Російська окупаційна адміністрація не змогла виконати плани з мобілізації на тимчасово окупованих територіях Мелітопольщини.
Як повідомляє Центр національного спротиву (ЦНС), у Херсонській та Запорізькій областях вдалося мобілізувати менше половини від запланованих 10 тисяч осіб.
Примусова мобілізація та її наслідки З жовтня по грудень 2024 року росіяни проводили примусовий призов місцевих жителів на строкову службу, порушуючи норми міжнародного гуманітарного права. Щоб поповнити лави російської армії, окупаційна влада вдавалася до агітації, залякування і звинувачень у фіктивних «правопорушеннях».
Жителям обіцяли, що їх не відправлять на передову, але на практиці мобілізованих часто використовують у найнебезпечніших зонах. Це посилило невдоволення серед населення окупованих територій і зробило провал мобілізації неминучим.
Логістична криза і провал планів Особливо критичною ситуація стала в південних регіонах. У Херсонській та Запорізькій областях мобілізаційні плани були зірвані більш ніж на 50%. Нестача добровольців і масовий опір населення стали ключовими причинами.
Раніше повідомлялося, що окупаційна влада почала складати списки жителів для примусового призову.
Однак на тлі провалу мобілізації російське керівництво стикається з наростаючою кризою: армія потребує поповнення, але ресурсів для ефективної мобілізації стає все менше.
Підготовка Росії до нового етапу мобілізації На тлі виснаження ресурсів депутат Держдуми Олексій Журавльов заявив про необхідність готувати країну до «великого протистояння із Заходом» у 2028-2029 роках.
«Нам Європа пояснює, що у 2028-2029 роках будуть готові воювати з Росією. Тут необхідно готувати чоловіче населення і, природно, захищати Батьківщину. У нас повинні ефективно працювати військкомати, мобілізаційний резерв», - заявив Журавльов.
скрін російські ЗМІ
За його словами, російські військкомати і мобілізаційні резерви повинні працювати ефективно, щоб забезпечити країну достатньою кількістю солдатів. Незважаючи на запевнення влади про те, що масових мобілізацій більше не буде, заяви Журавльова демонструють зворотне. Сценарій нової хвилі мобілізації виглядає все більш вірогідним на тлі триваючого конфлікту і дефіциту добровольців.
Криза довіри та внутрішні протиріччя Мобілізація стає індикатором поглиблення кризи в російському суспільстві. Невдоволення зростає через несправедливість: чиновники та їхні діти уникають служби, тоді як прості громадяни змушені йти на фронт. Експерти зазначають, що Кремль опинився у стратегічному глухому куті.
Затягування війни в Україні виснажує ресурси, а ризик соціальної напруженості всередині країни зростає. Мирне врегулювання стає все більш необхідним, але для переговорів Москві потрібна хоча б символічна військова перемога. Мобілізація в цьому контексті - вимушений захід, який відображає нездатність російської влади знайти вихід із ситуації, що склалася. Однак що далі затягується війна, то вразливішою стає сама російська влада.
