32-річний житомирянин воював у 95-ій бригаді у 2015 році. Після звільнення з десантних лав пішов у патрульну поліцію. І цей підрозділ не зраджує – нищить агресора у бригаді, яку сформували із патрульних-добровольців, які прагнули боронити країну, з 2022 року.
У штаб бригади цей боєць приїхав прямісінько з позицій у Торецьку після майже тижневого чергування. Він явно дуже хотів помитися і лягти. Але терпляче відповів на мої запитання. Микола – один з найрезультативніших аеророзвідників бригади "Хижак". Напрямок, на якому він працює вже майже два роки, - один з найгарячіших – це Торецьк. Війна доводить ще раз, що при бажанні захищати країну, бути корисним їй, десантник може стати спочатку патрульним поліцейським, а потім – бійцем бойового підрозділу, який навчився і став аеророзвідником.
За той час, поки готувалося інтерв’ю, Микола зазнав уламкового поранення і двох контузій. Але після лікування – переважно на місці – повертався до "хижаків".
"Я БУВ УПЕВНЕНИЙ, ЩО РОСІЯ НЕ ЗУПИНИТЬСЯ НА ДОНБАСІ"
- Я сам з Житомира. Але в патрульну поліцію пішов на Донбасі – у 2016 році,
коли формували підрозділ у Краматорську, - розповідає Микола - Я жив у цьому місті після того, як у 2014-му познайомився з майбутньою дружиною. Я тоді служив у лавах 95-ої десантної бригади, ми воювали в цих місцях, звільняли міста від окупантів. І так сталося, що тут одружився і після звільнення із армії два роки прожив саме у Краматорську. Тому тут і пішов у поліцію, потім перевівся у Житомир. Вирішив бути поближче до матері. Мама сама жила, вона має інвалідність. Потрібно було бути поруч з нею.
- Чому обрали саме патрульну поліцію?
- Це було цікаво. Відбувалося реформування служби. Вирішив піти попрацювати: вийде – не вийде… На співбесіді почали спілкуватися, зачепили тему, що я служив – і це зіграло свою роль: "Ми вас беремо". Вже згодом я дізнався, що в лавах патрульних досить багато людей, які мали бойовий досвід. І це, до речі, стало у пригоді вже пізніше, коли почався повномасштабний наступ.
- Коли ви вже служили в поліції в Житомирі, думали, що буде настільки масштабна війна, що ще повернетесь на фронт?
- Я навіть не думав, а був впевнений у цьому.
- Чому?
- Я розумів, що росія не зупиниться на Донбасі. Навіть коли ми з друзями відпочивали і сперечалися на цю тему, я це завжди казав. На жаль, я виявився правим. Я був впевнений, що все це повернеться, і навіть не здивувався, коли почався повномасштабний наступ. 24 лютого був першим днем моєї відпустки. Я мав їхати на похорон товариша – наш старшина з 95-ої бригади загинув. Вранці встав і мені подзвонив командир роти. Я одразу сказав йому: "Розпочалося?" - "Так". – "Все, я виїжджаю". На жаль, на похорон я вже не потрапив, поїхав безпосередньо на роботу.
- Чому ви не повернулися в 95-ту бригаду? Були такі думки?
- Спочатку були. Потім командир роти мене заспокоїв, сказав: "Залишайся. Ми теж будемо працювати". Через деякий час я дізнався, що формується зведений загін патрульної поліції. Вивчився на аеророзвідника, отримав сертифікат. І чекав, коли потраплю на бойову роботу. Чекав, мабуть, більше ніж пів року.
- Тобто, була якась черга?
- Тоді зведений загін у нас був невеликий.
- Було декілька етапів розвитку "Хижака", - пояснює Василь Коряк, позивний Танцор
який відповідає в бригаді за безпілотні системи. – Спочатку було десятеро людей в аеророзвідці. Якийсь час їх вистачало. Потім ми приходимо до командирів і кажемо: "Треба ще 15 людей – тоді ми станемо більш потужними". Обґрунтовували свою позицію, навіщо потрібно розширюватися. "Добре, набирайте 15 чоловік", - отримали згоду. Тоді вже по наших чатах кинули клич: "Хлопці, хто хоче доєднатися?.." Так Микола до нас і потрапив в один з чергових етапів розширення.
- А чому пішли саме у аеророзвідку? – продовжую розпитувати Миколу
- Коли я дізнався, що є загін, що поліція воює, вирішив не кидати свою роботу, а воювати пліч-о-пліч з патрульними. А в якій ролі – це було неважливо. Аеророзвідники були потрібні, це якраз активно розвивалося, тому я і пішов вчитися літати на пташках.
- Коли вперше приїхали у зведений загін? Де він тоді знаходився?
- Мій перший виїзд був восени 2022 року у Серебрянський ліс – це на підходах до Слов’янська. Туди я їздив на виїзди десь до серпня 2023 року.
- У чому тоді полягала ваша робота? Ви тільки аеророзвідку проводили?
- Звісно,
але ще й коригували роботу мінометів, артилерії, виявляли противника. Ми бачили переміщення піхоти, нові позиції ворога і де їх копають, підвіз БК і де його вивантажують, де техніка рухається, вогневі позиції. Наприклад, танк виїжджав в декількох місцях: сьогодні він працює з одного місця, завтра – з іншого. Все це ми виявляли і наводили артилерію. Нищили і машини з БК, і особовий склад на позиціях, і 120-ий міномет, гарно замаскований, знайшли та знешкодили. Ми і самі тоді вже робили скиди з дронів. Я тільки вчився цього, треба було напрацьовувати досвід. Якось хлопці знищили БТР, він був з ТМ-ками. Він палав, а я кидав по піхоті… Тренувався, - сміється Микола
- Як на вас, патрульних, реагували на позиціях?
- У кожного різна реакція. Біля нас сидів розрахунок ПЗРК. Підходимо до них: "Хлопці, є цигарки? У нас закінчилися". – "Так. А ви хто, аеророзвідники?" - "Так". – "А з якого підрозділу?" - "З патрульної поліції". – "Та ви брешете!" Типу, яка ще патрульна поліція? Ми кажемо: "Серйозно, ми з патрульної поліції". Спілкувалися потім нормально. Але перша реакція майже у всіх:
та не може бути!
- Бувають дурнуваті жарти, типу "Пред’явіть документи"?
- Зі мною подібного не було, а товариш розказував, як він спілкувався з військовими, вони спитали, звідки він. "З патрульної поліції". – "Та ми не віримо!" Він дістає посвідчення. "Ого, вже навчилися і такі посвідчення підробляти! І посвідчення СБУ підробляють, і ССО!" Самі бійці іноді нам кажуть: "Що ви тут робите? Ви ж маєте сидіти в тилу".
- Я завжди на таке відповідаю: "Чим ми гірші за вас? Чому ви захищаєте країну, а ми маємо сидіти в тилу? Є у нас така можливість на даний момент – захищати нашу державу, ми це і робимо", - додає Танцор - Я вважаю, гідно не просто піти захищати країну в Збройні cили України, бо це зараз не проблема – підписати контракт з бойовою бригадою, а саме те, що це робить патрульна поліція. У нас є можливість захищати Україну, і ми це робимо. На даний момент це найнеобхідніше, я вважаю.
"Я СВОЇМИ РУКАМИ РОБЛЮ ВСЕ, ЩОБ ВИГНАТИ ОКУПАНТА З НАШОЇ ЗЕМЛІ"
- Серебрянський ліс – це одне. Зараз ви працюєте в місті, в Торецьку, серед будівель…
- Це у мене вже друге місто.
Спочатку я потрапив у Часів Яр. Чому в місті тяжко працювати? В лісопосадках ворога видно набагато далі, тому є більше часу на реакцію. Наприклад, спочатку попрацювати артою, потім мінометами, далі – або скиди, або робота ФПВ. А в місті вони накопичуються малими групами і переходять з будинка в будинок. Одна група перемістилася – засіла на дві години. І її не виявиш. Друга група знаходиться в іншому місці – в слушний момент пересувається далі. Таким чином вони рухаються весь час. А підвали багатоповерхівок може знищити тільки авіація, навіть ствольна артилерія не вразить. Власне, через такий рух дуже тяжко знищити противника у місті.
- Ховаються під стінами, їх погано видно?
- Так. І одразу знаходять підвали, в яких можуть накопичуватися.
- Тобто, ви бачите тільки переміщення і не завжди встигаєте зреагувати на нього, як вони вже сховалися?
- Так. Арта не зреагує на ці переміщення. Тут лише скиди та ФПВ можуть допомогти.
- В Серебрянському лісі ви знищували і танки, і БК. А в містах, я так розумію, ви по більшості маєте справу з піхотою. Вони ж не заїжджають технікою, не заводять її багато.
- Так. От в Часовому Яру вони пробували штурмувати технікою, тоді виходило знищувати і техніку. Ми навіть танк пробували знищити. Т-90 заїжджав. У нас є побратим Наган. Ми зарядилися, зрозуміли, що техніка їде. Причепили два кумулятивні снаряди, маленькі. І тут бачимо Т-90 М. Ми хотіли знищити його. Це було цікаво! Але нам це не вдалося. Він приїхав до багатоповерхівки, почав по ній стріляти, потім повернув башту в бік. І хлопці з гранатомета в нього поцілили. Танк кинули і пізніше спалили. В Часовому Яру ми з групою вдало спалили дві БМД. Вони заїхали в місто, зупинилися, і ми з мавіка кумулятивним снарядом їх спалили. Вони стояли одна біля одної, ми вдало попали, машини загорілися. І ще в Часовому Яру ми спалили МТЛБ - три штуки. Там було більше механізованих штурмів, тому виходило знищувати броню.
- А в Торецьк росіяни в основному пішки заходять?
- Так, техніка не під’їжджає. Буває евакуація на мотоциклах, квадроциклах. А серйозна бойова техніка не використовується. Це спочатку, ще у Північному, селі біля Торецька, вони пробували заїжджати, використовували багато БМП,
танки. Тоді там стояла 95-та бригада. Була така ситуація. Їде танк. Я лечу над ним, повідомляю, куди він рухається. І тут бачу: йому просто відриває башту. Десантники з "Джавеліна" в нього поцілили.
- Емоції, мабуть, б’ють через край, коли таке бачиш?
- Так. Радієш тому, що той танк не доїхав туди, куди мав. Це ж танк, серйозна техніка, дійде до наших позицій – буде велика проблема для хлопців.
Ще ми за допомогою мавіків заводимо бійців на позиції: даємо стрім, щоб командири бачили, куди іде група і зреагували у потрібний момент, щоб, не дай Боже, наші не пішли до противника. Зараз фронт не сталий, він ламаний. Не за тим будинком повернув – і ти вже в зоні ураження противником. Ти висиш, наприклад, на висоті 200 метрів над містом. Бачиш свою піхоту і бачиш, що робиться неподалік. От будинок, в якому наші тримають оборону, а противник обходить його і заходить в тил. Тоді можна попередити про це своїх. Також ми і ворожі мавіки бачимо…
- Вам вдавалося їх знищувати?
- Є у мене цікава історія. На мене, може, будуть сваритися, але я розкажу. Це було в Калинівці.
У мене немає підтвердження, та пташка противника точно впала, і обстріл одразу припинився. Якраз працював "Піон" - не по нам, поруч, але був такий розліт уламків, що могло попасти і по нас. Я завис у повітрі, веду розвідку. Бачу: неподалік, у сірій зоні, висить мавік. Розвертаюсь, підлітаю до нього – а він чітко висить над тим місцем, куди стріляють. Я запитав, чи не має наших мавіків в тій зоні, - немає. І просто зверху його ударив. Обстріл припинився.
- А ваш мавік при цьому?...
- Вцілів! Найцікавіше, що повернувся назад. Йому відбило задню "лапу" повністю, передню пошкодило і лопаті побило. Це був мій крайній мавік. Якби я його втратив, не зміг би проводити польоти. Це було дуже ризиковано, більше я так не роблю.
- Ви ще той мавік використовували, відремонтували?
-Ізолентою перемотав, замінив лопать і полетів знову.
- Ви якось називаєте мавіки, є у них імена, позивні?
- Ми з ними спілкуємося. (Сміється.)
- Як?
- Сваримося, примушуємо: "Давай, лети!"
- Буває, що не слухається пташечка?
- Звісно, буває. І часто. І погодні умови тут ні при чому. Буває, що керуєш мавіком,
а він сам приземлюється, не хоче летіти, зупиняється на місці і починає спускатися в бік. Так само під час скидів по противнику. Треба мавік зупинити у визначеній точці, чітко виставитися і скинути. Але буває, він не слухається. От тоді розмовляємо з мавіком всією групою.
- Ви ведете свою особисту статистику вражень противника?
- Ні. У мене лише є папка, куди я скидаю результати власної роботи. Та ніколи не підраховував, скільки ми з хлопцями знищили ворога. Думаю, багато.
- Скільки ви втратили мавіків? Це завжди болючий момент.
- Знаєте, я, мабуть, за рік жодного мавіка не втратив. От реально. Особисто я – не кажу за групу. Але останнім часом грішу цим. Зараз все дуже насичено РЕБами, навіть банально всі наші автомобілі оснащені РЕБами, деякі настроєні на визначені хвилі. Ти чуєш шум автомобіля – і все, дрон зник. Сидиш, чекаєш, з’явиться чи ні. Автомобіль проїхав – з’явився дрон. А інколи буває, що зв’язок не відновлюється.
- Сильно шкодуєте за втраченим мавіком?
- Думаю, навіть занадто сильно. Я розумію, що він міг ще зробити. І як він нам дорого дістається.
Це великі гроші.
- Ви літаєте і на денних, і на нічних?
- Звісно.
- А на яких ще модифікаціях хотілося би політати? Є ж різні – більші, крила, які дають, може, більше побачити. Які у вас прагнення? Чи вас влаштовують саме ці дрони?
- Мене влаштовує те, що я безпосередньо на лінії фронту, і знищую противника. Мені пропонували попрацювати на великому крилі, та мені це нецікаво. Щось виявив, потім дорозвідка, знищать чи не знищать – невідомо. А тут я своїми руками роблю все, щоб вигнати окупанта з нашої землі. Мені це цікаво. Я знищую ворогів на лінії фронту, щоб вони до хлопців не доходили.
- Було таке, що ви виявляли цілу групу противника і всю її знешкоджували?
- У Часовому Яру наша група однією гранатою ВОГ-17 двох росіян сильно поранили, а одного вбили. Я хотів добити одного пораненого, а товариш сказав: "Почекай, відлети". Я відлетів. Побачив, що ще двоє підбігли надавати допомогу. На той час вони всі есмархом користувалися, а цей дістає два турнікети, накладає їх вправно. Ми зрозуміли, що це не простий воїн! Ми відлетіли. Підходять ще бійці противника,
я роблю другий скид – одному потрапляю в лице. Секунд п’ять – і він загинув, тобто здох, вибачте. А іншому ВОГ-17 перебиваю ногу вище коліна. В тій групі було більше людей, але трьох ми вивели зі строю. Це хороший результат вильоту.
"ПІСЛЯ ЧЕРГУВАННЯ Я СПЛЮ ПО 12 ГОДИН. А ТАМ ЧОТИРЬОХ ГОДИН СНУ ДОСТАТНЬО"
- Чи багато колег з патрульної поліції прийшли саме в "Хижак"? У вас же немає такого, що обов’язково вся патрульна поліція має воювати – тільки ті, хто добровільно виявив бажання.
- Так. Я знаю приблизно десь чоловік тридцять патрульних з Житомира, які хотіли йти воювати. 25 з них вже у "Хижаку". Дехто в піхоті, дехто в медиках, дехто в мінометниках. І звісно, в аеророзвідці. Нікого не зобов’язують. Хочеш – іди в піхоту, хочеш – спробуй себе в аеророзвідці. Мій товариш з Житомира якось спитав: "Можна до тебе?" Кажу: "Без питань". Коли розширилися – забрали хлопця. Зараз він зі мною в групі працює.
- Але зараз вже патрульні поліцейські є і у піхоті?
- Так.
- Але ж піхота – страшно: весь час сидіти в окопі, а не виїздити групами...
- Я вам скажу: всюди страшно.
Але це найбільш достойна робота. Найтяжча і найдостойніша, я вважаю. Саме піхота! І хлопці йдуть, бо хочуть захищати країну в лавах патрульної поліції.
- Як ви бачите, яка роль дронів в цій війні?
- Здається, вона вже починає перетворюватися на війну дронів. Якось я ходив, шукав собі позицію. І зауважив: зверху наді мною літає дрон – мавік-розвідник, неподалік від мене їде наземний дрон з ТМ-ками в бік противника. Все більше стає роботизованих систем, які допомагають нам берегти життя бійців.
- Тобто, всі ці засоби є, вони розвиваються.
- І дуже активно розвиваються. Щоб ви розуміли, зараз на Торецькому напрямку противник почав набагато більше використовувати ФПВ з оптоволокном. Я вам не можу передати, який це має вигляд. І на відео не вдається нормально засняти: коли летиш на світанку, все навколо, наче бабине літо - всі дерева засновані тонкими дротами, їх повно. Такі дрони РЕБ не глушить, не потрібен Інтернет, щоб летіти. Пташка на оптоволокні працює як ПТУР.
- Всі розуміють, що дуже важливо виявляти екіпажі дронщиків. Вам вдавалося знайти таку групу?
- На даний момент ми знаємо, де сидять дві групи. Ми прилітаємо, знищуємо, що можемо. Я от знищив їм "Старлінк", "Унітрон" заглушили. Я бачив, як хлопець вибігає, забирає мавік і знову біжить в укриття. Наші побратими з іншого екіпажу за один день збили їм дрон. Потім виявили, звідки вони злітають, дочекалися, коли він вилітав чи сідав - знищили ще одного дрона прямо на землі і знищили ще один "Старлінк". Потім я через пару днів прилітаю на те саме місце – знову стоїть "Старлінк". Я і його знищив.
Для нас полювання за групами літунів - одна з пріоритетних цілей. Думаю, і для них це також завжди в пріоритеті. Важлива робота для нас ще – якомога далі принести мавіком невеличкий боєприпас ВОГ-17, який реально може вбити. Я літав, наприклад, на відстань 6 кілометрів 700 метрів у Торецьку.
- Наскільки ви втомлюєтеся за чергування на позиціях? Коли настає втома?
- От дивіться. Я тільки що змінився після декількох діб роботи на позиції. Втома буде завтра. Завтра я буду відпочивати, спати до 12 години. А там втоми немає. Ти чотири години відпочив – чотири години літаєш.
Дивишся, чи є рух – то вони йдуть на штурм, несуть ТМ-ки, ставлять їх на дорогах. Ти максимально літаєш ті чотири години. Декілька діб проходить в такому режимі. Ти постійно в роботі, або йдеш відпочивати. Що це значить? Потрібно накрутити боєприпаси на наступні вильоти, підзарядити все. Тоді можна піти лягти, пару годин поспати - і знову за роботу. Там час дуже швидко пролітає.
- Наскільки ви втомилися в глобальному сенсі? Може, хочете на рік повернутися на роботу в Житомир, а потім повернутися в "Хижак"? Чи ви не розглядали таку можливість взагалі? Пафосне питання – наскільки ви втомилися від війни?
- Від війни я втомився. І сильно. Але не розглядаю навіть питання, щоб поїхати відпочивати. Я скучаю за сім’єю, за своїми дочкою, дружиною, матір’ю. Але розумію: якщо я поїду, треба когось іншого поставити на моє місце. А з тією іншою людиною можна ж створити ще один екіпаж, який буде працювати по знищенню ворога. Я не втомився знищувати противника. Ані морально, ані фізично. От коли ворог закінчиться, тоді можна буде поїхати відпочивати. Думаю, аж на пів року відпустку візьму…
Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ
