Михайло — прикордонник бригади Гарт та піхотинець, який воював під Вовчанськом та у самому місті. Чоловік відбив десятки ворожих штурмів, а після одного з боїв протягом 23 днів виходив з позиції на евакуацію з пораненими захисниками.
Свою історію Михайло розповів пресслужбі ДПСУ.
За словами захисника, бої біля Вовчанська велися постійно. Коли українські захисники атакували окупантів, ті йшли «зализувати рани» протягом приблизно години, після чого верталися і бій продовжувався. Бувало таке, що день українські військові могли перепочити, адже росіяни отримували важкі поранення або гинули.
«Перед тим, як вони йшли, ми вже знали. Відпрацьовували танк, арта, гради, все, що у них було. Що я не чув, то я все там [у Вовчанську — ред.] почув», — поділився Михайло.
Читайте також:
Шанси на евакуацію були мізерні. 20-річний захисник розповів, як потрапив на фронт та втратив руку на Курщині Місцевість у Вовчанську змінювалася кожні п’ять хвилин, розповів захисник. Якщо військові планували заховатися у будинку, то, підійшовши до місця, де цей будинок мав би бути, могли застати лише руїни,
тому часто доводилося діяти швидко. Михайло пригадав один з таких випадків. Тоді чоловіку довелося протягом 23 днів нести пораненого військового до пункту евакуації.
«Що бачили, туди і ховалися. Була задача зайняти позицію, так само спостерігати, подавати координати, що чуєш, що бачиш. Буквально на п’ятий день наш СП розбомбили. Ми відійшли на сусідню позицію. Там поруч були поранені. Двоє могли йти, самі пересувалися, а третій — у нього була перебита нога, він не міг пересуватися. Була поставлена задача доставити його на евак. Ми його тащили 23 дні, а на 24-й він помер на руках», — поділився захисник.
За словами Михайла, відстань, яку їм потрібно було пройти — всього три кілометри. Проте українські військові не могли пересуватися вдень. Всю дорогу долали вночі у антидронових плащах. Проте йти можна було лише протягом 20−30 хвилин, допоки не нагрівався плащ.
«Вели нас дронами, ми нічого не бачили. Нам казали: „10 метрів вперед, п’ять метрів праворуч“. Перейшли через річку з ним [загиблим захисником — ред.] і буквально через шість годин приїхала за нами машина», — поділився Михайло.
Чоловік також пригадав випадок, коли перебував на позиції і спостерігав, чи не йдуть окупанти. Один з них вийшов за декілька метрів від українського захисника.
«Троє втонули, а двоє виповзли і заблукали. Дядьки шурували як у себе вдома, підійшли і сказали „Ми свої, ми розвідка, ми заблукали, хлопці допоможіть“ [говорили російською мовою — ред]. Ну ми їм допомогли», — розповів Михайло.
За словами військового, серед окупантів є як 18−20-річні, так і 50-річні. Чоловік зазначив, що у всіх росіян одна мотивація йти на війну — гроші.
