Кожного дня на передовій гинуть мужні захисники України. Нещодавно в громади Вінниччини прийшли жахливі звістки про загибель Сергія Мельника, Ярослава Божка, Миколи Безбородова, Володимира Борівського, Івана Пилипчука, Вячеслава Леськіва, Олександра Хитрука, Івана Омелянчука, Дмитра Просекова, Олександра Заболотного та Володимира Штеня, повідомляє I-VIN.INFO.
Турбівська громада знову у скоботі... Ми навічно втратили ще одного Захисника...
23 січня, в лікарні св. Пантелеймона м. Львів, внаслідок важкого поранення поблизу н.п. Вовчанськ Харківської області, назавжди зупинилося серце мужнього Захисника – Мельника Сергія Івановича, жителя с-ще Турбів. Про це повідомляє голова Турбівської ТГ Ігор Соць.
Стрілець-помічник гранатометника аеромобільного відділення із самого початку повномасштабної війни з честю та гідністю став на захист рідної землі, де був не просто Воїном, а справжнім прикладом сталевого духу, мужності та відваги, взірцем чоловічої сили та витривалості.
Сергій Іванович мав би повернутись до рідної домівки з Перемогою, відсвяткувати своє 54-річчя, повернутись до коханої дружини,
донечки та сина, він мав би ЖИТИ... але тепер назавжди обраний служити небу...
Калинівська міська рада за останні два дні повідомила аж чотири жахливих звістки про загибель військових з громади.
Незалежна закордонна експертиза ідентифікувала тіло загиблого героя з Бережан Ярослава Божка. Вісім довгих та важких місяців родина вірила у диво та сподівалася, що їх Ярослав живий. Вісім довгих місяців рідні оббивали пороги різних установ та організацій, щоб добитися справедливого висновку експертизи. На жаль, дива не відбулося. Тіло загиблого Героя ідентифікували закордонні експерти.
Вбиті горем батьки, дружина, син, бабуся, сестра, брат ніколи не змиряться із важкою втратою.
Народився Ярослав Божок 8 квітня 1998 року у Писарівці. Після закінчення місцевої школи навчався у Вінницькому вищому професійному училищі Департаменту поліції охорони.
До війни молодий чоловік проживав із сім’єю у Бережанах, працював у компанії «Трау Нутришин Україна». До війська був мобілізований 13 квітня 2024 року. А 29 травня життя молодого чоловіка обірвалося.
У кривавій війні, яку розгорнула росія проти України,
захищаючи рідну землю, загинув наш земляк, калинівчанин Микола Безбородов.
Народився Микола Безбородов 19 грудня 1981 року у м.Калинівці. Навчався у загальноосвітній школі №2, був надійним другом та доброю людиною.
Після закінчення школи працював на різних роботах.
На захист рідної землі Микола Безбородов став у 2015 році. Два роки вірно захищав Україну від російської навали. Вдруге взяв у руки зброю з початком повномасштабної війни. Брав участь у важких боях за Бахмут.
Війна підірвала здоров’я військового, але він не залишив бойовий стрій. Після лікування знову повернувся до побратимів й загинув смертю Героя на Курщині.
У загиблого залишилися мама та молодший брат, який нині також боронить рідну землю від окупантів.
Двадцять другого січня помер у шпиталі відважний захисник України Володимир Борівський.
Володимир Борівський народився 22 лютого 1972 року у с.Павлівка. Після закінчення Павлівської загальноосвітньої школи поступив на навчання до Вінницького педагогічного інституту.
У 2015 році Володимира Борівського мобілізували до війська. Три роки павлівчанин мужньо боронив рідну землю від російських окупантів.
Після повернення до мирного життя, працював на різних роботах.
На початок повномасштабного вторгнення Володимир Борівський перебував за кордоном й у перші дні війни відразу ж повернувся до України та з березня 2022 року став на її захист.
За роки нелегкої служби, на жаль, здоров’я військовослужбовця погіршилося. Після лікування та операції захисник проходив реабілітацію в одному зі шпиталів. Були надії на одужання та повернення до мирного життя, але 22 січня серце військового зупинилося.
Важкий біль втрати випав на долю дружини, сина, доньки, невістки, трьох онуків та брата.
Обірвалося ще одне молоде життя – загинув уродженець с.Уладівське Іван Пилипчук.
Іван Пилипчук народився 11 квітня 2000 року у с.Вишневе. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення місцевої школи Іван пов’язав своє життя із військом й після строкової служби підписав військовий контракт та став на захист Вітчизни. Був учасником ООС. Не зрадив військовій присязі та Україні й став на захист рідної землі, коли розпочалась повномасштабна війна.
В одному із жорстоких боїв на Курщині молодший сержант Іван Пилипчук отримав важке поранення.
Одинадцять діб лікарі боролися за життя молодого бійця, але 21 січня серце Героя зупинилося.
У вічнім горі та печалі залишилися мама, дружина, брат та дві сестри.
Трагічне сповіщення про втрату надійшло в село Рудницьке Піщанської громади. Про це повідомляє Тульчинська РВА.
27 лютого 2024 року прийняв свій останній бій Леськів Вячеслав Євгенійович, 17 грудня 1997 року народження.
Призваний у лютому 2022 року на військову службу за мобілізацією третім відділом Тульчинського РТЦК та СП, Леськів Вячеслав Євгенійович служив стрільцем-санітаром 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти.
Деякий час військовослужбовець рахувався зниклим безвісти. Проте, згодом підтвердився факт загибелі. Виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Орлівка Донецької області життєва зірка нашого Героя-захисника згасла.
Вкотре Крижопільська громада буде оплакувати свого земляка.
Чорним крилом трагічна звістка прийшла у сім’ю Хитруків, сповістивши про загибель Хитрука Олександра Дмитровича, 12 жовтня 1968 року народження, жителя селища Крижопіль. Про це також інформує Тульчинська РВА.
Солдат Хитрук Олександр Дмитрович був призваний на військову службу другом відділом Тульчинського РТЦК та СП. Служив механіком водієм танкового взводу.
5 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Цупівка Харківської області, наш Герой-захисник загинув.
Його життя обірвалося на полі бою, де він мужньо захищав рідну землю від російського ординця.
Довгою буде остання життєва дорога нашого Героя-захисника. Вона буде уквітчана квітами, а обабіч з прапорами у руках стоятимуть люди, які зустрічатимуть навколішки Олександра Дмитровича.
Ще одна жахлива втрата в Оратівській громаді. На превеликий жаль, підтвердилась загибель військовослужбовця, жителя селища Оратів Омелянчука Івана Петровича 1983 року народження. Про це повідомляє Оратівська селищна рада.
Його призвали на військову службу в лютому 2023 року. Служив кулеметником стрілецького відділення.
22 липня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Терни Донецької області Іван Омелянчук загинув, але до сьогоднішнього дня вважався безвісти зниклим. Більше року рідні чекали та сподівалися на диво.
Але дива не сталося…
Рятував життя під обстрілами: Вінниця сьогодні проводжає у вічність бойового медика Дмитра Просекова. Про це повідомила Вінницька міська рада.
Вінничанин Дмитро Просеков добровольцем став у стрій із перших днів повномасштабного російського вторгнення. Воював у лавах 120-ї окремої бригади територіальної оборони. Був молодшим сержантом медичної роти, де отримав позивний «Док». Надавав допомогу, евакуйовував поранених та загиблих на харківському напрямку бойових дій. Під час виконання одного із таких завдань 18 січня у санітарне авто, в якому він їхав на позицію, поцілив ворожий дрон. Життя оборонця обірвалося у 55 років. Це сталося поблизу м. Вовчанськ Чугуївського району.
Народився Дмитро Просеков 6 квітня 1969 року. Після закінчення навчання у 30-й школі здобув професійну освіту у Вінницькому медичному училищі (тепер Вінницький медичний коледж імені академіка Д. К. Заболотного). Буремні 90-ті змусили чоловіка на довгий час зняти білий халат. Щоб забезпечити родину з двома дітьми, він спробував себе у різних професіях та навіть виїздив на роботу за кордон.
Проте, про своє покликання рятувати людей – не забував ніколи, розповідає дружина полеглого воїна Олена.
«Це вповні відчули на собі побратими Дмитра, котрі на свого Дока завжди могли покластися. Переказують, він міг однією пігулкою вилікувати від багатьох хвороб. А все тому, що знався як на медицині, так і на психології, коли добре слово та впевненість лікаря іноді важать більше, ніж надсучасні методи, – каже жінка. – Відзначають також і його тонке та інтелігентне почуття гумору, яке почасти рятувало у важкі хвилини».
Друзі та колеги пам'ятають Дмитра як надзвичайно чуйну та добру людину, готовою у будь-який час доби прийти на допомогу. Його загибель стала для всіх важким ударом. А найбільше – для родини: дружини, двох синів та маленького онучка, в якому дідусь не чув душі.
23 січня Вінницька громада проводжає останньою земною дорогою двох Захисників – Олександра Заболотного та Володимира Штеня. Обоє були гарними сім’янинами та добровільно долучилися до оборони України. Виконували військовий обов’язок на донецькому напрямку. Місцем вічного спочину для Героїв стане Алея Слави Сабарівського кладовища.
Про це також інформує Вінницька міська рада.
Вважав захист України своїм обов’язком – Олександр Заболотний
Олександр Заболотний був серед тих, хто у перші дні повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини від російських загарбників. Воював гранатометником у лавах 425-го окремого штурмового батальйону «Скала» 23-ї окремої механізованої бригади. Загинув оборонець під час жорстокого бою, який разом із побратимами прийняв 12 квітня 2024 року поблизу селища Очеретине Покровського району Донецької області. Йому було 58 років.
Усе життя Олександра Заболотного було пов’язане з Вінницею. Він народився у місті 16 січня 1966 року, навчався у 30-й загальноосвітній середній школі, а по її закінченню здобув робітничий фах у професійно-технічному училищі. У його трудовій біографії була, зокрема робота на заводі газових аналізаторів, а пізніше – на підприємстві «Австрія Джус Україна», якій присвятив більшу частину свого професійного життя, що обірвалося з початком повномасштабного російського вторгнення.
«Олександр відразу сказав, що піде захищати Україну. На його рішення не могли вплинути жодні вмовляння.
Він був переконаний, що це його обов’язок як сина, чоловіка, батька та дідуся», – говорить дружина полеглого Героя Валентина. Разом із нею Олександр виростив двох синів та дочекався і першої онучки, яку безмежно любив та безмірно пестував.
«Олександр був людиною слова та діла: відповідальним працівником, дбайливим сім’янином і господарем. Він мав неабиякий хист доводити все до ладу. За потреби міг і шафу змайструвати, і сантехніку чи телевізор полагодити – і це практично без жодних навичок, лише завдячуючи своєму розуму та вправним рукам. А ще його знали як затятого рибалку. У Вінниці донині згадують про найбільший улов чоловіка – сома у майже 19 кг, – розповідає дружина Героя. – Олександр мав ще дуже багато планів на життя. Усіма своїми думками він був із нами. До останнього свого дня на цій землі переконував, що зробить усе, аби нас захистити…»
Рвався на передову з перших днів великої війни – Володимир Штень
Володимир Штень із початком повномасштабного російського вторгнення намагався чим може допомагати друзям та знайомим, які пішли боронити країну, та для себе відразу визначив,
що так само візьме до рук зброю. Чоловік за власним покликом долучився до ЗСУ торік улітку. Був солдатом 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Виконував військові завдання на Донеччині. Поліг внаслідок ураження керованою авіаційною бомбою поблизу села Новосергіївка Покровського району. Трагічна подія сталася 20 січня цього року. Оборонець навічно залишився 50-літнім.
«Володимир не міг спокійно споглядати як нелюди нівечать долі, відбираючи життя. Від початку вторгнення чимало волонтерив і за першої ж можливості сам записався до війська», – каже дружина загиблого воїна Неля.
Народився Володимир Штень у Вінниці 30 травня 1974 року. Після закінчення 10-ї середньої школи освоїв справу слюсаря-складальника літальних апаратів. У цивільному житті працював у сфері транспортних перевезень. Мав сім’ю, в якій разом із дружиною викохав донечку, а також був люблячим сином для батьків та гарним братом для сестрички.
«Володимир для своєї сім’ї був готовий на все, щоб зробити щасливою. Він вмів любити всім серцем, і працювати з душею. Був надзвичайно хазяйновитим та добрим батьком і чоловіком. Ніколи не проявляв слабкодухості та не терпів несправедливості», – розповідає дружина полеглого воїна.
Читайте також, добровольця з Вінниччини нагородили «Золотим хрестом».
Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.
Фото: зі сторінок громад
