У громади Вінниччини вкотре надійшли скорботні звістки. Стало відомо про загибель ще десятьох вінничан: Віталія Бевз, Валерія Гольовського, Ігоря Ковра, Сергія Боровського, Романа Коваля, Костянтина Щасливого, Сергія Антонюка, Дмитра Безпалька, Олександра Олійника та Миколи Данильченка, повідомляє I-VIN.INFO.
Вісімнадцятого грудня 2022 року Ладижин втратив захисника. Загинув Бевз Віталій Васильович, гранатометник Збройних Сил України.
Віталій народився 7 жовтня 1975 року в Ладижині в сім’ї робітників. Дуже рано залишився без батька – у 1977 році, а в юному віці – і без мами, яка померла у 1993 році. Сестра Ольга взяла на себе виховання Віталія.
Віталій відвідував дитячий садочок «Ромашка», потім навчався в Ладижинській загальноосвітній школі № 3, яку закінчив у 1990 році. Далі вступив до Вінницького професійно-технічного училища № 7 на столяра. Після отримання професійної освіти працював на підприємстві з виготовлення ферментних препаратів «Ензим».
Після закінчення строкової служби в армії Віталій отримав професію стропальника у Вінницькому обласному навчально-виробничому комбінаті.
Далі він влаштувався на завод з виготовлення залізобетонних конструкцій, працював формувальником залізобетонних виробів, верстатником деревообробних верстатів.
Потім працював в комунальному підприємстві «Ладжитлосервіс» – столяром, та в підрозділі компанії «МХП» Птахофабриці «Вінницький бройлер» – формувальником залізобетонних виробів. Мав досвід роботи за кордоном.
19 вересня 2022 року Віталій був призваний до лав Збройних Сил України, служив гранатометником. Брав участь у боях під населеними пунктами Давидів Брід та Бургунка Херсонської області, Бахмутом Донецької області.
Під час виконання бойового завдання 18 грудня 2022 року у східному районі міста Бахмут зв’язок з Віталієм обірвався. З цього часу він вважався зниклим безвісти. Пізніше стало відомо, що Віталій загинув, виконуючи свій військовий обов’язок по захисту України.
Вінницька мітниця повідомила, що на фронті втратила свого співробітника Гольовський Валерій Іванович 1979 року народження.
Валерій був старшим державним інспектором митного поста «Дністер», водій мінометного взводу механізованого батальйону,
солдат ЗСУ.
Валерій з 2006 року працював у митниці. З червня 2024 року був мобілізований та пішов на фронт. Був незламний у своїх переконаннях та щиро вірив у перемогу над ворогом. У вересні 2024 року під час бойового завдання в Донецькій області Валерій загинув, проте довгий час вважався зниклим безвісти. Вдома залишилася родина та троє дітей.
Піщанська громада втратила свого земляка 17-го січня 2026 року. У Військово-медичному центрі міста Вінниця помер військовослужбовець Збройних Сил України Ковра Ігор Олександрович, 30.01.1989 року народження.
Ігор Олександрович проходив військову службу на посаді номера обслуги відділення зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону, залишаючись вірним присязі та своєму обов’язку до останнього.
Трагічна звістка надійшла в родину переселенців, які проживають у селі Гопчиця Погребищенської громади. Від отриманих поранень 11 січня 2026 року у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону міста Запоріжжя помер Боровський Сергій Олександрович, 30 жовтня 1972 року народження.
Сергій був водієм кулеметного взводу 3 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини.
Погребищенська громада втратила мешканця з села Довжок Коваля Романа Петровича, 28 січня 1991 року.
Роман загинув 14-го жовтня 2024 року в районі населеного пункту Зелений Шлях Курської області, російської федерації в результаті штурмових дій з боку противника. Він був оператором протитанкового відділення взводу вогневої підтримки роти морської піхоти 1 батальйону морської піхоти військової частини та старшим матросом. Воїн був прийнятий на військову службу 10 лютого 2023 року.
Гайсинська громада провела в останню дорогу Героя-земляка Костянтина Щасливого.
Костянтин Петрович народився 01.07.1983 року в місті Гайсин. Навчався в загальноосвітній школі N6. Після навчався в Дніпропетровському професійно- технічному училищі і здобув кваліфікацію кухаря. Відбув строкову службу. Закінчив додатково курси перекваліфікації на електромонтера. Працював у ТОВ «ПК «Зоря Поділля» електриком. У 2015 році створив родину з коханою дружиною Тетяною.
Виховував двійко дітей: сина Євгена та донечку Олю. До повномасштабного вторгнення працював електромонтером з ремонту і обслуговування електроустаткування в місті Київ.
Завжди, попри всі виклики, був веселим, усміхненим, життєрадісним, здатним своїм світлом осяяти все довкола та повести інших за собою. Мріяв про щасливе життя поряд із рідними та коханими, будував плани на майбутнє. І як мужній чоловік, незламний Воїн, справжній люблячий Син своєї країни, Костянтин пішов захищати Батьківщину. 08 червня 2022 року, він був призваний Гайсинським РТЦК до лав ЗСУ. Службу проходив у званні молодшого сержанта, на посаді командира відділення безпілотних систем мінування інженерно – саперного взводу, інженерно – саперної роти батальйону підтримки військової частини А 1619.
Його життя обірвалося 15 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у селі Колона – Межова Синельниківського району Дніпропетровської області, внаслідок мінометного обстрілу противником. Герою назавжди 42.
Тульчин втратив свого земляка. Сумна звістка з фронту надійшла до Шпиківської громади.
Загинув Антонюк Сергій Григорович, 27 лютого 1980 року народження, житель селища Шпиків.
Призваний на військову службу за мобілізацією Тульчинським РТЦК та СП, сержант Антонюк Сергій Григорович служив гранатометником аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону.
У ході ведення бойових дій 20 вересня 2024 року, в районі населеного пункту Берестове Куп’янського району Харківської області, внаслідок активного вогневого впливу та штурмових дій противника, Сергій загинув.
Літинська селищна рада втратила свого земляка. Загинув 14-го січня 2026 року Безпалько Дмитро Миколайович – 1985 року народження.
Дмитро був старшим стрільцем-вогнеметником військової частини А0989 та жителем села Багринівці.
Дмитро Миколайович народився 30 серпня 1985 року в селі Кайтанівка Деражнянського району Хмельницької області у багатодітній родині. Навчався у Вовковинецькій загальноосвітній школі. Після її закінчення, щоб допомагати рідним, пішов працювати різноробочим.
На військову службу до лав ЗСУ був призваний Хмельницьким РТЦК та СП Хмельницької області.
За час служби Дмитро зарекомендував себе відважним воїном, надійним побратимом, людиною, яка віддано стояла на захисті держави, виконуючи свій громадянський і військовий обов’язок, обороняючи рідну землю від російського окупанта.
Та, 14 січня 2026 року, під час виконання чергового бойового завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу Дмитро Миколайович отримав поранення, несумісні з життям.
Літинська громада втратила ще одного земляка – Олійника Олександра Васильовича 1998 рік.
Воїн загинув 28-го грудня 2024 року внаслідок ударів ворожих дронів та артилерійських обстрілів противником українських позицій, в Покровському районі, Донецької області. Олександр був навідником кулеметного відділення військової частини А 4594, старшим солдатом ЗСУ.
Козятин втратив захисника Данильченка Миколу Васильовича.
Данильченко Микола Васильович народився 27 січня 1989 року в селі Старі Вороб’ї, Малинського району, Житомирської області. Разом із сестрою зростав у стінах дитячого будинку. Після випуску з дитбудинку Микола почав працювати.
Їздив на заробітки до Києва. Був зварювальником і плиточником, охоронцем і двірником.
Час від часу Микола приїздив на заробітки до Козятина. Тут він знаходив не лише роботу, а й тепло людської турботи. Зупинявся у своєї хрещеної мами, яка приймала його, як рідного сина.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Микола виїхав з Житомирщини та оселився в Козятині як внутрішньо переміщена особа.
29 серпня 2024 року був призваний до лав збройних сил України. Військовий вишкіл проходив у Миколаєві та Львові.
З 4 жовтня 2024 року Данильченко Микола Васильович - солдат з позивним «Циган» , навідник 1 – го механізованого відділення 2 – го механізованого взводу 2 – ї механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А4962 в районі населеного пункту Гірник, Покровського району, Донецької області, вважався зниклим безвісти. Пізніше стало відомо, що Микола разом з побратимом, під час виконання бойового завдання, потрапили в полон та були розстріляні.
Читайте також: Спортсмени з Вінниці представлятимуть Україну на міжнародних змаганнях ветеранів
Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.
Фото: зі сторінок громад
