На Мелітопольському напрямку, всього за п'ять кілометрів від лінії фронту, розташувалися бліндажі бійців Легіону «Свобода Росії», що входить до складу Інтернаціонального легіону Головного управління розвідки України.
Журналісти редакції «Вот Так» побували в цих укріпленнях, щоб розповісти про росіян, які взяли в руки зброю і стали на захист України.
Ротаційна точка Легіону розташована на околиці Запоріжжя - у приватному секторі, у невеликому недобудованому будинку, тимчасово зданому в оренду під потреби військових. Будівля, спочатку призначена для мирного життя, пристосована для потреб бійців: на вході безліч військових черевиків, у кутку першого поверху - збройова кімната, закрита на масивний замок.
Усередині будинку панує військовий побут: імпровізований обідній стіл із фанери з печивом і зефіром, старі дивани, на яких відпочивають бійці. Вікна заклеєні фольгою для маскування. На другому поверсі - проста санітарна зона, відгороджена білою фіранкою.
Тут перебуває близько п'ятнадцяти осіб, які нещодавно повернулися з бойового завдання. Більшість із них - росіяни,
які воюють проти своїх співвітчизників. Серед них і 19-річний Андрій із Магадана, який потрапив до Легіону вже після полону. Як розповідають бійці, він підписав контракт із російською армією під час запою, потрапив на фронт і на першому ж бойовому завданні був узятий у полон, де й вирішив перейти на бік України.
Фото: Олександр Скрильніков / «Вот Так»
Пересування до бліндажа здійснюється на транспорті, коли «небо чисте від дронів». Дорога проходить уздовж полів та укріплень. Бліндаж, розташований поблизу лінії фронту на Мелітопольському напрямку, має характерне військове маскування - вхід укритий сіткою, замість дверей висить фіранка кольору хакі.
Усередині бліндаж являє собою підземне приміщення площею близько 15-20 квадратних метрів. Стіни і стеля утеплені теплозберігаючим матеріалом, схожим на сріблясту фольгу. Опалюється приміщення піччю-буржуйкою, в яку постійно підкидають дрова.
Обстановка в бліндажі створює контраст між війною і звичайним життям: на стінах висять дитячі малюнки із зображенням військових, які піднімають український прапор, а поруч - бойове спорядження,
гвинтівка М-14, гранати і бронежилети. Половину простору займають вісім двоярусних ліжок з особистими речами солдатів.
Фото: Олександр Скрильніков / «Вот Так»
Один із головних проектувальників мережі бліндажів - російський будівельник Василь, який опинився в Легіоні після того, як потрапив у полон. До війни він підписав контракт із російською армією, сподіваючись заробити гроші для погашення боргу в 2,5 мільйона рублів.
На Мелітопольському напрямку в Легіоні «Свобода Росії» служать люди різного віку і з різними долями. Боєць із позивним «Пума» - етнічний українець із російським громадянством, який тривалий час жив в Україні. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він намагався вступити в українські підрозділи, але отримував відмови через громадянство. У підсумку його запросили в Легіон.
- Єдиний прийнятний результат - повернення кордонів 1991 року. Я категорично не вірю в можливість компромісів. Якщо вони щось собі залишать, через деякий час знову прийдуть і скажуть: а ми, напевно, ще щось заберемо, - ділиться своїм баченням закінчення війни «Пума».
Фото: Олександр Скрильніков / «Вот Так»
21-річний боєць із позивним «Бланш» - уродженець Росії, який з юності був залучений у політичне життя країни. Пройшов шлях від праворадикальних до ліворадикальних поглядів. Після початку війни він зрозумів, що всередині Росії нічого змінити мирним шляхом не можна. Перший рік війни він розклеював антивоєнні листівки в Москві, але усвідомив, що цього недостатньо.
До Легіону «Бланш» потрапив екстремальним способом - взимку перейшов кордон через річку. Зараз він командує штурмовим загоном. У Легіоні воює вже понад два роки, займається диверсіями і розвідкою. Своє майбутнє він бачить у Росії тільки через 20-30 років, коли країна або розвалиться, або «федералізується за прикладом США».
23-річний «Вісп» родом із Кемеровської області, довгий час жив у російськомовному місті на півночі Казахстану. Здобув освіту в Барнаулі, але розчарувався в російській системі. Рішення воювати проти Росії прийняв після початку повномасштабного вторгнення, усвідомивши, що війна не обмежиться Україною.
- Я не нацист, але я тоді прямо здивувався,
наскільки [Тесак] мав рацію, коли говорив, що всі ці люди, які виступають за мирні протести, за мирне вирішення питань, вони не доб'ються нічого, - розповідає «Вісп».
До Легіону він потрапив через третю країну, спочатку служив у Сибірському батальйоні, а пізніше перейшов у «Свободу Росії». Зараз бере участь у штурмах і піхотних операціях. Одним із найстрашніших епізодів на війні для нього став випадок, коли група потрапила на мінне поле:
- Перша евакуаційна машина підірвалася на шести мінах, друга - ще на шести. У підсумку довелося тягти пораненого на собі пішки. Якщо потрібно воювати 80 років - будемо воювати 80 років. За західні цінності і проти східних, - заявляє він, вважаючи компроміси безглуздими.
Фото: Олександр Скрильніков / «Вот Так»
Життя на фронті Мелітопольського напрямку проходить у постійній напрузі. Періодично над бліндажем чути вибухи - це прилітають російські «Гради». Залпи настільки потужні, що земля тремтить і зі стелі обсипається пил.
Від нудьги бійці вигадують собі розваги. Наприклад, грають у гру, де потрібно вибрати пісню, яка підійшла б під ситуацію паніки під час обстрілу. Звучать найрізноманітніші композиції: від класики емо-року «Numb» Linkin Park до «I Will Always Love You» Вітні Г'юстон.
Пересування між позиціями на Мелітопольському напрямку здійснюється на броньованих «хамерах». Машини рухаються повільно, 40-60 кілометрів на годину, кожна спроба розігнатися супроводжується пронизливим вереском металу. На капоті одного з «хаммерів» видно чорний слід від недавнього влучання - нагадування про постійну небезпеку.
Бійці легіону звикли до такого життя, для них це повсякденна реальність. Тоді як для цивільних кожен день у прифронтовій зоні на Мелітопольському напрямку - це щоденна боротьба та очікування небезпеки.
