Боєць 129-ї окремої механізованої бригади з позивним "Фрукт" провів на позиціях під Вовчанськом, за який тривають бої з травня 2024 року, понад пів року. Його побратим "Малий" пробув трохи менше — чотири місяці без одного дня. За цей час бійці вивчили розклад російських штурмів. "Спочатку зайшла російська розвідка, а потім — штурмовики""Фрукт" родом із Кривого Рогу. Він провів на позиціях шість місяців і 13 днів: зайшов на позицію 10 серпня, а вийшов — 23 лютого, розказав боєць Суспільному.
"Довго не міняли, бо через якийсь час було оточення, і вже вийти не могли нормально, тому тримали оборону. У нас мінометка працювала, якісь скиди. А потім вже почався "рок-н-рол": почалося більше скидів, з'явилися FPV, які не тільки за машинами ганялися, але й почали розбирати позицію. А потім жива маса вже пішла штурмувати: спочатку зайшла російська розвідка, а потім — штурмовики", — розказує боєць.
"Фрукта" мобілізували півтора року тому. До служби у 129-й бригаді він був у ППО, а згодом захисника перевели в піхоту.
Під час одного зі штурмів російські війська розбили "коридор" до позиції й поряд утворилася "кімнатка",
каже "Фрукт" — після штурму троє росіян залишилися в ній. Росіяни просили по рації гранати у свого підрозділу й до них прилетів дрон.
Коли їм прилетів FPV і приніс якийсь подарунок, вони почали сперечатися: «Що відбувається? Я не піду за посилкою. Хто піде?». Я до «Малого» кажу: «Готуй гранати, зараз буде». Їм почав прилітати FPV, скидати їхню провізію чи забезпечення. У нас було шість брусків тротилу. «Малий» почав прив'язувати їх до гранат, щоб спробувати, як воно буде. І стали набагато веселіше ці гранатки вибухати.Тоді росіянам заблокували вихід із бліндажа. Військові РФ попросили своїх доставити їм міну за допомогою безпілотника, щоби пробити завали — боєприпас впав поруч із бліндажем.
"«Малий» пішов, забрав її. І потім через п'ять днів ми по команді в дірочку закинули цю міну, щоб вони більше там не кашляли, не сопіли і нікого не чекали. Те, що їм принесли, вони отримали своє, забрали", — розповів боєць.
"Для мене краще, коли ти знаєш, що завтра буде штурм"Боєць із позивним "Малий" родом із Володимира на Волині. Боєць розповів, що на першу позицію потрапив 24 жовтня 2025 року,
а за чотири дні його перевели на іншу. Під Вовчанськом військовий провів чотири місяці.
"У нас було тихенько, спокійно. Час від часу був контакт. Росіяни швидко зупинялися. Це був не бій, вони просто мимохідь проходили десь — "заблукавші ліснички". Їх просто «прибрали» і все — далі пішов відпочивати"ʼ, — розповідає "Малий".
За його словами, щоденні штурми росіян почалися наприкінці січня — тоді військовий перейшов на нову, третю позицію.
22 січня о девʼятій ранку розпочався перший штурм. Я саме здав чергування, мене поміняв мій побратим. Я тільки зайшов у бліндаж і почув чергу. Ми одразу вибігли. Черговий сказав, що є контакт, у нас повна бойова готовність. Ми позаймали позиції, бо в нас було небагато людей. Було двоє росіян. Вони відкрили вогонь, почали кричати: "Ми свої, ми росіяни", бо, мабуть, думали, що це вже їхня позиція. Ми їм нічого не відповідали. Просто вели вогонь у їхній бік.Росіяни штурмували українські позиції двічі на день: вранці та після обіду, каже "Фрукт". Його побратим додає, що почувався спокійніше, коли знав приблизний час атак.
"Для мене краще,
коли ти знаєш, що завтра буде штурм. А коли ти в очікуванні — тривожніше. Коли ти знаєш, що завтра вони прийдуть, просто збираєшся із силами. Мені було легше, якщо я вже знав, що завтра близько дев'ятої ранку росіяни можуть прийти з хвилини на хвилину", — каже "Малий".
Вони (росіяни, — ред.) приходять штурмувати тебе, і ти живеш від ранку до вечора. Один день — дожив. Слава Богу, вночі жодної атаки не було. Якось пережити день треба, а там вже можна посміхатися, жартувати й не кричати один на одного. Всі знову стають друзями, веселими, і все класно. Зранку посварилися — ввечері всі обійнялися. "Було три FPV, щоби повністю завалити вхід"За словами "Фрукта", найстрашнішими були атаки FPV-дронів, бо передбачити, куди він летітиме, було неможливо. Такі безпілотники декілька разів руйнували вхід у бліндаж, пригадує військовий.
Коли ми розбирали наш останній вхід, ми вже знали, що це таке (FPV — ред.), бо до цього вже один вхід теж розбили. Там було три FPV, щоби повністю завалити вхід: спочатку вони розбивають двері, ставиш нові двері — вони їх знову розбивають до тих пір,
поки не побачать, що там нічого не відбувається. Останній вхід — сім FPV було вже. У нас вже були заготовлені двері. Ми вже знали, звідки піти зняти, де дошки лежать, де сітка. Перший (дрон, — ред.) — двері, другий — двері, сітка, дошки. І поки все не завалило брусом, який на стінах у нас був, і піском, вони від того входу не відчепилися."Малий" розказує, що одного дня російський FPV-дрон переслідував його, коли боєць закріплював на вулиці дріт для звʼязку.
"Я пішов вішати «павука» — це дріт такий, який випускається з окопної системи, вішається на дерево і прикручується до рації, щоб зв'язок був. Залишалося мені загнути один цвях — це секундна справа. Я чую, що російський FPV вже дихає мені в спину. Я починаю бігти лише в капцях і броніку. Тут, дякувати Богу, вже починалася окопна система. Я різко повернув у окопну систему — і під сітку", — каже захисник.
"Вовки лякають більше за росіян"Зі слів "Малого", бійці не брали в полон росіян і не намагалися розмовляти з ними: "Нам самим тяжко вийти, а ще й везти вантаж. Але у нас і не було таких можливостей".
Коли нас виводили з позицій,
дружні (українські військові, — ред.) вели полоненого. Я запитав: «Чого ти сюди прийшов?» — «Та я не знав, що тут таке». Він знав п'ять точок зі скупченням росіян, тому його взяли в полон. Він нам розказував свою історію: прилетіла FPV, принесла йому дві пачки галетів, дві пачки чаю і одну кашу — 300 грамів на двох. Каже: дали поїсти, а потім прилетів один FPV, другий — і склалася хата, забули про нас. І каже: «Як після такого воювати?». Але росіянину вірити — себе не поважати. Щоб жити, він буде говорити все, що завгодно.У лісі біля позицій жили вовки, каже "Фрукт": тварини підходили до бліндажа. Був випадок, коли вовк забіг до входу: тоді його помітив черговий.
Сидить людина на чергуванні, а ми сидимо вдвох у бліндажі. Раптом ми чуємо якийсь крик, а черговий у нас дуже спокійний. Вибігаємо туди: «Що трапилося?», а черговий каже: «Та нічого. Я сидів, дивився у тепловізор. Глянув в темне місце, в коридор, а там вовк забіг. Я на нього накричав, а він і втік». Мені б треба було вже спіднє прати, я б не витримав цього вовка. А він каже: «Та я просто до 18 років у лісі жив.
Що мені той вовк?»."Вовки лякають більше за росіян. А лисиці красиві. Вони можуть бути скаженими, тому ми і не намагалися якось подружитися з ними", — додає військовий.
"Фрукт" також пригадує, що на позиціях бійці підгодовували кішок — для них поставили тарілки й окремо готували їжу.
"Нас рятували грілочки": військові — про побут на позиціїУ бліндажі жило шестеро бійців. Спершу військові перебували по троє на двох позиціях, а пізніше поселилися на одній.
"Поки хлопці стоять на чергуванні, ти прийшов, бутерброди нагрів кожному, заніс і можна трохи прилягти, щоб спина відпочила. Другий побратим прийшов, каву заварив, так само всім приніс", — розповідає "Малий".
Із його слів, побратими передавали їм їжу дронами — скидали каші та консерви.
"«Мівіну» ми мало готували, бо вода була на вагу золота. Сніг топили на свічках. Підпалив, у відро закинув, топиться. Назбирали води і варили супи", — каже "Малий".
Зі слів "Малого", в бліндажі зазвичай було тепло. Військові обігрівали його окопними свічками та буржуйкою. На чергуваннях бійці користувалися грілками, додає його побратим.
"Нас рятували грілочки. Грілочки — це прекрасно. Їх було вдосталь, більше, ніж потрібно. Вони нас і рятували", — розказує "Фрукт".
На позиціях у бійців був літній душ. Користувалися й одноразовими душами, а взимку — вологими серветками. Помитися вдалося вже після повернення з позицій, бо води в бліндажі вистачало тільки для того, щоби пити, говорить "Фрукт".
"Прийшли, помилися. Вода — це класно. Там (на позиції, — ред.) водичку тільки пити, а щоби руки мити — це вже задоволення. Вологі серветки — це, мабуть, найголовніша наша зброя і порятунок одночасно", — розповів захисник.
"Проведений разом час нас зблизив"Після виходу з позицій найперше хотілося зʼїсти свіжий банан, каже "Фрукт". Його побратим за першої змоги під'єднався до Starlink, подзвонив до мами й дружини і розказав, що виходить. Боєць додає — нині говорить із рідними щоразу, коли має змогу.
Обидва військові кажуть, що планують провести відпустку вдома, зі своїми рідними.
"Додому поїду. Два тижні, 15 днів. Я з Кривого Рогу — давно не бачив червоних собак, треба їх побачити. Подихати цим червоним пилом.
Тут щось сосни занадто свіжі для криворіжця", — сміється "Фрукт".
"Мало (днів для відпустки — ред.), але що зробиш? Треба служити. Хотілося б більше, але якщо кожен буде так надовго їздити… Людей мало. Дякувати, що хоч два тижні є", — додає "Малий".
Проведений разом час нас зблизив, я думаю. Бо моє життя залежить від його, а його — від мого. Так, були моменти, коли ми сварилися. Але ввечері настає вечір: це все забувається, бо ти був на адреналіні, на нервах. "Це обʼєктивні фактори": начальник штабу 129-ї ОМБр — про час, який бійці провели на позиціяхОдна з причин, чому військових не вдалося вивести з позицій раніше, — нестача піхоти, каже начальник штабу 129-ї окремої важкої механізованої бригади Артем Шишак.
"Це об'єктивні фактори. Можливо, десь недостатня кількість піхоти. Ми звернули не туди від початку, коли стояли черги: на початку ( повномасштабного вторгнення — ред.) було дуже важко потрапити у Сили оборони, багато кому відмовляли. Зараз не знаю, чому у людей таке ставлення: якщо вони підуть до Сил оборони, то вони там одразу десь загинуть, зникнуть безвісти і так далі",
— каже Артем Шишак.
За його словами, ще одним фактором є сама складність проведення ротації. Цей процес небезпечний через активність російських FPV-дронів та артилерії, додає Шишак.
Я хлопцям пояснював: краще просидити на позиціях певний проміжок часу, а потім зробити одну ротацію, ніж це робити частіше і таким чином себе піддавати ризику, бути пораненим. Можна одне сказати: хлопці дуже добре себе проявили в тому плані, що вони не скаржилися: "Ой, коли нас поміняють? Ой, коли ротація?" Вони всі розуміють, яка ситуація складається, який максимум треба для цього прикласти."Кожному би хотілося щотижня, як мінімум, робити якусь ротацію, відпочивати, але, на жаль, в кількісному показнику росіяни нас переважають. Я не кажу про якість — якість у нас набагато вищого рівня, ніж у росіян. Тому в цьому плані, я думаю, що один наш піхотинець — це величина", — розповідає начальник штабу 129-ї ОМБр.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
