Історію Володимира Мірчука яка розвивається синхронно з технологічними проривами війни, розповіла "Українська правда".
Володимир Мірчук родом із міста Калуш, що на Івано-Франківщині. Навчався в гімназії, потім вступив до Тернопільської академії народного господарства на економіку і підприємництво. Після двох років навчання за програмою обміну потрапив до Дрезденського технічного університету. Згодом пройшов великий конкурс — 32 абітурієнти на місце — і вступив до найпрестижнішого вишу Німеччини в галузі економіки — Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана. Отримавши диплом, Володимир повернувся в Україну. Працював у Калуші у великій міжнародній виробничій компанії. Врешті відкрив у Франківську власну справу — деревообробну компанію на 60 людей, що виробляла меблеві фасади й заготовки. Багато подорожував — встиг відвідати 38 країн. І постійно шукав екстремальні пригоди.
Повномасштабна війна, каже Мірчук, застала його в розквіті бізнесу та сил. На 2022-ий рік він мав викуплені слоти, щоб переплисти Босфор, подолати пів "Айронмена".
"Але всі свої "Айронмени" я бігав уже під Гуляйполем", — усміхається комполку.
24 лютого 2022-го Володимир прокинувся в Івано-Франківську від вибухів. Того ж або наступного дня — точно він уже не пам'ятає — Мірчук стояв у черзі до одного з франківських ТЦК. Записався до 102-ої бригади ТрО. За два місяці він у складі протитанкового взводу вирушив під Гуляйполе.
У травні 2022-го військові отримали від волонтерів перший дрон — маленький Anafi.
"Ми підняли його — все настільки класно було видно, просто "бомба", — каже Мірчук. — Далі був "Аутель", потім отримали "Мавіки 3" і вже ними робили розвідку. Тоді, коли я вперше відчув, що він може, як можна приблизити — наче Бога побачив. Напевно, "Мавік" — досі мій улюблений дрон — майже досконалий виріб". Володимир став першим оператором БпЛА у своїй роті й одним із перших у батальйоні.
У липні Володимир з побратимами пережили бойове хрещення — росіяни прицільно обстріляли посадку, звідки вони запускали "Мавіки", мінометом.
"Ми робили кілька вильотів і маніпуляції з картами пам'яті, — розповідає військовий. — І тут чуємо вихід міни, що летить прямо в нашу посадку і валить по ній. Було страшно — дуже небезпечно і близько".
Після закінчення офіцерськиї курсів у військовій академії Одеси Володимир Мірчук отримав звання молодшого лейтенанта і як командир взводу рушив у розвідроту 38-ої бригади морської піхоти на Донеччину.
У вересні 2023-го на Володимир Мірчука з побратимами чекало нове випробування. Морпіхи рушили на Херсонщину. Бійці готувалися до форсування Дніпра.Там утримували плацдарм до осені 2024-го.
Згодом морпіхи виїхали на оборону Мирнограда. У 38-ій бригаді вже створили батальйон безпілотних систем, Володимир Мірчук очолив роту FPV, що працювала у зв'язці з ротою розвідувальних БпЛА.
Бійці розбудували велику лабораторію, в якій розвивали та модернізовували FPV. Розподілили ролі: частина майстерні займалася R&D (Research and Development) — пошуком нових рішень або їхньою адаптацією; інша — підготовкою дронів до бою: їх відтестовували, перевіряли, підписували, складали і пакували для передачі на позицію.
Наприкінці 2024-го у них з'явилися перші дрони на оптоволокні. А в березні 2025-го Мірчук перейшов у 35-ту бригаду морської піхоти заступником комбата безпілотних систем.
Тоді бригада воювала на Новопавлівському напрямку. Бійці розвинули вже п'ять дронових майстерень: дві для FPV (одна — R&D, інша — підготовка), по одній — на бомбери, "Мавіки" і НРК. Саме останні і стали контрзасобом проти "оптоволокна" та дозволили відновити логістику — навіть попри те, що ворог влаштував полювання на "роботів".
"Ми почали з нуля займатися НРК — розповідає Мірчук. — Але вже за два місяці зробили достатньо великий прогрес, щоночі здійснювали по 4–5 місій. Причому там була складна логістика, бо ворог знищував ці НРК. Для батальйону ми доставляли 31%, а 69% — іншим підрозділам своєї бригади і сусіднім. З ремонтно-відновлювальним батальйоном почали робити свої НРК. Вони виробляли корпус, ми докручували колеса, ставили свою електрику, й воно їхало".
У вересні 2025-го Володимир перейшов до "Хартії" та очолив новостворений батальйон безпілотних систем "Лава". Тут йому дали новий позивний, що ілюструє його бойовий шлях — "Морпіх".
"Ми займаємося лише безпілотними і роботизованими технологіями — в розвідці, вогневому ураженні, логістиці, інженерних роботах. Усі наші засоби так чи інакше безпілотні. Я вважаю, що наступна війна радикально відрізнятиметься від цієї. Бо дрони, технології, ШІ розвиваються настільки швидко, що передбачити, що буде завтра, практично неможливо. Але це точно буде війна дронів. Нехай воно фантастично зараз виглядає" — каже "Морпіх".
Найважче на полі бою, каже Володимир, — втрачати побратимів. А найбільше з цивільного життя йому не вистачає вільного часу та екстремальних хобі: як-то фрірайду в горах, швидкісних спусків із Говерли на лижах.
Родина Мірчука зараз на заході країни, подеколи вони бачаться.
"У мене дуже класична сім'я: дружина, дитина, собака і я, — усміхається "Морпіх". Власного бізнесу, каже Володимир, вже практично немає, а те, що залишилося, жевріє. Чимало його співробітників долучилися до війська: дехто загинув, частина — в полоні, інші — глибоко травмовані.
Плану на після війни у нього немає:
"По-перше, не думаю, що все швидко закінчиться, бо ще дві сторони не досягли апогею. По-друге, треба і щось відбивати буде. І третє — можливо, якщо військо далі реформуватиметься, я продовжу службу. Ми тут вже довго, в нас є досвід. І шкода, якщо ми це залишимо і підемо, умовно, рибу ловити". Любов до технологій, яка викристалізувалася у Володимира ще під час керування виробничим бізнесом, у війську лише зміцніла. Та стимулює його служити далі. Постійний розвиток технологій та інновацій надихає його.
"Я дуже вірю в Україну, вірю в технології неймовірно, — запевняє комполку. — Загалом технології — це єдине, що може нам допомогти в осяжному майбутньому. І те, що може стримувати ворога, якщо він, звісно, в якийсь момент не заспокоїться. Думаю, якою б болючою не була ця війна, але, якщо ми вже тут, нам треба максимально досягати. І цю перевагу, драйв технологічний втримати і після війни". На питання про глобальну мрію Мірчук відповідає, що буде щасливий, якщо Україна вийде з цієї війни з космічною програмою і зможе відправити на орбіту супутник.
А щодо персональної мрії — був би щасливий повернутися до тріатлону:
"Не знаю, чи подолаю цілий "Айронмен", але половину хотів би пробігти, пропливти Босфор або щось таке. Тобто повернутися до мрій, які ставив собі ще до війни". Детальніше читайте у публікації "Морпіх", "Професор", фанат технологій. Історія Володимира Мірчука – командира хартійського полку "Лава", що кошмарить росіян "роботами".
Нагадаємо, 24 серпня 2024 року, у День Незалежності України, на Софійській площі у Києві Президент України Володимир Зеленський вручив військовослужбовцю Володимиру Мірчуку орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня.
У вересні 2024 року Володимира Мірчука відзначили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
