Загальні втрати російських окупаційних військ в особовому складі із початку широкомасштабного вторгнення сягнули мільйона — вбитими та пораненими. При цьому кількість загиблих окупантів може бути непропорційно великою, враховуючи стандарти сучасних армій.
Ранкове зведення британської розвідки від 12 червня 2025 р. констатує: з початку повномасштабного вторгнення росія втратила в Україні вже один мільйон військовослужбовців, з них близько 250 000 російських солдатів загинули або зникли безвісти (вважаються загиблими), що є найбільшими втратами росії в активному конфлікті з часів Другої світової війни. З одного мільйона втрат – понад 628 тисяч за останні півтора року, як додає Генеральний штаб ЗСУ.
До кінця 2025 року рф, ймовірно, зазнає ще понад 200 000 втрат, а український Генеральний штаб повідомляє про щоденну нейтралізацію в середньому понад 1250 росіян. Безповоротні бойові втрати росії (вбиті, зниклі безвісти та безповоротно поранені), ймовірно, становлять від 400 000 до 500 000 військовослужбовців. Британська розвідка прямо вказує, що тяжкі травми «продовжують перевантажувати російську військову медицину на всіх рівнях»,
— від батальйонних медпунктів до головних військово-клінічних госпіталів. Дефіцит кваліфікованого персоналу й ресурсів стає хронічним, а логістичні розриви — критичними.
Російська медицина на війні тріщить по швахОфіційні зведення російського міноборони демонструють стерильні мобільні клініки й «95 % поранених, які знову в строю», але практична реальність фронтової медицини зовсім інша — це численні смерті в «сірій зоні», затримки евакуації та вимушені ампутації, які ніколи не з’являться у звітності. Про ці розбіжності розповів російський військовий хірург-ветеран, інтерв’ю якого знайшов один з OSINT-аналітиків. Медик уклав контракт із міноборони росії у 62 роки й відпрацював на передовій до червня 2024-го, коли йому виповнилося 65 років.
Порівнюючи різні епохи, хірург нагадав, що у 1970-х — 1980-х роках радянська військова медицина працювала за конвеєрним принципом: санінструктор, медпункт батальйону, польовий госпіталь, спеціалізований центр. Логістика дозволяла дотримуватися «золотої години» для тяжкопоранених, і на одного загиблого припадало приблизно четверо врятованих.
У 2010-х реформа Сердюкова «оптимізувала» систему: госпіталі скоротили, санаторно-курортне лікування й резерв кадрів фактично згорнули. Ідея була зменшити «надлишкову» медицину мирного часу, але її виконання залишило фронт без адекватної тилової бази. Коли кремль розпочав масштабну війну, з’ясувалося, що відновлення зруйнованих потужностей вимагатиме десятиліття.
Генерал-полковник зс рф Андрій Сердюков. Злам ланцюга евакуації став ключовою причиною летальності. Хірург описує типовий вибух артилерійського снаряда: один загиблий одразу, дев’ятеро поранених. Двоє з них неминуче помруть у перші 30 хвилин, ще троє — протягом години без кваліфікованої допомоги. У реальних умовах санітарний вертоліт до поранених не прилетить, а наземний транспорт зазвичай чекає 5–10 км від безпосередньої лінії зіткнення. Тому шанс вижити фактично мають лише двоє легко поранених, здатних самостійно рухатись. Якщо дорога розкисла або прострілюється, навіть ці двоє ризикують не дістатися медичного пункту. Саме відсутність налагодженої логістики, а не брак обладнання чи фахівців, хірург називає «слабким ланцюгом» російської системи.
Тренування російських військовослужбовців з накладання турнікета До медичних пунктів потрапляють постраждалі з турнікетами, накладеними на 48 годин. Стандартні китайські турнікети, що видаються бійцям, часто рвуться, а інструктаж із тактичної медицини зводиться до короткої демонстрації, як їх накладати.
“Безпечний час — година, до того ж через кожні 15 хвилин треба джгут послаблювати А в нас, як найчастіше, приходить поранений, а в нього рука вже фіолетова. Як джгут наклали два дні тому, так і не знімали. Ну все — тут уже тільки різати”, – розповідає російський військовий хірург.
Використання російським солдатом навички накладання джгута Есмарха Якщо ж боєць доходить до госпіталю, стикається з новим ступенем дефіциту. Перекис водню, необхідний для безболісного зняття бинтів, видають «за мирними нормативами», а коли він закінчується, перев’язки віддирають «насухо»; раненим здається, ніби над ними знущаються. Одноразові простирадла, перев’язувальний матеріал, потужні знеболювальні — усе це доводиться шукати через волонтерів або купувати власним коштом, але контррозвідка періодично блокує передачі,
пояснюючи ризиком «отруєних препаратів». Анестетики класу промедолу формально є в обігу, проте жорстке регламентування та «розтягування» по кишенях створюють парадокс: там, де препарат потрібен, його немає; там, де він зберігається, — його вивозять «на сторону».
Індивідуальна аптечка, видана одному із бійців армії рф До перевантаження матеріальної бази додається кадровий колапс. Після скорочень 2010-х у військовій медицині лишилося обмаль молодих спеціалістів, а під час війни навантаження на них зросло кратно. «Я спостерігав, як молоді лікарі натурально непритомніли від втоми після 14-годинної зміни. І це щодня без вихідних. Умови, прямо скажемо, нелюдські. Як реакція — люди емоційно вигорають, стають дратівливими, агресивними. Для них поранений — не об’єкт турботи, а джерело проблем», — пригадує співрозмовник. У відповідь на цю втому виникає взаємна недовіра: бійці бачать у лікарях «ветеринарів», лікарі — у бійцях «зеків-заробітчан». Військова етика випалюється так само швидко, як і фізичні сили персоналу.
На цьому тлі командування потребує «гарних цифр».
Госпітальну смертність тримають на офіційних 0,4 % за допомогою «бухгалтерських фокусів»: якщо пацієнт помирає, його «звільняють заднім числом» і записують «поступив мертвим». Звідси і 98 % повернених у стрій. «Є три види брехні — брехня, нахабна брехня й статистика», — іронізує російський хірург, оцінюючи реальне співвідношення як мінімум два загиблих на одного врятованого. До списку «врятованих» потрапляють і ті, кого на милицях відправляють у штурм: формально безногий може бути штабним писарем, а тому — «придатний». По факту ж командир дивиться лише на слово «придатний» і кидає людину в наступ
Ключова причина деградації, за оцінкою лікаря, — саме розрив логістики між окопом і хірургічним столом. Сучасні операційні, досвідчені фахівці й навіть нові медевак-машини лишаються безсилі, якщо пацієнт не добирається до «точки порятунку». Розв’язати проблему можна було б поверненням штатної санітарної авіації та відновленням мережі реанімаційних автомобілів, але для цього необхідно заново будувати структуру, знищену «оптимізацією» та виснажену масовими втратами
Евакуація пораненого російського окупанта
Наявність досвідчених лікарів, сучасне обладнання і навіть облаштовані шпиталі не можуть компенсувати брак організаційної ланки та санітарної підготовки військ. Військова медицина, яку легко скоротили під гаслом «оптимізації», тепер потребує багаторічного відновлення, зазначає окупант. «Без системної реформи — від повноцінної евакуації до оновлених нормативів забезпечення — російські втрати й надалі формуватимуться не стільки зброєю супротивника, скільки власними управлінськими рішеннями», – підсумовує російський медик.
Читайте також. Мільйон втрат близько: Росія воює повільно, дорого й без вагомих здобутків – CSIS У сучасних арміях діє негласна «норма»: на одного загиблого припадає щонайменше троє-четверо врятованих поранених, а летальність тяжких травм за грамотної евакуації не перевищує 10 %. Російська ж система, зруйнувавши медичну логістику та кадровий резерв, перевернула цю пропорцію — на двох загиблих у них припадає лише один реально врятований. Іншими словами, там, де звичний стандарт обороняє життя, росіяни послідовно заганяють власні втрати далеко за межі сучасної воєнної медицини.
Сообщение Російська військова медицина: деградація на фоні рекордних втрат появились сначала на Флот 2017.
