Анатолій із Рівненщини - воїн 3-го батальйону “Поліська Січ” 104-ї бригади “Горинь” на позивний «Мічман». Йому - 54. За плечима в чоловіка - служба на флоті, бойовий досвід в АТО і понад три роки на фронті повномасштабної війни.
Історію бійця розповіли у пресслужбі бригади "Горинь".
24 лютого 2022 року для Анатолія, як і для мільйонів українців, став переломним.
«На роботу прийшов. Кажуть: війна почалася. Я — яка війна? Включає телефон, показує. Все, у військкомат, без вагань. 25-го пройшов комісію, 26-го вже поїхав», — згадує боєць.
Анатолій добре знає, що таке служба. У юності він віддав три роки морській піхоті — із 1989 по 1992 рік. А згодом, у 2016–2018 роках, воював в АТО.
«Командир відділення кулеметного взводу. Були різні гарячі точки. Тоді було легше, — каже він. — Не було стільки дронів, небо було чистіше. Зараз — інша війна. Дронова».
Попри втому й роки, чоловік не шкодує про свій вибір:
«А хто пішов би? Якби всі лишилися вдома, то хто б захищав? Краще самому піти, ніж чекати, поки ворог прийде у твоє село».
“Мічман” добре пам’ятає, як колись у тилу,
під час АТО, його називали «тим, хто пішов за гроші вбивати мирних шахтарів». Ці слова боліли, але не зламали. Він добре розуміє — війна завжди розділяє суспільство на тих, хто бере відповідальність, і тих, хто воліє відвернутися.
«Зараз багато людей навіть не розуміють, що йде війна. Заїдьте в місто: бари, кав’ярні, все працює. Вони живуть своїм життям. Але ті, хто тут, знають ціну спокою», — говорить воїн.
Удома на нього чекають дружина, діти й онук Нікіта, якому цього року виповнюється шість.
«Як приїжджаю, тоді й спілкуюся. Телефоном — ні. Онук для мене велика радість», — каже дідусь-військовий.
Наостанок «Мічман» звертається до тих, хто лише збирається одягнути однострій:
«Щастя, здоров’я і щоб усі додому повернулися. Головне — щоб було кому чекати. Це найбільше тримає».
І до всіх українців:
«Любіть Україну. І не діліться на Захід чи Схід. Ми всі одне ціле».
