В окупованих районах півдня і сходу України процес вилучення врожаю давно перетворено з епізодичного мародерства на цілком керовану бізнес-операцію.
Український аграрний сектор, традиційно сформований як стратегічна ланка глобальних ланцюгів продовольчої безпеки, після повномасштабного вторгнення рф опинився в епіцентрі системного пограбування. Йдеться вже не про хаотичне мародерство, а про індустріальну модель конфіскації, у якій силові, логістичні та фінансові інструменти російської держави переплетені з приватними структурами-прокладками. Дослідження Project Expedite Justice (PEJ) «Велике пограбування. Темні схеми, які використовує росія з метою розграбування українських ресурсів серед білого дня» демонструє, як окупаційна влада вибудувала повноцінний ланцюг «від поля до борту судна», що трансформує захоплене українське зерно на товар зі зміненим походженням і виводить його на міжнародні ринки. У центрі цієї схеми — кримські порти, мережа підставних перевізників та агропідприємств-ліцензіатів, які спільно конвертують воєнне захоплення ресурсів у стабільний експортний грошовий потік.
Система вивезення розграбованої української сільськогосподарської продукції, вибудувана окупаційною владою рф, працює як повноцінний логістично-експортний ланцюг, що охоплює усі ключові етапи – від фізичного захоплення майна до поставки вантажів кінцевим покупцям у третіх країнах. Після вилучення врожаю його централізовано звозять із нещодавно окупованих територій автотранспортом або залізницею до найближчих портових і переробних об’єктів: на півострові Крим (Севастополь, Керч, Феодосія), у прибережних регіонах півдня росії (Ростовська область, Краснодарський край) та в захоплених українських портах Маріуполя й Бердянська. Управління всіма точками маршруту здійснюють російські силові структури, які також видають дозвільні рішення на експорт.
Для легалізації вилученого зерна окупаційні органи оформлюють фіктивні карантинні сертифікати, після чого вантаж направляють до логістичних центрів і портів. Експортна фаза включає отримання російських митних документів і подальше морське відправлення: або прямі рейси з кримських гаваней, або перевантаження на рейд-стоянках,
де викрадене зерно змішують із російським, щоб приховати його походження. Потім судна перетинають Керченську протоку й прямують до покупців, серед яких згадуються Сирія, Єгипет та інші країни Близького Сходу й Північної Африки.
В операціях задіяно мережу підставних компаній різного профілю. Перша група забезпечує саме транспортування та експорт продукції – це, зокрема, «Агро-Фрегат» «Геліос Плюс» і «Паллада» Друга група управляє портовою інфраструктурою й складами («Нікім» «Аваг» «Ніка» координуючи зберігання та навантаження. Третя – володіє або фрахтує судна, що здійснюють морські перевезення («Крейн Марін Контрактор» «АнРусТранс» Над цією трирівневою структурою стоять російські корпоративні центри та «групи покриття», які контролюють конфісковані активи, регулюють фінансові потоки та відповідають за безперервність експорту.
Паралельно з логістикою рф перепідпорядковує собі й українські агропідприємства. Серед прикладів – «Б-АГРО» й «Херсонська зернова компанія» у Херсонській області, а також ДУП «ДЗО» в Запорізькій. Їхні потужності перетворено на хаби для збору врожаю та первинної обробки продукції.
Оскільки ці підприємства після «перереєстрації» на окупованих територіях не мають доступу до міжнародних ринків, для зовнішніх поставок використовуються саме згадані підставні фірми-посередники.
Логістика наземних перевезень: ключові механізми та операториНаземна ланка російської схеми вивезення української агропродукції сформована як самостійний бізнес-кластер, що поєднує торгівельні, транспортні й експедиторські компанії з «аномальною» динамікою фінансових показників: за підсумками 2022 р. окремі з них наростили виторг більш ніж у п’ять разів. Драйвером зростання стали регулярні автомобільні та залізничні перевезення зерна з тимчасово окупованих територій (ТОТ) – у бік портів Криму, Приазов’я та узбережжя Чорного моря. Експерти PEJ задокументували понад півсотні окремих епізодів руху таких вантажів, що дозволило реконструювати реальну географію потоків.
Залізничний сегмент.
У ролі «локомотивів» виступають приватні оператори хопер-вагонів. Наймасштабніше присутність демонструє «Агро-Фрегат» брендовані зелено-бірюзові вагони регулярно фіксувалися на станціях Мелітополя, Новоолексіївки, ТОТ Херсонської області та в Криму. Паралельний парк забезпечує мелітопольська «Технотранс» що здійснює вивіз урожаю із Запорізької області. Ще один кластер зерновозів пов’язаний із державною групою ОЗК та її афіліатом «ЕксПоКом-Логістика» їхні склади простежуються в Бердянську й на залізничних гілках Луганщини. Оператори не обмежуються лише власним рухомим складом – у разі потреби вони просто «перенумеровують» або реквізують українські вагони-хопери, що залишилися у захоплених депо.
Автомобільний сегмент.
На внутрішніх маршрутах домінує парк зерновозів тих самих груп, передусім «Агро-Фрегату» Логісти централізують відправлення через власні диспетчерські служби, а сторонніх водіїв набирають у спеціалізованих групах «ВКонтакте» та Telegram – зокрема у пабліку «Зерновой трейдер» із розкладом і тарифами між Новотроїцьким, Маріуполем і кримськими портами. Аналіз «внутрішніх карантинних сертифікатів» свідчить: тільки на Луганщині та у Севастополі одночасно задіюється кількасот спеціалізованих зерновозів.
Інфраструктурні вузли.
Фінальною точкою більшості рейсів є тимчасово підконтрольні росії причали Чорного моря та Азову. Найбільшу мережу перевалки курує ФДУП «Нікім» Маріуполь, Бердянськ, Севастополь (Камишова бухта), Феодосія, Керч. До цього переліку приєднано й термінал «Авал» (колишня «Авліта») у Севастополі. Вирішальну роль у відправленні за кордон, через оформлення митних декларацій і фрахт суден, відіграє експедитор «Паллада» – саме на її контракти припадає левова частка розмитненого в кримських та російських портах українського зерна.
Морські перевезення — головний інструмент експорту
Після 3 травня 2022 року експерти PEJ почали системно фіксувати морські рейси, якими російська окупаційна влада вивозить українську агропродукцію з Криму та окупованих портів Азовського узбережжя. Відстеження фотографій, відеоматеріалів, супутникових знімків і даних AIS дозволило ідентифікувати п’ять з десятком суден, що працювали на регулярній основі. Ланцюг працює у двох форматах. Перший — прямі відправлення: зерно вантажиться у Севастополі, Керчі чи Феодосії та одразу йде до портів третіх країн. Другий — каботажний: невеликі судна доставляють вантаж із Бердянська та Маріуполя до точок перевалки біля Керченської протоки, де його перезавантажують на великотоннажні балкери й експортують далі як «російський» товар.
Бердянський і Маріупольський порти, сильно пошкоджені бойовими діями, довелося оперативно відновлювати. Будівельні матеріали і логістику контролювала «РосКапСтрой» технічне керівництво забезпечував федеральний «Росморречфлот» а фінансування та управління конфіскованими активами взяли на себе так звані «приватні інвестори» — зареєстровані в Росії компанії,
що тепер контролюють причали, елеватори й складські площі. Серед них — «Нікім» яка вже управляє 122 об’єктами в Маріуполі (включно з трьома причалами) та 65 — у Бердянську, а також група «Ніка» що підпорядкувала собі елеваторні й перевалочні комплекси Маріуполя, зокрема конфісковані потужності МЗТ і «УкрТрансАгро» На лініях каботажу працює ростовська «УК РЕКА-МОРЕ» її судна «RM-3» і «Междуреченск» завозили будматеріали, а на зворотному шляху вивозили зерно і металолом; супутникові знімки від 20 травня 2023 року зафіксували завантаження «Междуреченска» зерном у порту Маріуполя.
У ланцюгу експорту розграбованого українського зерна Крим виконує роль головного перевального хабу Зернові вантажі з тимчасово окупованих територій направляють насамперед до портів Севастополя, Керчі й Феодосії, а далі – до термінала «Авліта» в Севастополі, який перетворено на найбільший регіональний вузол. За оцінками PEJ, з березня 2022 р. по грудень 2024 р. через ці порти щороку вивозили щонайменше 2,5 млн тонн зерна. Понад половину вантажу (52 %) спрямовували до Сирії; менші партії фіксувалися на адресу Туреччини (3 %),
Єгипту (6 %), Лівії (2 %) та, віднедавна, Ємену (4 %).
Морськими перевезеннями керує низка операторів, формально різнопрофільних, але фактично інтегрованих у державні або псевдоприватні контури РФ. Ключовим гравцем є «Крейн Марін Контрактор» – дочірнє підприємство російської державної Об’єднаної суднобудівної корпорації Управляючи флотом суховантажів, компанія здійснює прямі рейси до «Авліти» й далі – у Сирію, Іран та Туреччину, демонструючи прямий державний контроль над логістикою.
Друга група – «Паллада» та «Кубань-Форвард» – домінує в експорті зерна безпосередньо з кримських портів. Вони оперують суднами зі «старим» тоннажем (зокрема San Cosmas, San Damian, San Severus), які ходять під екзотичним прапором Есватіні. Така схема приховує реальних власників і спрощує обхід правових обмежень.
Третій сегмент представлений компанією «АнРусТранс» яку очолює підсанкційний Олександр Анненков. Її суховантаж Fedor базується в Криму й регулярно курсує між Керченською протокою, Туреччиною та Сирією, забезпечуючи як каботажні, так і прямі поставки. Додаткові судна «
АнРусТрансу» закріплено за тією ж ділянкою маршрутів.
Окремо PEJ виділяє групу «Рідні поля» (раніше ТД «РІФ»). Станом на початок 2024 р. вона керує флотом із 29 суден, через які системно перевозяться аграрні вантажі з окупованих українських територій. Її участь закриває потребу в корабельному плечі між Керчю та портами Близького Сходу.
Таким чином, кримські порти формують ядро транспортувальної мережі, а державні та квазіприватні оператори створюють навколо неї багаторівневу морську екосистему. Завдяки цьому рф не лише легалізує розкрадене українське зерно як власний експорт, а й утримує гнучкість маршрутів, що ускладнює міжнародне реагування на незаконні перевезення.
Проте закцентуємо увагу на дует двох російських експортерів — «Паллада» та «Кубань-Форвард» які разом контролюють приблизно 55 % усього вивезення аграрної продукції з півострова. Обидві компанії демонструють стрімку фінансову динаміку:
- у 2023 р. їхній сукупний експорт через Керч, Севастополь та Феодосію сягнув 1,39 млн тонн;
- за той же період прибуток «Паллади» зріс на 513 % — до 3,08 млрд руб. (≈ 36,3 млн USD), а «Кубань-Форвард» — на 800 % до 19 млрд руб. (≈ 233,3 млн USD).
компанія одразу зайняла нішу кримського експорту. Станом на грудень 2024 р. задокументовано 41 рейс, яким «Паллада» перевезла 1 020 775 тонн пшениці, майже повністю спрямованої до Сирії. Офіційним одержувачем у накладних значиться сирійський державний трейдер «General Organization for Trade, Storage and Processing of Grain» (Дамаск, район Ель-Меза). Насправді ж вантаж переходить до приватних посередників — зокрема Zulu Trading Limited LLC що діє від імені ліванської Sestos Offshore S.A.L Аналогічну схему PEJ фіксувала і в поставках до Ірану.
«Кубань-Форвард» Компанія, яка окрім власних закупівель регулярно відвантажує зерно зі «скоординованих» українських підприємств, зокрема ТОВ «ВКФ “Мелітопольська черешня”» та насильно привласнених активів «Державного зернового оператора» в Запорізькій області. Тільки з березня 2022 р. до грудня 2024 р. компанія експортувала 370 194 тонн зерна, переважно до Сирії.
PEJ ідентифікує щонайменше кілька десятків дотичних структур:
- державні корпорації («Об’єднана суднобудівна корпорація» забезпечує флот для «Паллади»
- приватні російські компанії («Нікім» «Рідні поля» — оператори портової та елеваторної інфраструктури;
- мережі підставних фірм — для оптимізації документального супроводу.
що експортна модель має три етапи:
- Примусове залучення ресурсів — арешт і викачування зерна на тимчасово окупованих територіях.
- Відновлення портів — оперативне ремонтування причалів Криму й Азовського узбережжя для безперервного вантажопотоку.
- Монетизація — перепродаж через офшорних посередників до країн, чия політична позиція допускає імпорт товарів сумнівного походження.
Банда Ганаги та КлименкаПісля 2022 р. на півдні України сформувалися дві потужні приватні групи, які перетворили розкрадання українського зерна на формалізований експортний бізнес, інтегрований у кримську логістичну інфраструктуру й підпорядкований російській окупаційній владі.
Ядром першої схеми стала компанія «Красногвардійський елеватор» (КЕ Михайла та Ольги Ганаги. Власний зерносховищний вузол у Красногвардійському районі Криму,
офіси біля адмінкордону з Херсонщиною та агентська присутність у порту Севастополя забезпечують КЕ роль внутрішнього контролера між материковими окупованими територіями й морськими терміналами півострова. Партнерська структура «Агро-Фрегат» оперує парком хопер-вагонів і зерновозів, що першими проникли до Мелітополя та Новоолексіївки, звідки перевозять урожай до Севастополя, Феодосії й Джанкоя.
Стратегічні амбіції Ганаги підтверджує його призначення до так званої «Експортної ради при Главі Республіки Крим» і участь у перемовинах із Федеральним агентством залізничного транспорту рф щодо “гарантованих обсягів” вивезення зерна з Луганщини, Херсонщини та Запоріжжя. За рахунок цього КЕ та «Агро-Фрегат» перетворилися на універсальну інфраструктурну платформу, через яку потоки переходять до великих міжнародних закупників — ADM Group (Ізраїль), Akkad Trading (Ліван), ALA Trading Co (Сирія) та Yаsam Tahili Bib (Туреччина). У квітні 2024 р. Ганада оголосив про плани збільшити парк хоперів на 20 одиниць, придбати нові авто-зерновози й звести зерновий елеватор на 100 тис.
тонн, що свідчить про довгострокове закріплення бізнес-моделі на ТОТ.
Друга група — російська компанія «Геліос Плюс» керована подружжям Володимира та Яніни Клименків. Почавши ще 2016-го вивозити зерно з Донбасу до Криму, вони різко наростили масштаби після повномасштабного вторгнення. У жовтні 2023 р. Яніна Клименко представляла фірму на нараді у Федеральному агентстві залізничного транспорту рф щодо планування експорту врожаю з окупованих Луганської, Запорізької й Херсонської областей, що офіційно інтегрувало компанію у російські експортні квоти.
«Геліос Плюс» отримує продукцію від цілої мережі захоплених активів — «Аграрний фонд» так званої ЛНР, «Державна компанія “Харківські харчові ресурси”» та ДУП «ДЗО» Запоріжжя — а також оформляє власний урожай із Херсонщини й Запоріжжя як “російський”. Кінцева точка маршруту — дубайська Cereal Crops Trading LLC очолювана росіянкою Катериною Гужедовою, через яку за 41 рейс (жовтень 2022 р.—грудень 2024 р.) було відправлено 143 447 тонн зерна. Корпоративна схема включає афілійовані структури Selena LLC Iberries DMCC і
Gelios Plus LLC зареєстровані під одні й ті самі контактні дані, що маскує реальних власників і спрощує обходи санкцій.
Обидві мережі демонструють, як кримська портова система стала операційним центром легалізації викраденого українського врожаю. Конгломерат Ганага забезпечує збір і транзит зерна через локальні елеватори та хопери, тоді як «Геліос Плюс» використовує широку палітру підконтрольних державних і псевдодержавних структур на сході України. У підсумку продукція перенумеровується в путівних документах, змінює власника на «російського» оператора й виходить на світовий ринок через приватні торгово-фінансові шлюзи на Близькому Сході. Це не лише конвертує конфісковані українські ресурси у валютну виручку окупантів, а й цементує економічну взаємозалежність між російськими бізнес-елітами та військово-адміністративним режимом на загарбаних територіях.
Таким чином, експортна мережа, вибудувана окупаційною владою росії, являє собою не випадковий побічний ефект війни, а цілісну, спроєктовану бізнес-структуру. Вона охоплює повний цикл: від примусового вилучення врожаю на полі до його легалізації через фіктивні сертифікати,
перевалки у кримських та азовських портах і подальшого перепродажу на світовому ринку під виглядом російського товару. Головні ланки цієї схеми — підконтрольні силовикам логістичні оператори, кримські порти та мережі підставних трейдерів — працюють у тісній зв’язці, що забезпечує оперативне масштабування потоків і високу стійкість до зовнішнього тиску. Формально «приватні» компанії-лідери («Паллада» «Кубань-Форвард» «Геліос Плюс» конгломерат Ганага фактично виконують кураторську функцію, діючи під покровом державних корпорацій і силових органів рф. Це дозволяє їм гнучко варіювати логістичні маршрути (комбінувати автомобільні, залізничні й морські канали) та використовувати перевалки, що суттєво ускладнює міжнародний контроль. Ефективне припинення цієї практики потребує комплексного впливу на всі вузли ланцюга одночасно — від таргетованих санкцій проти ключових компаній-посередників і страхових заборон для «тіньового флоту» до посиленого митного моніторингу вантажів у кримських і азовських портах. Без такої скоординованої протидії система залишатиметься для рф важливим джерелом фінансування війни та інструментом економічного тиску на міжнародному зерновому ринку.
Сообщение Тіньовий зерновий конвеєр: як РФ перетворила Крим на експортний хаб вкраденого українського врожаю появились сначала на Флот 2017.
