Нова концепція передбачає контактний бій у межах розмежованої географічної області, обмеженої відкритою місцевістю. За межами контактної зони українські збройні сили описують середню зону бою, з якої діють вогні підтримки та засоби забезпечення супротивника, та глибоку зону бою, де сили, що не входять до контакту, можуть збиратися та поповнювати постачання
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну точаться дебати щодо корисності різних платформ на сучасному полі бою та наслідків нових технологій для усталених концепцій маневру загальновійськових сил. Також були презентовані детальні описи того, як російські та українські збройні сили адаптувалися до цих викликів. Однак не є аксіомою те, що збройні сили НАТО, які готують свій перший ешелон до битви за відвоювання території проти Росії у 2028 році, повинні переймати практику українських підрозділів, які оптимізують свій третій або четвертий ешелон для знищення російських збройних сил у рамках оборони території у 2025 році. Про це йдеться в аналітичній статті Королівського об’єднаного інституту оборони та безпеки переказ якої пропонує
ForeignUkraine
Нова концепція передбачає контактний бій у межах розмежованої географічної області, обмеженої відкритою місцевістю. За межами контактної зони українські збройні сили описують середню зону бою, з якої діють вогні підтримки та засоби забезпечення супротивника, та глибоку зону бою, де сили, що не входять до контакту, можуть збиратися та поповнювати постачання. Українські збройні сили працюють над оглядом середньої зони бою, одночасно протидіючи охопленню ворожими датчиками контактної зони бою, перш ніж ізолювати цільовий сектор від постачання та підтримки.
У свою чергу, вони систематично знижують можливості супротивника у зоні контакту, фіксують його елементи, придушують ворога, зближують та очищають територію, перш ніж консолідувати та підтримувати спостереження за відкритою місцевістю, що обмежує зону контакту. Ця концепція базується на рутинних зіткненнях з бригадами, що утримують лінію зіткнення, та спостереженнях за тактикою, навчанням та операціями трьох українських штурмових полків/батальйонів, які застосували різні підходи до виконання своїх завдань,
двох спеціалізованих полків БПЛА та двох нестандартних бригад Збройних Сил України (ЗСУ), які є піонерами у використанні нового обладнання.
Виклики маневру загальновійськових сил
Поточна концепція маневру загальновійськових сил наголошує на концентрації бронетехніки, піхоти та артилерії у певний момент часу, що застає ворога зненацька, руйнуючи його єдність та уможливлюючи його поразку у деталях. Це була концепція операції, яку Україна планувала та навчала (зображено на рисунку 1) для виконання у своєму наступі 2023 року. Маневр загальновійськових сил може бути орієнтованим на ворога, ставлячи його в позицію, де він зазнає непропорційних втрат, якщо продовжуватиме боротьбу, або орієнтованим на місцевість, коли пересування та вогні підривають здатність ворога утримувати ключові території (зазвичай це називається «позиційною війною»). Його часто проводять на відміну від виснажливої війни, хоча це не є корисним, оскільки будь-яка війна є виснажливою. Натомість, доречне питання полягає в тому, як сила може, використовуючи комбінацію інструментів, максимізувати відносні втрати ворога.
В Україні виникло кілька викликів усталеному підходу до маневрування загальновійськових сил. По-перше, повсюдні мережі та сенсори ускладнили досягнення раптовості: явище, яке описується як «прозорість поля бою». Безпілотні літальні апарати, звичайно, є найяскравішим прикладом. Крім того, широкий доступ до космічних комунікацій та цифрових інструментів для обробки та аналізу сигналів від розосереджених електронних, акустичних та інших датчиків дозволяє супротивнику бачити та передбачати тактичні дії. Важко маневрувати бойовою групою у позицію, де ворог не має ключових інструментів для протидії силам, оскільки вони також можуть динамічно перерозгортатися у відповідь на загрозу. Доречним прикладом є те, як українські збройні сили регулярно розгортають міни на передбачуваних напрямках атаки.
Другий виклик, що виникає внаслідок першого, полягає у тому, що повсюдність точних вогнів у всіх ешелонах робить зосереджені сили вразливими до швидкого виснаження. Більше того, оскільки складна зброя дозволяє комбатантам уражати рухомі цілі на відстані, сила, яка починає із загальновійськових сил,
швидко втрачає критичні елементи комбінації, оскільки ворог може вражати окремі елементи на значній відстані. Наприклад, інженерне обладнання, яке має вирішальне значення для прориву, ризикує бути пошкодженим або знищеним ще до того, як воно наблизиться до лінії зіткнення. Крім того, зброя, яка знаходиться на лінії видимості, є повсюдною, концентрація сил в одному секторі не обов’язково заважає військам у сусідніх секторах застосовувати вогонь через кордони підрозділів. В результаті цих факторів концентровані сили можуть вступити в бій з ізольованим супротивником, але натомість зустрічаються із ворогом, який може протиставити концентрацію сил концентрацією ефекту.
По-третє, поєднання перших двох проблем означає, що сили, одного разу введені в дію, залишатимуться в контакті на всій своїй оперативній глибині. Ближній бій обов’язково передбачає вищу швидкість витрат матеріалів, а підтримка просування залежить від поповнення запасів. Однак для захисника часто легше атакувати елементи поповнення запасів, ніж сили, що знаходяться в контакті, тому захисники систематично атакують наземні лінії зв’язку позаду зони бою контакту.
Вплив цієї динаміки був помітний станом на серпень 2025 року в тому, як Росія та Україна проводять операції на більшій частині фронту. Обидві сторони адаптують свої операції у відповідь на провал існуючих концепцій. Російські війська дедалі частіше використовують свої БПЛА для систематичного виявлення українських позицій радіоелектронної боротьби (РЕБ), радарів, командних пунктів, пілотів БПЛА, артилерії та укріплених бойових позицій. Після цього російські війська навмисно обстрілюють їх, поєднуючи удари артилерією, реактивними системами залпового вогню (РСЗВ), бомбами з двигунами, такими як «Молнія», безпілотниками з волоконно-оптичним наведенням та авіабомбами. Систематичне націлювання Росії на українські БПЛА має на меті відсунути їх операторів подалі від передової лінії власних військ (ПВВ) і таким чином зменшити їхню дальність та щільність орбіт розвідки та пошуку, щоб створити умови для успішних атак. Тим часом російські підрозділи РЕБ та ППО працюють як над знищенням українських можливостей розвідки та пошуку, так і над захистом сил від нападу, щоб російські постачання та персонал могли переміщуватися вперед.
Під час підготовчих вогнів, описаних вище, російські підрозділи намагаються проникнути серед особового складу поблизу українських позицій. Російські солдати зазвичай проникають групами від двох до п’яти російських військовослужбовців, використовуючи термозахисні плівки або намети, які вони тримають подалі від тіла за допомогою ручки. Солдати вішають рацію на шию та ліхтарик між ніг, аби бачити свої ноги. Командний пункт керує ними, відстежуючи їхнє переміщення за допомогою БПЛА, щоб направити їх до позиції, де вони, як очікується, розмістяться. Солдати мають із собою запаси на кілька днів і можуть – залежно від умов – отримувати постачання за допомогою БПЛА.
Цей процес проникнення виконує кілька функцій. По-перше, він діє як засіб розвідки українських позицій та перевірки їхньої міцності. По-друге, він нарощує угруповання сил поблизу українських позицій, що може порушити їхнє постачання та здатність надавати взаємну підтримку. По-третє, він залучає значні зусилля українських розвідувальних служб до пошуку території перед їхніми лініями, що дозволяє знаходити та атакувати українських пілотів і техніку.
Коли умови вважаються сприятливими – після того, як українські розвідувальні служби були порушені, їхні лінії були інфільтровані, а погода дає більшу свободу маневру – Росія відправляє групи на баггі, мотоциклах, а іноді й бронетехніку, для швидкого просування вздовж смуг українських підрозділів. Ці групи намагаються міцно триматися на захищеній місцевості, а потім використовують вогонь для запобігання контратаці. Пріоритет надається напрямкам, що з часом дозволяє Росії переміщувати свої вогні вперед, щоб вони могли прикривати шляхи постачання до сусідніх українських підрозділів, змушуючи українські лінії відступати.
Російський підхід до наступальних дій стає дедалі ефективнішим у завданні втрат українським збройним силам, але, тим не менш, він залишається неефективним. Нездатність Росії підтримувати піхоту – і, власне, відсутність інтересу до цього – означає, що Росія не використовує умови, які вона створює, і тим самим систематично недооцінює свій військовий потенціал порівняно із засобами, які вона застосовує на будь-якому напрямку. Незважаючи на значне покращення у застосуванні вогню та командуванні та управлінні (C2),
Росія дезадаптувалася під час конфлікту. Росія стає дедалі залежнішою від піхоти для досягнення прогресу, водночас систематично погіршуючи свій піхотний склад через недостатню підготовку та легковажне зневажання життя особового складу, обмежуючи накопичення досвіду та товариства в підрозділах.
Реакцію України на фрагментацію загальновійськових сил можна охарактеризувати як безжальний пріоритет засобів, зумовлений необхідністю. Після провалу наступальних операцій 2023 року Україна перейшла до затяжної оборонної позиції. Тиск на її збройні сили – враховуючи довжину фронту – та постійна перевага Росії в наборі персоналу означали, що більшість підрозділів були закріплені на лінії фронту, з обмеженою можливістю ротації військ, а отже, навчання заміни або інтеграції нового персоналу. Крім того, політичні події у Вашингтоні перервали надання військово-технічної допомоги, порушивши здатність України послідовно планувати оснащення своїх сил разом з міжнародними партнерами.
Українські інвестиції у безпілотні літальні апарати та їх використання значно зросли протягом 2024 року.
Україна запустила в масове виробництво різні бомбардувальні безпілотні літальні апарати, дрони FPV, барражувальні боєприпаси та літаючі бомби великої дальності. Далі вона впровадила безпілотні наземні системи, які дедалі частіше використовувала для логістики та поповнення запасів. У поєднанні з масштабними зусиллями щодо розширення підготовки пілотів безпілотних літальних апаратів та розгортання інфраструктури на фронті для підтримки командування, Україна перейшла від створення «армії безпілотників» до створення «стіни безпілотників». Вона створила смугу виснаження приблизно 30 км на лінії фронту, звідки може систематично атакувати російські сили.
Використання Україною безпілотних літальних апаратів було ефективним. Однак українські війська спиралися на свої переваги в операціях безпілотних літальних апаратів, аби компенсувати зростаючий дефіцит інших військових систем і, що найпроблематичніше, дефіцит військових, який послабив її оборону, тим самим дозволяючи Росії застосовувати тактику проникнення. А оскільки Україна звузила інструменти, за допомогою яких вона діє,
оперативна проблема для росіян спростилася. Росія відреагувала на адаптацію України, копіюючи тактику українських БПЛА, тим самим зменшуючи перевагу, яку Україна отримує від своїх БПЛА. Тим не менш, Україні допоміг той факт, що відповідальність за подолання стіни дронів лежить на російських військах, бо саме Росія переходить у наступ. На щастя для України, Росія не виправила зниження якості своїх сил – незважаючи на наявність для цього ресурсів – і тому не скористалася перевагою зростаючої крихкості оборони України. Деякі українські командири визнали необхідність реформування набору, навчання та використання оркестру війни, і зараз працюють над тим, аби з’ясувати, чи зможе Україна знову отримати перевагу у великому спектрі військових інструментів.
Нові концепції маневру загальновійськових сил в Україні
По-перше, щодо геометрії поля бою, українські офіцери почали коригувати своє уявлення про поле бою. Замість близької, глибокої та тильової зони, окресленої глибиною розташування сил, українські планувальники тепер говорять про «спірну зону» або «сіру зону», яка зазвичай обмежена відкритою місцевістю,
де війська знаходяться на виду та в межах якої контактують. Щоб війська продовжували боротьбу за цю зону, їх необхідно поповнювати, і таким чином відкриті ділянки, через які поповнення запасів утруднене, такі як річки або відкриті дороги, часто стають маркерами глибини. За межами спірної зони українські командири говорять про «середню зону бою», яку вони визначають як зону, з якої ворожі системи можуть впливати на спірну зону. Якщо зона боротьби зазвичай має ширину 15 км, то середня зона бою простягається приблизно до 30 км за межі зони боротьби, і саме звідти виходять на орбіти ворожі БПЛА та завдають ударів артилерійські системи. Потім є «глибина», яку українські командири окреслюють як зону, де розташовані ворожі резерви, логістичні центри, промислові цілі або системи, які не можуть впливати на зону боротьби, але можуть впливати на неї у майбутньому. Українські командири розділили свої операції із захоплення спірного сектору приблизно на сім фаз, які зазвичай охоплюють від п’яти до десяти днів операцій. Щоб захопити спірний сектор, збройні сили повинні його обстежити,
ізолювати, знешкодити ворога, закріпити свої сили, придушити їх, закрити та знищити, а потім закріпити контроль над сектором. Ці фази описані нижче.
Фаза 1: Огляд
Для успішної атаки на спірний сектор необхідно провести детальну розвідку ворожих систем, що захищають його у центральній зоні бою. Критичні цілі, які потрібно визначити, включають маршрути, якими ворог здійснює поповнення запасів та ротацію, позиції гармат, позиції протиповітряної оборони, точки запуску БПЛА та пілотів, а також засоби радіоелектронної боротьби. Значну частину цієї інформації можна зібрати за допомогою електронної розвідки та вивчення історичних даних контрбатарейної боротьби для цього району. На решту питань необхідно відповісти шляхом цілеспрямованої розвідки, тоді як загальні виявлення активності супротивника необхідно уточнити до конкретних моментів. В Україні ця детальна розвідувальна робота зазвичай проводиться за допомогою БПЛА, але для її ефективності необхідно спочатку провести бій проти ворожої розвідки, на випадок, якщо ворог зіб’є БПЛА, що проводять розвідку, та знищить їхніх операторів.
Таким чином, фаза розвідки включає систематичне виснаження ворожої розвідки над зоною боротьби, атаки насичення для придушення систем протиповітряної оборони супротивника, а потім широкі розвідувальні орбіти в середній зоні бойових дій.
Фаза 2: Ізоляція
Ізоляція цільового сектора включає два елементи. Перший – це проведення операцій «середнього удару» для виведення з ладу ключових систем підтримки. Контррозвідувальна діяльність, пов’язана з фазою розвідки, мала створити умови для переміщення артилерії на вогневі позиції. Середній удар можна розділити на дії проти двох типів цілей: м’яких та твердих. М’які цілі часто найефективніше знищуються БПЛА, оскільки об’єкт вразливий до осколків. Як варіант, 8-10 снарядів з артилерії зазвичай вважаються достатніми для гарантованого знищення таких цілей. Однак, БПЛА зазвичай не мають боєприпасів з достатньою кінетичною енергією або вибухівкою для надійного знищення важкодоступних цілей, які можуть включати сильно захищені об’єкти (такі як позиції радіоелектронної боротьби) або укріплені об’єкти, такі як пілоти БПЛА, що окопалися.
Не те, щоб БПЛА не міг нести таке корисне навантаження, а радше те, що його зростаюча вартість і розмір роблять ймовірність перехоплення високою. Натомість, артилерійські снаряди з лазерним ураженням мають необхідне корисне навантаження, енергію та затримку, а також невразливі до глушіння, що робить їх безцінними для цієї ролі.
Другим елементом фази ізоляції є відокремлення цільового сектору від поповнення запасів та ротації. Українські збройні сили досягають цього, використовуючи БПЛА для розміщення протипіхотних та протитранспортних мін, а також кальтропів, вздовж маршрутів до сектору та з нього. Дороги поцятковані кратерами від боєприпасів із затримкою спрацьовування. Це здебільшого робиться за допомогою бомбардувальних БПЛА. Потім за цим йдуть постійні місії перехоплення за допомогою безпілотних літальних апаратів, аби запобігти спробам переміщення обладнання пішки або на легких баггі. Ізоляція сектору як від вогневої підтримки в центральній зоні бою, так і від поповнення запасів/ротації створює умови для абсолютного зменшення сил противника серед захисників,
оскільки втрати більше неможливо відшкодувати. Для досягнення таких умов не потрібно забороняти будь-який рух у сектор, а просто розмістити ворога в позиції, де успішна ротація споживає стільки ж або більше ресурсів, ніж поповнює.
Фаза 3: Погіршення
Після того, як ізоляція створила умови для виснаження оборонних позицій, з’являється можливість зосередити цільове націлювання на бойові позиції супротивника всередині оспорюваного сектору. Під час попередніх фаз посилена увага розвідки та розвідки (ISR) до оспорюваного сектору мала б дозволити відстежувати переміщення особового складу супротивника і, таким чином, створювати теплову карту виявлень. Це забезпечує основу для більш детальної розвідки, щоб знаходити командні пункти, розміщені системи озброєння, пункти зберігання боєприпасів та бойові позиції. Ці цілі потім можна позначити для удару. Українські збройні сили, як правило, завдають цих ударів за допомогою FPV та бомбардувальників. Там, де ворог викопав позиції із захистом зверху, українські збройні сили використовують вибухові снаряди, детонатори із уповільненим ударом та запальні снаряди.
Фаза 4: Ліквідація
Перші три фази триватимуть від 24 до 48 годин кожна. Наступні три фази розпочинаються, коли умови сприятливі, та відбуваються швидко одна за одною. «Ліквідація» ворога зазвичай здійснюється українськими збройними силами за допомогою FPV. Багато з цих літаків-відкритих літальних апаратів (FPV) не матимуть цілей, але їхня постійна присутність має перешкодити супротивнику передислокуватися і, таким чином, керувати своїми втратами під час фази деградації. По суті, фаза фіксації заморожує оборону, аби інформація, зібрана про ворога раніше під час операції, залишалася актуальною під час штурму.
Фаза 5: Придушення
Поки ворог фіксований, атакуючі сили повинні проникнути за допомогою допоміжних засобів, аби забезпечити їм лінію видимості позицій ворога. Українські війська дійшли висновку, що це ідеально робити за допомогою зброї, встановленої на безпілотних наземних транспортних засобах (UGV), оскільки їхній безперервний вогонь, що ведеться ззовні підготовлених бойових позицій, робить їх вразливими для ударів. Ці системи повинні бути встановлені зі зміщенням від передбачуваної осі атаки,
щоб вони могли продовжувати вогонь, коли дружні сили наближаються до ворога. Вони не повинні стріляти, доки штурмові сили не будуть готові до атаки.
Фаза придушення також повинна використовувати засоби радіоелектронної боротьби та звичайну артилерію, особливо ракетну артилерію. Надзвукові ракети мають перевагу, оскільки ворог не чує їхнього наближення, тому, як тільки ворог дізнається про їхню присутність, вони створюють тривалий психологічний ефект. Використання агресивної радіоелектронної боротьби також є критично важливим до та під час залучення штурмових сил, щоб мінімізувати загрозу з боку БПЛА та додати затримку до цільового призначення супротивника. Однак таке використання радіоелектронної боротьби ускладнює ефективне використання льотних катерів, що піддаються льотному спостереженню, та інших БПЛА, оскільки воно перешкоджає їхнім частотам C2. Тому некерована артилерія стає непропорційно корисною на цьому етапі. БПЛА натомість варто використовувати для придушення вогню супротивника в середній зоні бою. Звичайна артилерія також ефективна, оскільки більші корисні навантаження,
що доставляються, можуть зруйнувати бойові позиції. Штурмові дії зазвичай розпочинаються в період теплового переходу (який погіршує контрастність тепловізійних зображень, що, у свою чергу, погіршує характеристики БПЛА, серед іншого) та, якщо можливо, під час негоди, коли характеристики як розвідувальних, так і ударних БПЛА погіршуються, але ефективність звичайної артилерії проти попередньо зареєстрованих бойових позицій – ні.
Фаза 6: Зближення та знищення
Поки ворога пригнічують, штурмові сили можуть бути спрямовані на навмисне очищення позицій супротивника. Найкраще це робити за підтримки танків та бронетранспортерів (БТР). Цінність бронетехніки в цьому контексті частково полягає у вогневій потужності, яку вони пропонують, що дозволяє їм знищувати ворога на бойових позиціях, як тільки вони викриваються. Броня, як правило, також притягує вогонь, тим самим відводячи загрози від піхоти. За відповідної модифікації броня може витримати 10–15 влучань FPV, зазнаючи при цьому пошкоджень, які можна виправити. Тим часом БТРи захищають піхоту від непрямого вогню супротивника.
Українські підрозділи зазвичай використовують комбінацію колісних та гусеничних БТРів. Колісні машини є кращими, оскільки їх необхідно збирати на певній відстані від цілі, а їхня більша швидкість зменшує видимість. Однак, місцевість часто робить пересування колісної техніки непрактичним, тому гусеничні машини залишаються в наявності в підрозділі. Після того, як штурмові підрозділи спішуються, вони повинні навмисно очищати позиції цілі за допомогою гранат. В ідеальному сценарії це проводиться за тісної підтримки техніки, щоб у разі сильного опору техніка могла придушити ворога 30-мм гарматами та знищити ворога на місці.
Фаза 7: Консолідація
Операція не завершується після захоплення позицій атакуючими силами; атакуючі сили повинні консолідуватися. Спочатку вони відновлюють свої штурмові підрозділи та замінюють їх свіжою піхотою. Ці війська повинні уникати зайняття існуючих позицій, а натомість копати нові. Обладнання та матеріали для зведення позицій з прикриттям зверху можуть бути доставлені підрозділам за допомогою БПЛА. Потім атакуючі сили можуть перейти до прикриття підходів до зони боротьби прямим вогнем,
просування оборонної інфраструктури та БПЛА. Спочатку міни, встановлені під час фази ізоляції, можуть виступати оборонним бар’єром від контратаки. Потім збройні сили можуть планувати боротьбу за наступний сектор.
Не всі українські підрозділи мають підготовку або ресурси для проведення операцій у спосіб, описаний вище. Однак результати підрозділів, здатних застосовувати цю методологію, говорять самі за себе. Українські офіцери оцінюють, що успішні атаки з використанням цих методів призводять до приблизно 5% втрат на сприятливій місцевості та 10% втрат на несприятливій місцевості – порівняно з 50% втрат у невдалих атаках, де ці методи не застосовуються. Оскільки ці операції можуть бути зупинені на будь-якому етапі за несприятливих умов, вони рідко мають високий рівень втрат.
Відносні переваги Збройних Сил України
БПЛА розвідки та забезпечення
Єдиним найбільш трансформаційним елементом ведення війни в Україні залишається здатність вести спостереження за полем бою на всіх ешелонах, з об’єднанням та аналізом даних по всіх силах. БПЛА розвідки значно різняться за формою,
дальністю та надійністю. Доступ до інформації в режимі реального часу про позиції та рух супротивника є не лише ключовим фактором для забезпечення вогню, але й критично важливим для планування маневру. Війська повинні виходити з того, що вони постійно втрачатимуть БПЛА розвідки у помірній кількості через перехоплення, і що хоча дорожчі платформи можуть продовжувати літати за несприятливих погодних умов, їхня витривалість значно знизиться за сильного вітру. Між погодними умовами та навмисним перехопленням можливо створити локальні прогалини в розвідувальному покритті супротивника. БПЛА розвідки також можуть виконувати роль комунікаційних ретрансляторів та лазерних цілевказівників для високоточних боєприпасів. Однак команди розвідки наражають себе та обладнання на вплив електромагнітного спектру і стають мішенями. Їхнє обладнання важить до 1,5 тонни, і тому вони не можуть швидко передислокуватися. Тому розміщення засобів розвідки відносно систем протиповітряної оборони та захисту є важливим фактором планування.
