Під час останньої розмови 1 березня 2022 року він дивився з вікна магазину, як горить міст і в місто заходить колона окупантів. Сховатися чи втекти він не встиг. Ім'я загиблого охоронця довгий час залишалося невідомим. Встановити його вдалося завдяки випадку.
Історію того, чиє ім’я чотири роки було у забутті, розповідає Район.Баштанка.
Пошуки, які тривали чотири роки Троє мирних жителів загинули в один день – 1 березня 2022 року. Про двох – Віктора Івасика та Ростислава Сливяка було відомо від початку. Ім'я третього, розстріляного окупантами впритул у супермаркеті, – довгий час залишалося невідомим. Знали лише, що цей чоловік був немісцевий, охороняв магазин та, ймовірно, його звали Володимир.
Інформацію про загиблого охоронця та його рідних шукала виконувачка обов’язків директора Баштанського краєзнавчого музею Ганна Требух Було відомо, що перед повномасштабною війною чоловік орендував у Баштанці будинок. Однак, цю хату продали, сусіди нічого про нього не могли згадати.
Керуюча супермаркетом Оксана Володимирова розповіла, що охоронець не працював у магазині,
його наймала будівельна компанія, яка робила ремонт. Тому будь-яких його документів чи контактних даних не залишилося.
У будівельній компанії ТОВ «ДіКорБуд», яка робила ремонт у магазині, повідомили, що чоловіка наймали в охоронній фірмі, з якою уклали угоду. Однак назви фірми не залишилося, як і будь-яких даних про нього.
Невідомо було також, де поховали чоловіка. Припускали, що ймовірно у Баратівці чи Ганнівці За словами свідків, нібито саме там проживали його рідні. Здавалося, що всі ниточки, які могли привести до рідних загиблого та дозволили встановити його ім’я та прізвище, втрачені.
Чотири року тому тут був запеклий бійПісля публікації статті про трьох мирних жителів, які загинули у Баштанці 1 березня 2022 року, до редакції написала Ірина Руденко яка повідомила, що, ймовірно, загиблий охоронець – Володимир Шик Саме цього чоловіка шукали рідні у соціальних мережах через декілька днів після бою. Завдяки небайдужим жителям громади вдалося знайти контакти його дружини Рити та зібрати спогади про Володимира Шика.
Замінив молодшим батьків та мріяв про власний будинок
Рита разом з донькою зараз живуть у Польщі родина виїхала з Миколаєва ще навесні 2022 року. Після пережитого вона так і не наважується відвідати Миколаївщину.
До повномасштабного вторгнення сім’я Шиків жила в обласному центрі в орендованому приватному будинку. Зараз у Рити залишилися лише декілька світлин з минулого життя.
Володимир Шик. Фото з сімейного архівуЇї чоловік Володимир народився 29 травня 1969 року у Хабаровську, однак після розлучення батьків він ще маленьким переїхав з мамою у Миколаїв, звідки вона була родом. З батьком чоловік не підтримував зв'язок. Згодом мама одружилася та народила ще двох дітей – доньку Світлану та сина Валентина
«Коли Володя служив в армії, померла його мама і його завчасно демобілізували, щоб він міг опікуватися молодшими. У нього взагалі непросте було життя в той час і про нього він не дуже любив згадувати. Він багато працював на будівництві та в охороні, щоб заробити», – розповідає Рита.
Невдовзі після повернення з армії Володимир одружився, народилася донька Дарина. Однак згодом подружжя розлучилося.
Рита та Володимир познайомилися у спільних друзів у 2008 році.
Жінка тоді також працювала на будівництві.
«Він одразу на мене увагу звернув, але я розмірковувала спочатку. Мені тоді було 23 роки, а він на 15 років старший. Однак, він був цікавим співрозмовником і відразу оточив мене увагою і турботою», – розповідає Рита.
Невдовзі після знайомства Володимир поїхав до сестри Світлани у Хмельницький і місяць майже щодня телефонував Риті. Під час однієї з таких розмов він покликав жінку у гості й зробив їй пропозицію.
«Подумала тоді, що він же зовсім мене не знає, як може пропонувати одружитися? Він сказав, що закохався з першого погляду і вже не відпустить», – продовжує з посмішкою вона.
Через місяць Рита поїхала до нього в гості у Хмельницький. Згодом вони, вже як родина, повернулися до Миколаєва. У 2009 році у подружжя народилася донька Анастасія
Володимир та Рита жили у Миколаєві, де працювали на будівництві, згодом переїхали у село Ганнівка Софіївської громади Баштанського району, звідки жінка родом. Чоловік їздив на роботу у Миколаїв, потім працював у психоневрологічному інтернаті в сусідньому селі Баратівка.
«Він без діла не міг сидіти,
завжди десь підробляв. У Ганнівці та навколишніх селах встановлював супутникові антени. Цьому він навчався сам – читав книги, яких у нас вдома було багато, та переглядав відео з інтернету. Весь вільний час він цьому присвячував», – пригадує дружина.
За декілька років до повномасштабного вторгнення родина Шиків повернулася знову до Миколаєва. Чоловік працював в охороні, їздив у відрядження по області. Володимир мріяв придбати власне житло хоча б на околицях міста, тому хапався за будь-яку роботу.
«Частіше бував на роботі, ніж вдома, щоб заробити зайву копійку», – додає Рита.
Незадовго до загибелі Володимир приїхав у Баштанку, де охороняв супермаркет АТБ, який на той час закрили на ремонт. Він винаймав житло у Баштанці, а жінка з донькою чекали його в Миколаєві.
Під час бою у Баштанці«Володимир по вахтах працював: тиждень у Баштанці, тиждень – вдома. Йому залишилося декілька днів відпрацювати. Він вже мав повертатися додому, однак цього не сталося», – розповідає Рита.
Читайте також:
- Віктор, Ростислав і, ймовірно, Володимир: спогади про чоловіків, які загинули під час бою за Баштанку
Жінка пригадує, що з 24 лютого він постійно телефонував, переймався, щоб вона і донька не виходили без зайвої потреби в місто, яке нещадно обстрілювали росіяни. Володимир відмовляв їх спускатися в підвал під час обстрілів. Він побоювався, що вхід до підвалу може завалити камінням і вони без його допомоги не виберуться.
Після бою у Баштанці«Він мені розповідав телефоном про все, що в ці дні відбувалося в Баштанці. Навіть під час останньої розмови 1 березня він казав, що бачить з віконця магазину, як горить міст та заходять окупанти», – розповідає жінка.
За її словами, чоловік не захотів покинути робоче місце, бо йому мали віддати заробітну плату.
У той день деякий час він ходив неподалік від магазину і навіть потрапив на відеореєстратор авто. Згодом, коли стане відомо про його загибель, водій надішле Риті це відео. Коли в Баштанку зайшли окупанти, чоловік піднявся на другий поверх магазину, хоч Рита вмовляла його звідти піти.
Після бою у центрі Баштанки «Я просила його заховатися у найближчий під’їзд або в очереті біля річки, але він, мабуть, не встиг, бо це все дуже швидко відбулося»,
– додає Рита.
Невдовзі зв'язок з Володимиром зник.
Рита телефонувала в охоронну фірму, де він працював, але там відповідали, що нічого не знають, зв’язку з містом немає.
«Поїхати його шукати я не могла, бо проїзд був закритий. Я б і пішки пішла у Баштанку, але не можна було. Його шукали мої рідні та знайомі з Ганнівки», – пригадує Рита.
Через декілька днів їй зателефонували з поліції й повідомили, що тіло чоловіка лежить у супермаркеті, але потрапити всередину та забрати його не можуть, бо навколо все замінували росіяни. Навіть після запеклого бою у Баштанці, коли колону окупантів розбили, заїхати у місто було неможливо. Крім того, росіяни, які після бою розбіглися по навколишніх селах, розстрілювали цивільні автівки.
У краєзнавчому музеї зберігають залишки ракет, які летіли на місто Через декілька днів вдалося дістати тіло. Телефон, паспорт та особисті речі чоловіка зникли, ймовірно їх вкрали.
Жінка хотіла поховати чоловіка у Миколаєві, поруч з мамою, або на кладовищі у Ганнівці, де покоїться її бабуся. Через п’ять днів після загибелі Володимира поховали тітка та двоюрідна сестра Рити у селі.
Рита могла побачити загиблого чоловіка тільки на фото та відео. Вона його впізнала по руках та статурі.
«У нього майже не було обличчя. Мабуть, якби не теплий капюшон та шапка, було б ще гірше. Ще рік потому, коли заплющувала очі, бачила ці страшні кадри. Я навіть не могла спати деякий час», – пригадує жінка.
Вона до останнього не могла повірити в те, що Володимира вже немає. Зізнається, що ще довго телефонувала на його номер, хоч і розуміла, що ніхто не відповість.
Експонати краєзнавчого музею, які розповідають про початок війниРиті вдалося потрапити на кладовище лише на сороковий день після загибелі чоловіка.
Жінка довгий час не розуміла, як жити далі. Коли за 200 метрів від її будинку влучила російська ракета, яка дивом не розірвалася, вона вирішила з донькою та мамою переїхати до Польщі.
«Увечері домовилися з перевізником, а вранці поїхали з однією валізою на трьох. Ми перетнули кордон 23 квітня, якраз на день народження доньки», – пригадує вона.
За чотири роки Рита так і не наважилася приїхати на Миколаївщину навіть у гості. Вона працює у пекарні по змінах,
зізнається, що праця важка, вільного часу небагато. Є і побоювання подивитися в очі тому жахові, який їй і Анастасії довелося пережити у березні 2022 року.
За могилою Володимира Шика доглядають рідні Рити. Місце, де покоїться її чоловік, Рита бачить тільки на фото та відео. На згадку у неї залишається декілька фото.
Фото Володимира Шика, яке зберігає його дружина Рита«Багато світлин було в старому телефоні, який вже не працює. Фото з родинних альбомів не вдалося із собою вивезти», – розповідає Рита
Жінка зізнається, що до цього часу не змирилася з втратою.
На Миколаївщині у Володимира залишилися рідний брат Валентин племінник Сергій які зараз захищають країну на фронті, та старша донька Дарина. Сестра Світлана, яка жила у Хмельницькому, померла ще до повномасштабного вторгнення.
29 травня 2026 року Володимиру виповнилося б 57 років, але він не дожив до своїх 53 декілька місяців.
Читайте також:
- «Пофіг танки – ми з Баштанки»: як у місті зупинили 25-кілометрову колону окупантів
