У громади Вінниччини безупинно надходять трагічні звістки. Стало відомо про загибель ще 14-и відважних вінничан: Олександра Понько, Віктора Дмитрашика, Олексія Костюка, Віталія Чорного, Владислава Харкова, Михайла Соловка, Олександра Кушти, Юрія Кравченка, Вадима Попелема, Сергія Назарука, Володимира Кривого, Олександра Назаревича, Сергія Чорного та Івана Стукалова, повідомляє I-VIN.INFO.
Шаргородська земля втратила на війні Захисника України, військовослужбовця Понька Олександра Миколайовича.
Олександр Миколайович народився в місті Шаргород 26 липня 1980 року. Там зростав, навчався, був опорою для матері Людмили Василівни та підтримкою для сестри Світлани. Одружився із дівчиною Зоєю.
В час воєнних дій Олександр перебував за кордоном. Проте повернувшись, у червні 2025 року став до лав Збройних Сил України, щоб захистити своїх рідних від ворога. У званні матроса служив оператором безпілотних літальних апаратів відділення безпілотних авіаційних комплексів.
25 березня 2026 року, під час виконання бойового завдання, воїн загинув в районі населеного пункту Олексіївка Дніпропетровської області.
Ямпільську громаду знову сколихнула трагічна звістка.
«На Щиті» повертається уродженець громади – Дмитрашик Віктор Вікторович, 1996 року народження.
Дмитрашик Віктор – молодший сержант ЗСУ, командир штурмового відділення однієї із військових частин.
Загинув військовослужбовець 21 січня 2025 року поблизу населеного пункту Дар’їно Курської області рф, під час виконання завдань, пов’язаних із захистом України, вірний військовій присязі та українському народові. З того часу числився безвісти зниклим, тепер – загибель офіційно підтверджено.
Підтвердилася загибель захисника України з села Уладівське Олексія Костюка.
Народився Олексій Костюк 10 червня 1987 року. Після закінчення місцевої школи, навчався у Харківському технічному університеті залізничного транспорту, де здобув спеціальність інженера за кваліфікацією «Залізничні колії і транспортні споруди». Після закінчення вузу працював у Києві за обраною спеціальністю.
На початку повномасштабної війни Олексій проживав у Канаді, мав престижну роботу. Як справжній патріот, не вагаючись, він залишив престижну Канаду та повернувся в Україну.
Дев’ятого квітня 2022 року Олексій Костюк звернувся у ТЦК і добровільно мобілізувався у Збройні Сили України. Протягом 2022-2024 років пройшов перепідготовку та розпочав військову службу у 184-му Навчальному центрі ЗС України.
Починаючи з травня 2024 року, був переведений у 67 окрему механізовану бригаду (ОМБР) у перший штурмовий батальйон, який брав активну участь у боях на території Донецької області поблизу міста Лиман.
Протягом усього періоду служби добровільно віддавав все грошове забезпечення (посадовий оклад та бойові виплати) на потреби ЗСУ та лікування побратимів. Батьки просили, щоб залишив собі кошти на повернення в Канаду але він говорив, що заробить після війни і тоді поїде.
За останній період військової служби неодноразово виконував бойові завдання у Курській області. Три рази заходив добровільно в Курськ, це був четвертий раз. Офіційне повідомлення «Зник безвісті», а зі слів побратимів під час виконання чергового бойового завдання 5 січня 2025 року, Олексій прикриваючи своїх побратимів вогневою підтримкою з кулемета, загинув у нерівному бою з російським агресором.
У Героя залишилися батьки та сестра.
Підтвердився факт загибелі молодшого лейтенанта Віталія Чорного, який з листопада 2023 року вважався безвісти зниклим.
Віталій Чорний народився 27 грудня 1986 року у Калинівці. Доля подарувала родині Чорних двох близнюків Віталія та Валерія. Хлопчики та їх старший брат зростали трудолюбивими та добрими.
З малечку допомагали батькам по господарству та по дому. Віталій любив куховарити, тішив рідних своїми смачними стравами та навіть пік торти.
Навчався Віталій Чорний у загальноосвітній школі №1 Калинівки, потім – у Калинівському технологічному технікумі, де здобув фах електрика.
Вищу освіту юнак здобував заочно у Київському інституті технологій та дизайну. Працював головним інженером на Калинівському ремонтно-механічному заводі. Потім – електриком на Писарівській сонячній електростанції.
До війська Віталія мобілізували наприкінці 2022 року. Після навчання військовослужбовець отримав звання молодшого лейтенанта та був призначений командиром взводу.
Офіцер мужньо боронив рідну землю від окупантів. У листопаді 2023 року родина отримала сповіщення про те,
що Віталій Чорний зник безвісти на Запоріжжі. У загиблого Героя залишилися батько та два брати.
Судово-медична експертиза ідентифікувала тіло та підтвердила факт загибелі військовослужбовця з села Сальник Владислава Харкова.
Владислав Харков народився 12 серпня 1994 року у м.Калинівка. Усе його дитинство та шкільні роки пройшли у селі Сальник, де він закінчив місцеву школу. Після навчання пішов відразу працювати. Разом із батьком працював на будівництві. Був завжди веселим та з почуттям гумору.
У 2015 році Владислав створив власну сім’ю, а в 2016 році у молодої родини на світ з’явилася донечка.
До війська Владислава мобілізували у травні 2025 року. А через кілька місяців його життя обірвалося від смертельного поранення внаслідок мінометного обстрілу на Донеччині.
У загиблого Героя залишилися батьки, дружина, донька, бабуся та дідусь.
Від важкої хвороби в Інституті загальної та невідкладної хірургії у Харкові передчасно обірвалося життя головного сержанта Михайла Соловка.
Михайло Соловко народився 16 листопада 1979 року у селі Сальник. Після закінчення місцевої школи продовжив навчання у Калинівському технологічному технікумі,
де здобув професію механіка.
Строкову службу Михайло проходив у Хмельницькому. Саме там він вирішив пов’язати своє життя із армією та двадцять шість років прослужив у Збройних силах України.
За словами рідних, Михайло Соловко був щирим, добрим, трудолюбивим, не любив брехні та фальшу. Чоловік цінував свою родину, дітей.
Життя військовослужбовця передчасно обірвалося на Харківщині. У Героя залишилися батьки, дружина, два сина, онучка та брат.
Двадцять шостого березня на Донеччині загинув житель села Лісова Лисіївка Олександр Кушта.
Олександр Кушта народився 8 лютого 1978 року в с.Лісова Лисіївка. Тут пройшли його дитинство та шкільні роки. Після закінчення місцевої школи, навчався на водія в Гущинецькому ВПУ №32. До війни працював різноробом.
Був доброю та чуйною людиною, гарним батьком та чоловіком.
Восени 2025 року чоловіка мобілізували до війська. Олександр мужньо захищав рідну землю та загинув за цілісність та незалежність України.
У Героя залишилися дружина, донька та син.
Вінниця 1 квітня попрощалася з воїнами Юрієм Кравченком і Вадимом Попелем.
Юрій Кравченко та Вадим Попель долучилися до захисту України у різний час,
але воювати в одній бригаді – 120-й ОБр ТрО. Полягли оборонці на Покровському напрямку у 2024 році.
Юрій Кравченко долучився до оборони Батьківщини від російських окупантів взимку 2024 року. Пройшов навчання, де опанував нову для себе військову спеціальність стрільця. Воював на Донеччині у складі стрілецького взводу 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. Життя воїна обірвалося того ж року 17 жовтня у бою поблизу міста Гірник Покровського району. Йому було 49 років.
Зі слів рідних, вони півтора року жили надією і вірою в те, що сталася помилка, що одного дня Юрій все ж повернеться додому. Але не судилося.
Юрій Кравченко народився у Писарівці 19 квітня 1975 року. З-поміж трьох дітей у сім’ї він був найменшим. Здавалося б – улюбленець долі, проте саме вона завдала найважчого удару. Семирічним малюком він залишився без матері. Згорьованому батькові з його вихованням допомагали брат, який взяв на себе більшу частину обов’язків, і сестра. Після закінчення 8 класів місцевої школи Юрій опанував дві спеціальності – кравця верхнього одягу та фотографа у Вінницькому професійно-технічному училищі №15.
А згодом здобув вищу освіту у Вінницькому торговельно-економічному інституті КНТЕУ за спеціальністю «Менеджер організацій». Працював фотографом у фірмі «Світло і тінь», телеоператором у ПП «Творче об’єднання «СВ»», менеджером мережі салонів-магазинів «Гардинія». Разом із дружиною плекав двох синів, яким зараз 17 і 15 років.
Вадим Попель став на захист Батьківщини у найважчий для країни час. З першого дня повномасштабного російського вторгнення він добровольцем долучився до лав ЗСУ. Був гранатометником 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони, брав участь у боях на Донеччині. За сумлінне виконання військових завдань нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України». Загинув воїн 5 березня 2024 року поблизу села Тоненьке Покровського району. Йому назавжди залишилося 38 років.
Народився Вадим Попель 3 березня 1986 року у Вінниці. Після закінчення загальноосвітньої школи №21 опанував спеціальність оператора з обробки інформації та програмного забезпечення у Вінницькому професійному коледжі цифрових технологій та підприємництва. Здебільшого працював сам на себе,
виконуючи проєкти на замовлення. Був батьком двох дітей.
Захищаючи Україну, 29 березня 2026 року, загинув земляк Тульчинської громади – солдат Назарук Сергій Валерійович, 23 червня 1991 року народження.
Сергій проходив військову службу на посаді майстра відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів самохідного артилерійського дивізіону.
Загинув воїн у районі населеного пункту Федорівське Синельниківського району Дніпропетровської області внаслідок артилерійського обстрілу з боку ворога.
Страшна звістка сколихнула Барську громаду.
Під виїзду на бойове завдання, 31 березня 2026 року, загинуло четверо відважних воїнів.
Навіки в строю небесної варти:
Лейтенант Володимир Кривий (31 рік, житель с. Мигалівці). Командир роти, чиє серце зупинилося на самому злеті. Професійний військовий, який ще з 2016 року пов’язав свою долю із захистом України.
Старший сержант Олександр Назаревич (34 роки, житель м. Бар). Командир взводу, який десять років вірно тримав присягу.
Старший солдат Сергій Чорний (38 років, житель с. Окладне). Досвідчений воїн, який присвятив армії майже два десятиліття, підписавши контракт ще у 2007-му.
Старший солдат Іван Стукалов (30 років, житель с. Войнашівка). Наймолодший з екіпажу, який став на захист Батьківщини у лютому 2022-го.
Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.
Фото: зі сторінок громад
