Сергій Сидорін очолив пошуково-ударне угруповання. Фото: The Times
Про це пише The Times.
Українські військові, з якими спілкувалося видання, зазначили, що битва за Куп’янськ стала найуспішнішою операцією для України з моменту початку Курської операції в серпні 2024 року.
Як зазначається, у вересні минулого року, коли російські окупанти прорвали оборонні лінії і увійшли в Куп’янськ, було таємно створено пошуково-ударне угруповання під командуванням полковника Сергія Сидоріна.
Сидорін розповів, що тільки його група в битві за Куп’янськ вбило або поранило щонайменше 1500 окупантів, а на кожну українську втрату припадало десять убитих ворогів. За його словами, зараз в ізольованих укриттях у місті залишаються близько 50 росіян.
Українська тактикаРосійські військові підбиралися до Куп’янська покинутим газопроводом і заходили в тил українських військ. До середини вересня по місту розосередилося кілька сотень ворожих солдатів, і ситуація ставала критичною, згадує Сидорін.
Україна могла повністю втратити контроль над містом, що забезпечило б Росії плацдарм через річку Оскіл і нову лінію постачання для підтримки військ на Донбасі.
Українські захисники поступалися росіянам у чисельності та озброєнні і не могли чекати на підкріплення, йдеться у статті.
21 вересня Сидоріну дали лише три дні, щоб сформувати ударне угруповання з підрозділів нового 2-го корпусу «Хартія», які на той момент ще не були залучені до бойових дій. «Вони всі були незнайомі між собою. Це був повний хаос», — згадує він.
Проти них стояли російська механізована бригада та два мотострілецькі полки. За чисельністю його сили не могли їх переважити. Тож замість цього було вирішено адаптувати й удосконалити тактику проникнення, яку застосовував противник.
Штурмове угруповання поділили на малі підрозділи приблизно по вісім піхотинців у кожному, які рухалися в різних напрямках, щоб дезорієнтувати росіян. «Ми вирішили проводити штурмові дії одночасно в усіх напрямках. Не відкрито, а приховано. І там, де мали успіх, — розвивали його», — пояснив Сидорін.
Вони попросили OSINT-аналітиків, які публікують карти війни в режимі реального часу, не оновлювати інформацію про позиції українських військ на куп’янському напрямку, а також закрили район для журналістів.
Росіяни не могли зрозуміти, у чому полягає справжня мета операції, аж поки не стало запізно.
«Підрозділи постійно просувалися вперед, вперед і вперед, не втягуючись у великі, серйозні бої, — розповів Сидорін. — Якщо ми виявляли противника, то здебільшого намагалися знищувати його за допомогою БПЛА, тоді як піхота рухалася далі й перерізала логістичні маршрути ворога».
Переломний момент
Атаки збіглися з падінням температури, повенями та густим низьким туманом, який перешкоджав російській розвідці.
Перші українські підрозділи штурмом пройшли через село Кіндрашівка 9 жовтня, а через два дні розгромили російські позиції в Радьківці. До 21 жовтня вони вийшли до берегів Осколу на північ від Куп'янська, перерізавши логістику російським військам на заході та півдні.
22 жовтня бійці штурмової роти 13-ї бригади «Хартія», якою командує Зануда, вирушили на підкріплення до тих, хто напередодні досягнув Оскола. Атаки здійснювали пішки, захисники проходили по 19 км на день у повному спорядженні.
«Ми просувалися поетапно. Ударна група з двох-трьох осіб входить, зачищає невелику ділянку.
Потім іде піхота, зміцнює позиції, вибудовує оборону. Штурмовики відступають, відпочивають і знову стають до роботи», — розповів Зануда.
Незабаром рота вступила в інтенсивний бій із російськими військами, які закріпилися в лісосмузі, що затримало їхній наступ на тиждень. Один зі штурмовиків, 28-річний Студент за наступні тижні знищив дев’ятьох російських солдатів, зачистивши три ворожі позиції.
Протягом листопада рота вела запеклі бої й зрештою разом із батальйоном вийшла до Осколу, після чого розвернулася у напрямку самого Куп’янська. За словами Зануди, його бійці готувалися до штурму конкретних будівель і мали потужну підтримку дронів та артилерії.
«Хлопці не заходили навмання, — сказав він. — Кожну будівлю фотографували з усіх боків: де які вікна, де підвали, де які двері. Вони максимально знаходили плани цих будівель, щоб ми розуміли внутрішнє планування».
Батальйон заявляє про 433 підтверджені ліквідації за час операції, хоча й сам зазнав втрат, зазначив Зануда. «Я воюю з 2022 року і вже втратив багатьох близьких. Рік тому я міг горювати тиждень-два, але тепер не маю на це права.
Тепер я просто повністю занурююся в роботу».
До грудня російські війська почали відчувати гостру нестачу постачання та боєприпасів. Українці, ведучи спостереження з дронів, виявили й підірвали низку отворів у газопроводі, яким росіяни користувалися для проникнення на їхні позиції. Інші підрозділи приєдналися до пошуково-ударної групи, здійснивши охоплення з двох боків і контратаку на південний захід Куп’янська, тоді як корпус «Хартія» тиснув із півночі.
Лейтенант Апаче з 425-го штурмового полку Скала розповів, що Сили оборони фактично затиснули супротивника настільки, що йому нікуди відступати. «Або ми всіх їх знищимо, або вони здадуться, тому що у них немає іншого вибору», — заявив він.
Ганьба Путіна
Як йдеться у статті, ще станом на 20 листопада російське командування, схоже, не усвідомлювало, що відбувається у Куп’янську.
Того дня начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов доповів Путіну, що його війська «звільнили» Куп’янськ і «продовжують знищувати підрозділи Збройних сил України, оточені на лівому березі Осколу». Хоча ЗСУ ці заяви заперечували, вони й надалі не розкривали реальної картини на полі бою.
2 грудня президент Путін оголосив, що Росія встановила повний контроль над містом, очевидно не усвідомлюючи, що його війська там уже були приречені. Десять днів по тому з’явився Зеленський, і OSINT-аналітикам нарешті дозволили оприлюднити те, що вони й так знали: раптово великі ділянки звільненої території на карті українського проєкту DeepState були позначені синім кольором.
«Тактика, якої мене вчили у військовому інституті 15 років тому, тут, у сучасній війні, не спрацює. Ми не можемо вибудувати стандартну лінію оборони. Ми створюємо безліч позицій по три-чотири людини, які не вишикувані в лінію, а скоріше нагадують шахову дошку», — зауважив полковник Сидорін.
