Справа тут не тільки в нафті для Орбана
Отже, пошкоджено одразу дві розподільчі станції Унеча (Брянська область) і Нікольське (Тамбовська область). Одразу дві — це важливо. Щоб зрозуміти, треба поглянути на мапу.
Унеча забезпечує подавання по Дружбі на Мозир і на експорт. А також на Новополоцьк. І саме від Унечі спрямовується БТС-2 — нафтопровід у напрямку порту Усть-Луга. Нікольське — наступна за Унечею велика станція. Від неї йде відгалуження на Кременчук (зараз не діє) і підтримується потрібний тиск у магістралі Дружби. І там, і там питання не в самих трубопроводах, а в обладнанні, яке… цілком імпортне.
Певний запас на відновлення, звісно, є. Але в Унечу вже прилітало, і прокачування відновлювали якраз із запасів. Зараз — і Унеча, і Нікольське. Тобто відновлювати треба відразу два вузли — працювати з одним безглуздо. В умовах санкцій обладнання швидко не завезеш. Можна звернутися до КНР, але це виготовлення нового і перехід на китайський технологічний процес — те, чого російський нафтовидобуток намагався уникати до останнього. Можна зайнятися технічним канібалізмом — розукомплектувати (частково)
інший вузол, або згадати про старе радянське обладнання (якщо таке ще є в запасах).
Торік на цьому добре заробив ЛукашенкоУ будь-якому разі маємо тимчасове зупинення постачань нафти в Угорщину і Словаччину. І під дуже великим питанням подання нафти по БТС-2. А це порт Усть-Луга — до 20% експорту сирої нафти. У Ленінградській області на потужному нафтопроводі залишається Приморськ (50%).
А тепер визначаємо складові. РФ і так на тлі продажів нафти з дисконтом втрачає можливості експорту нафти через Усть-Лугу. Втрачає постачання в Угорщину і Словаччину. І значною мірою втрачає постачання в Білорусь. Тобто в короткостроковій перспективі отримуємо втрати до 25−30% від загальних експортних обсягів. Авжеж, нафтопроводи відновлять. Але не повністю і не відразу. Втрати в річному вираженні можуть становити 10−11%. І це багато, враховуючи загальні втрати нафтогазових доходів у Росії.
А тепер додаткові ввідні — Україна повернулася до тактики ударів по НПЗ. І вразила кілька великих заводів. Де так само гостро постає питання обладнання (пам’ятаємо про санкції і пам’ятаємо про удари минулого року).
Отже, відвантаження палива в європейській частині РФ скорочується. Минулого року на цьому добре заробив Лукашенко. Ставши «дуже потрібним і корисним» для Путіна. Але зараз… нафтопровід Дружба простоює. А залізницею можна доставити в річному вимірі до 4−4,5 млн тонн. Замість 14−15. Тобто палива для союзника немає.
Друга складова — військова. У світлі навчань «Запад 2025» постало питання про нехай і невелику, але реальну можливість перекидання досить великого угруповання російських військ. Але якщо необхідно терміново забезпечити постачання нафти на НПЗ за умови обмеженої пропускної спроможності залізниці, постає питання, наскільки виправдане і реальне перекидання військ. Адже якщо будуть плани якоїсь ескалації, необхідне паливо. А якщо не завезли нафту в Мозир і Новополоцьк, додаткових обсягів немає. Везти з РФ — ще більше перевантажувати залізниці.
Можна додати вишеньку на тортик — в окупованій частині Запорізької області раптово почали горіти залізничні склади з паливом. Це і пошкодження залізничної інфраструктури, і (якщо таке продовжиться) дефіцит палива у військах.
Таким чином, Україна знову створює ситуацію, коли проблеми з постачанням стають чинником, що істотно обмежує військове планування російської армії на фінальну частину літньої кампанії. А заодно роблять практично неможливою концентрацію великого російського угруповання в Білорусі. Зігнати війська то можна. А що далі — питання.
Ну і, нарешті, варто згадати про те, що в України, можливо, є свої плани на фінальну частину літньої кампанії. Тим більше, коли активно говорять про «обмін територіями», можна подумати, де отримати обмінний фонд.
До речі, для Лукашенка ситуація сумна. Темпи зростання економіки знижуються у зв’язку з проблемами в РФ. А проблеми на Дружбі не тільки не дадуть змоги трохи потрясти гаманець Путіна завдяки НПЗ, а й позбавляють звичних доходів від нафтової галузі. Такі проблеми — одна з причин, через які офіційний Мінськ намагатиметься інтенсифікувати контакти з Пекіном, Вашингтоном і, можливо, країнами Європи. Викручуватися треба.
Оригінал
Текст опубліковано з дозволу автора
