійним, врівноваженим тихим, ввічливим.
Робив у селі теж. Потім пішов у 2014 році воювати. Він доброю людиною був. Хлопець був як хлопець, любив своє село, як і ми всі, – розповідає Віктор односелець загиблого Героя.
Разом із дружиною Микола Іванович виховував двох синів, був турботливим чоловіком батьком і дідусем. Йому назавжди 56. 4 листопада герой прийняв свій останній бій на Донеччині. Слова співчуття рідним звучали від представників місцевої влади. Присутні поклали квіти до останнього прихистку героя та провели його дорогою честі гідності та вічної слави.
