Полковник Олег Баркатов – колишній комбриг сорок третьої бригади. Нині слухач Національного університету оборони України.
З полковником Олегом Баркатовим ми знайомі з часів боїв під Дебальцевим, він тоді в званні капітана командував танковою ротою і його рота успішно громила російські колони. Минуло десять років і моя розмова вже з полковником Баркатовим йде про нову фазу війни.
– Олеже, як змінилася війна за останні три роки? З чого починалось і які зміни можна відзначити зараз?
– На мій погляд, якщо війна починалася з масованих ударів артилерії, ракетних військ, зараз це вже частково йде на другий план. Противник зараз використовує практично лише ракетні удари, КАБи, тобто авіабомби, що планують. Ну і, звичайно, масово використовують дрони – і ми, і противник.
Зараз ураження техніки йдуть здебільшого за допомогою дронів – бомберів, FPV. Також змінюється тактика застосування техніки та піхоти. Через дрони техніку зараз важко використовувати з двох сторін. З нашого боку, в основному техніка використовується для доставки піхоти. Тактика піхоти, як показала практика,
на мій погляд, найефективніша, що застосовується з боку супротивника проти нас – використання малих груп. Зрозуміло, що ми також так діємо.
Хоча, наприклад, на Курщині наші прорвалися через кордон із застосуванням техніки. Але прорвались чому? Тому що росіяни були не готові, що ми підемо в наступ. А там, де в них серйозна оборона, там, де стоять системи спостереження, де організовано розвідку, там просто так на техніці не під’їдеш – засічуть за 10 км.
Полковник Олег Баркатов – Чи можна сказати, що замість танків та БМП основну роль починають грати засоби доставки піхоти? Важкі бронеавтомобілі захищені від мін, від підривів типу МРАПів (Husky) або БТР М-113?
– Я скажу на власному досвіді. В мене стояли на озброєнні БТР М113. Піхотинці все просто не натішаться на нього, тому що дійсно М113 машинка маневрена, містка, на відміну від нашої БМП. Ну і найголовніше – рівень захисту. Були влучення в М113 ПТКРів, і були влучення дронів, навіть було пряме влучення з танка. Відсотків 90 усі, хто всередині – виживають. Ну – отримують контузії, зрозуміло. Тобто дуже гарна машина.
У нього і люк убік відкривається, і апаратель відкидається. І там, на відміну від БМП, наприклад, у якій посередині десантного відсіку йде ця перегородка і там не розмістиш нічого, в М113 місця просто неміряно. Усі механіки-водії не натішаться. Легка в управлінні, обслуговуванні. У мене технарі вже навчилися гусениці перепаковувати, двигуни вже витягують, ремонтують.
Так, по озброєнню 113-а слабка, тому що там в основі тільки кулемет Браунінг встановлюється. Але ми у бригаді ЗУ-23-2 на неї ставили, робили дистанційне керування, ставили сервоприводи. Враховуючи те, що це робилося у напівкустарних умовах, виходило нормально – можна виїхати, по піхоті попрацювати. А росіяни у перехопленнях кричали, що на них M2 Bradley виїхала. Ну теж непоганий спосіб введення супротивника в обман.
– Тепер ще таке питання. Якщо піхота і наша, і російська діють малими групами, як із ними боротися? Тому що я знаю, що межі накопичення відпрацьовуються АГС, мінометами. Ну от коли вони вже там добігли і з цієї малої групизалишилося там один-два для накопичення, як от із цими групами, що накопичуються, боротися?
– Постійно повинні висіти дрони в повітрі,
тому що, як правило, наша піхота в основному сидить і сподівається на те, що їх прикриватимуть. І їх прикриватимуть, але не так, як за класикою написано, що сидить спостерігач, дивиться у трубу – так зараз у більшості випадків спостереження не працює.
В основному йде спостереження з повітря і завдання командира не допустити до того, щоб супротивник підійшов до піхотинця в окопі, бо якщо він підійде і вступить у ближній бій, то це буде проблема.
– Відповідно як із ними боротися
– Повинна бути організована нормальна система спостереження та оповіщення, і, відповідно, вогневе прикриття та взаємодія. Поки вони перебігають по них, працюють усім, чим можна – стрілецьким озброєнням, гранатометами. У мене в бригаді зв’язок був виведений майже з усіх позицій на КП бригади.
Я міг зв’язатися з кожним ВОПом, РОПом. Якщо раптом там якась паніка починається, я міг як командир бригади сказати: “Боєць, не бійся, все буде добре”. Тобто я вважаю, що допомагає лише нормальне спостереження за супротивником та своєчасне відкриття вогню. Це головне.
– Чи є якісь особливості в тому, як зараз переміщається противник?
– Зараз вони останнім часом використовують тепловідбивні накидки.
Переміщуються одна-дві людини, в основному, по посадках. Це не “вагнера”, які у двадцять другому році були, у двадцять третьому. Я пам’ятаю, вони там через поля йшли відкрито і їм все одно було. І північні корейці теж спочатку натовпом бігали, зараз рухаються малими групами.
Ну і коли починається негода, туман, дощ, коли наші дрони не літають, там починається “свято руху”. Але уважні, навчені спостерігачі їх все одно засікають.
– Де проходили навчання твої бійці?
– У мене бригада навчалася у трьох країнах. Один батальйон навчався у Німеччині, один у Польщі та один у Чехії. У Британії в мене навчалися сержанти, деякі інструктори.
– Наскільки корисним виявилося навчання в цих країнах і в якій з них виявилося найкориснішим?
– Скажімо так… Коли у мене готувався батальйон у Німеччині, я там зі штабом знаходився, недалеко і мені командування дало можливість з’їздити до них. Я двічі їздив, дивився як займається мій батальйон. Вони там здійснювали підготовку рівня піхотного відділення. У Чехії вже давали на техніці займатися. Були й певні мінуси.
Є, наприклад, якась кількість людей.
Є там стрілки, кулеметники, гранатометники, екіпажі машин. Коли ми відправляли групу в одну з країн на підготовку, вони не говорили, наприклад, “надайте нам механізований батальйон”. Вони говорили, “відправте 500 людей”. Програму навчання ми не знали, відповідно, у мене 500 осіб навчалися на одне й те саме. У Німеччині – піхотна тактика, бій у місті, бої у лісистий місцевості. Тобто, що мені не сподобалося в цьому всьому? Дивись – є наш цикл підготовки, він іде в Україні. У мене один батальйон вирвали, відправили на місяць за кордон. Вони повернулися з підготовкою на рівні відділення, а в мене вже бійці пройшли навчання та злагодження на рівні взвод-рота. Я від рівня батальйону мушу повернутися знову на рівень відділення. І якщо чехи щось намагалися зробити на рівні РТН, то робили це у лайтовому режимі.
Так, там при навчанні купа засобів імітації була, купа холостих набоїв, стрілянина – я сам був присутній на навчаннях, коли відпрацьовували штурм населеного пункту. Все голосно, купа диму, все гарно. І бійцям дуже подобалося. Вони втомлювалися там, багато разів все заново повторювали,
і потім після реальних боїв, я спілкувався теж із цими людьми. Кажуть, що відпрацьовані за кордоном навички добре позначаються згодом у бою.
У міських умовах ми не воювали, але там були добре відпрацьовані різні теми – і як у траншеях пересуватися, і як спостереження вести, і як штурми відбивати. Були в мене моменти, коли росіяни мої позиції багато разів штурмували, і піхотинці реально успішно відстрілювалися. Спілкувався потім із ними, кажуть, це спрацювало те, чого нас навчили.
– Тепер таке питання. Я чув, що саме поняття “нуля” якось зникло, нівелювалося. Є ось якась зона 3-5-10 км, у якій відбуваються якісь там рухи. А ось самої лінії окопів як такої вже немає. Це так?
– Ні, “нуль” він завжди є, тому що є якась розмежувальна лінія у будь-якому випадку. Є система оборонних рубежів, позицій, є траншеї, опорні пункти. Вони мають бути, бійці повинні взаємно спостерігати один одного, підтримувати вогнем, контролювати ділянку місцевості. І все – за цю лінію ВОПів вже ніхто не повинен пройти. Якщо противник пройшов у тил, це означає, що в тебе вже почалася дезорієнтація та паніка.
Тож у будь-якому разі “нуль” є, воно контролюється, якщо нормально все налаштовано – система спостереження, оповіщення.
Просто якщо противник раніше намагався у лобові атаки йти, то зараз цього немає, зараз вони тактикою просочування намагаються працювати. У нас на боєдільниці вже після того, як я з бригадою пішов на відведення, мені розповідали, що там росіяни вже на мотоциклах заїжджали – при мені такого не було, але FPV-дронами цих мотогонщиків швидко заспокоюють.
– Які основні вимоги потрібно пред’являти в піхоті зараз?
– Піхотинець має вміти вести спостереження, зрозуміло. Вміння стріляти – теж зрозуміло. Витримка – зрозуміло. Взаємодія, підтримка вогнем одне одного – також зрозуміло. Вимоги до командира відділення сержанту трохи більші. Я так думаю, автономність має бути, самостійність прийняття рішень. Тобто, якщо нормальний командир відділення, у нього відділення працює як злагоджена команда. Bони все чудово знають, вони не заб’ються всі в один бліндаж і не чекатимуть, поки їм гранату туди кинуть. Вони не стоятимуть і дивитимуться в небо, бо розуміють, що зараз скид прийде на голову. Оповіщення про рацію йде по-любому. У мене деякі умільці навіть інтернет на позиції проводили – тобто все можна зробити. Було б бажання. Якщо буде мотивація, буде злагодженість відділення, тоді все виходить. Наприклад, є дві позиції, в однакових умовах. Одну росіяни захоплюють, а другу ні, а друга відстрілюється. У мене теж був такий випадок – штурмували росіяни одну позицію, штурмували, техніки купу поклали, а позиція наша – досі. Ось результат грамотної роботи піхоти.
Олександр Шульман для групи «Інформаційний Спротив»
Інформація – одна з граней війни! Підписуйтесь на акаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter, а також на наш канал в Telegram. Разом до Перемоги!
