Завжди болісними для всіх нас стають звістки про загибель наших захисників на фронті. За останні два дні громади Вінниччини повідомили про загибель Євгена Шиманського, Сергія Підлубного, Віктора Шлапака, Віталія Басараба, Олексія Смірнова, Андрія Пальчинського та Миколи Волошина, повідомляє I-VIN.INFO.
Вінницька громада провела в останню путь воїна штурмового полку Євгена Шиманського. Євген захищав Україну на початку війни і знову долучився до війська під час повномасштабного російського вторгнення. Йому було лише 29 років
Євген Шиманський брав участь у захисті України у зоні АТО/ООС, а з початком повномасштабного російського вторгнення знову добровольцем долучився до війська. Його новою бойовою родиною стала 120-та бригада територіальної оборони ЗСУ, а згодом – 425-й окремий штурмовий полк «Скала». Загинув 22 січня при виконанні бойового завдання біля селища Котлине Покровського району Донецької області. Життя воїна обірвалося у 29 років. Трагічну звістку повідомили на сайті Вінницької міської ради.
Народився Євген Шиманський 28 вересня 1995 року у с. Стадниця.
Тут же пройшли його дитячі та шкільні роки, а за професійною освітою вирушив до Вінницького транспортного фахового коледжу. По закінченню навчання уклав контракт із ЗСУ та став на захист Батьківщини в зоні АТО/ООС. Повернувшись із передової, здобув ступінь бакалавра у Київському державному університеті інфраструктури та технологій за спеціальністю «Залізничний транспорт». Проте, вкотре у плани юнака реалізуватися в цивільній справі втрутилась війна.
«Від початку повномасштабного вторгнення Євген знову взяв до рук зброю. Прагнув бути серед захисників України, там – де були його побратими, куди вирушили й чимало друзів, однокласників та знайомих, – розповідає мати полеглого воїна Людмила. – Все своє особисте залишив на потім – до після Перемоги. Казав, що все встигне, а сьогодні, головне, – вигнати рαшиcτську нечисть із рідної землі».
Євген був єдиною дитиною у сім’ї. Рідні зазначають, що він мав багато захоплень та був надзвичайно кмітливим і наполегливим у досягненні своїх цілей.
«Займався спортом, зокрема був одним із гравців Стадницької футбольної команди,
з якою брав участь у змаганнях. Також любив тварин і навіть устиг опанувати кінологічну справу… Він умів об’єднувати людей, вести їх за собою та бути серцем і душею будь-якої компанії», – переповідають близькі.
Сьогодні у Бирлівському старостинському окрузі відбулося прощання із Сергієм Підлубним – захисником України, люблячим сином, чоловіком і батьком, якому було лише 39 років… Про це повідомив Бершадський міський голова Віталій Драган.
В листопаді 2024 року Сергій став до лав Збройних Сил України. Він служив оператором механізованого відділення у складі 3-го механізованого батальйону. 24 січня 2025 року загинув у районі населеного пункту Вікторовка Суджанського району Курської області, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини.
Свій останній спочинок він знайшов у рідному селі.
27 січня 2025 року перестало битися серце ще одного нашого Захисника, жителя с. Муховець – Шлапака Віктора Михайловича, 07.03.1999 року народження. Війна забирає цвіт нації, у вічність ідуть найкращі захисники України. Скільки горя та втрат несе українському народові боротьба за свою Незалежність.
Про це інформує Немирівська міська рада.
В останню путь ладижинці провели воїна-Героя Басараба Віталія Васильовича, головного сержанта, командира відділення роти охорони Збройних Сил України. Про це повідомляє Ладижинська міська рада.
Віталій Васильович народився 1 січня 1969 року в селі Заозерне. Закінчив Заозерненьську школу, потім навчався в Тульчинському професійно-технічному училищі № 41, де отримав професію тракториста.
Після закінчення училища був призваний на строкову військову службу. Служив у місті Шинданд в Афганістані до 1988 року. За відмінну службу мав нагороди – медаль від вдячного Афганського народу, грамоти, медаль воїну-інтернаціоналісту.
Повернувшись зі служби Віталій Васильович працював на заводі з виготовлення ферментних препаратів, заводі з виробництва силікатної цегли та інших підприємствах Ладижина.
Після повномасштабного вторгнення ворога в Україну він був призваний до лав Збройних Сил України. Служив головним сержантом, командиром відділення роти охорони.
21 січня 2025 року серце Віталія Васильовича перестало битися назавжди.
Знову гіркий біль утрати в Оратівській громаді.
Під час виконання бойового завдання загинув житель села Дібровинці Смірнов Олексій Вікторович, 1980 року народження. Про це повідомляє Оратівська селищна рада.
Останній свій бій Олексій прийняв 27 січня 2025 року поблизу Ясинового Покровського району Донецької області.
Стрижавська громада втратила ще одного Героя Андрія Пальчинського. Про це інформує Стрижавська сільська рада.
Андрій народився 13 грудня 1984 року в селищі Стрижавці. Виріс та навчався у Переорках. Згодом закінчив Кам'янець-Подільський технікум за спеціалізацією Економіст. Саме там зустрів майбутню дружину Альону, з якою створили сім'ю та переїхали жити у Рівненську область. Разом виховували двох донечок Лілію та Софію. У цивільному житті Андрій був цілеспрямованим, завжди наполегливо крокував до своєї цілі. Працював менеджером з продажу, ремонтував та налаштовував комп'ютерну техніку, встановлював програмне забезпечення, також певний час працював будівельником. Був працелюбним, кажуть рідні і близькі, із «золотими руками».
З дитинства мріяв стати військовим. Хотів вступити до Харківської військової академії.
У 18-річному віці, проходячи ВЛК для визначення придатності, для служби не підійшов за станом здоров'я. Андрій не здавався і пішов на операцію для корекції патології. Після хірургічного втручання були ускладнення, що призвели до трепанації черепу. Він пройшов важкий шлях реабілітації, долаючи проблеми зі здоров'ям.
2017 року Андрій підписав контракт на військову службу в ЗСУ. Служив в селі Старичі Яворівського району Львівської області. Був старшиною роти, інструктором в навчальному центрі. Мав позивний «Дайвер».
З 2019 року служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні ім. полковника Є. Коновальця. Саме тут служив його старший брат Володимир, який замінив Андрію в житті батька.
«Коли у мене закінчився контракт, того ж дня прийшов Андрій у мою роту. І до мене каже командир: «Ну, що, Пальчинський, ти їдеш, а брат буде на твоєму місці», — згадує зі сльозами на очах брат загиблого Володимир.
Потім служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Під час військової служби перебував на бойових завданнях у Авдіївці, Пісках, Карлівці.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення,
Андрій одразу пішов до Рівненської ТрО. Там сформували батальйон і відправили з хлопцями у Бахмут, де він і отримав дуже багато контузій, які й стали причиною смерті. 27 січня 2025 року серце нашого Героя зупинилося назавжди.
В Андрія залишились дружина Альона, донечки Лілія та Софія й троє старших братів, на яких він рівнявся та брав приклад: Леонід, Володимир, Олександр.
31 травня 2024 року, внаслідок штурмових дій противника поблизу населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області, загинув наш земляк, солдат, сапер інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу механізованого батальйону, воїн і Герой – ВОЛОШИН Микола Петрович, 1965 р.н., житель с. Затоки. Він віддано захищав рідну землю, до останнього залишаючись вірним присязі. Про це повідомила Барська міська рада.
Після трагічних подій його доля залишалася невідомою протягом восьми місяців. Цей час був сповнений болю, надії та молитов для його рідних і близьких. Лише зараз вдалося дізнатися правду, яка обпекла серця всіх, хто його знав і любив.
Читайте також, вінницькому військовому призначили звання Героя України посмертно.
Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.
Фото: зі сторінок громад
